#Букви поспілкувалися з Катериною, дізнавшись історію 22-річного захисника. Про те, як Денис потрапив у полон, та як родина всіма силами намагається прискорити його звільнення – в матеріалі.

Катерина й Денис: знайомство, навчання та плани на майбутнє

Студентка медичного університету Катерина Царьова народилася та навчається у Харкові, де й познайомилася з Денисом Харченком.

За її словами, знайомство пари було дуже спонтанним. Катерина була в поганому настрої, але зголосилася зустрітися з подругою та двома іншими хлопцями, серед яких був майбутній захисник України.

“Я не пам’ятаю, як, наприклад, в той день він був одягнений, але я пам’ятаю його великі гарні карі й… дуже здивовані очі”, – розповіла Катерина.

Тоді Денис повернувся з Чернігова: “Він був такий сумний, подумала, що я йому не сподобалася”, – жартома додала Царьова. Вже через кілька днів Денис зізнався, що розгубився, а дівчина йому насправді дуже сподобалася.

“У наших відносинах Денис – спокійний, сконцентрований. Багато не говорить, більше робить. А я більше енергійна, додаю вогника”, – зауважила Катерина.

Денис був студентом 3-го курсу, навчаючись на пілота винищувача. У 15 років Денис вступив до військового ліцею, коли вже розпочалася російсько-українська війна. Хлопець продовжував родинну справу, адже його дідусь, як і прадід, були військовими.

Втім, Денису довелося перевестися на факультет протиповітряної оборони у Харківський національний університет Повітряних сил через проблеми зі здоров’ям. Як уточнила Катерина, юнак пошкодив хребет.

Коли вже Денис готувався до випуску, то проходив практику в 93-ій окремій механізованій бригаді “Холодний Яр”.

Вони з Катериною мріяли, що після закінчення університету він приєднається до холодноярівців, а житимуть разом у Харкові.

Проте вже за місяць до випуску Дениса відправили до Миколаєва – у 36-ту бригаду морських піхотинців. Так у 21 рік він став командиром зенітно-артилерійського взводу.

Зв’язок погіршувався: початок повномасштабного вторгнення

За два тижні до початку великої війни, як відзначила Катерина, зв’язок почав погіршуватися. Дівчина зазначила, що його “постійно перекривали”.

“23 лютого. Дуже добре пам’ятаю цей день. Ми з ним довго розмовляли. Приблизно о 10-ій вечора дзвінок перервався”, – сказала Царева.

Через кілька годин Денис написав, що не може набрати, бо немає зв’язку.

“У мене було дуже погане передчуття. Я нервувала. Такого раніше не було. У них вже були сильні загострення. Їх обстрілювали вже о третій ночі, а о 4-ій мене розбудила мама, що почалася війна”, – розповіла дівчина.

Харченко сказав, що вони з коханою не можуть багато говорити, бо дзвінки прослуховують, а військові нервують: “Ми з ним переписувалися. Я його підтримувала. Казала, що ми все переживемо”.

Згодом, 5 березня він сам подзвонив Катерині. Вони говорили близько 2 годин: “Я чула запали. Попередження про обстріли. Тоді в нього була мрія – просто виспатися та прийняти душ. Говорили про майбутнє, згадували приємні моменти”.

“Я йому подарувала браслет, де грузинською було написано: “Бог з тобою”. Це був його оберіг. Він розповів, що той тріснув на хрестику. Це стало для мене тривожним дзвоником”, – зазначила Катерина.

Вона наголосила, що це була остання розмова, після якої він зник майже на місяць. Більше про хлопця не було жодних новин.

Катерина дізнавалася інформацію про Дениса від військових лікарів та знайомих командирів.

Потрапляння в полон: не мали перевірених даних, опинилися в оточенні

“Про полон дізналися 17 квітня, коли Дениса мамі зателефонували знайомі з Росії. Тоді в полон потрапило багато людей із 36-ї бригади. Ми знайшли цей сюжет. У нього були синці під очима. Він був змучений”, – сказала Катерина.

19 квітня батько Дениса знайшов великий відеодопит, де його сина питати про нацистів тощо. Проте, за словами дівчини, він достойно тримався та не вівся на провокації.

Зранку 12 квітня військові дізналися, що 36-та бригада пішла на вихід з Маріуполя. Денис ухвалив рішення, що йому з його людьми також потрібно йти.

Хлопець розумів, що інформація, яку давали напередодні щодо наших і ворожих позицій, ймовірно, неправдива.

“Там, де мали б стояти наші військові, уже були росіяни. У нас закінчувалися боєприпаси, тому ми ухвалили рішення йти в полон. Був занадто великий ризик для життя особового складу”, – говорить хлопець у відео.

“Кілька днів вони намагалися вийти з оточення. На жаль, про ті місця, які, як він думав, були “наші”… не було актуальної інформації, які міста були окуповано. І так вони потрапили в засідку”, – зауважила Катерина, доповнюючи слова Дениса із запису про потрапляння в полон.

“Ми зверталися в міжнародні організації. У Червоний Хрест, зверталися в Іспанію, Польщу, в Україні. Просили знайомих в Росії, на жаль. Зверталися в поліцію”, – зазначила дівчина.

Катерина розповіла, як родина кілька разів намагалася відкрити кримінальне провадження: “На той момент [відкриття кримінальної справи] мами Дениса не було в Україні. Місяць вони провели в окупації. Справу відкривав дідусь. Але спершу її не відкрили. Вдалося лише через адвокатів”.

Дідусю не дали “корінець”, просто сказали “так, так, відкрили”, але не дали жодного документа: “Нам нічого не дали. Потім дідусю сказали, що “давайте нову відкриємо”. Він написав заяву, її типу прийняли, але без підтверджень. Дали вже тоді, коли побачили, що людина розбирається”, – зазначила Царьова.

Родина зверталася в правозахисні організації в Європі та в Україні. Проте інформація щодо Дениса – відсутня, а його офіційний статус – “зниклий безвісти/ймовірно в полоні”.

За словами дівчини, українська сторона не може надати будь-які дані про Дениса, адже дані про нього не підтверджено Червоним Хрестом.

“Немає офіційного підтвердження, попри те, що є відеодопит, повертаються люди, які його бачили. Я спілкувалася з хлопцями, які повернулися та бачили його в Оленівці. Говорили, що з ним все добре, наскільки це можливо. Дуже схуд. Ймовірно, його вже вивезли в Росію, куди – невідомо”, – наголосила Катерина.

Захисники, яких повернули нещодавно, підтверджують, що бачили Дениса після теракту в Оленівці.

Постійне очікування на дзвінок: “є впевненість, що скоро повернуть”

“У нас неймовірна віра та надія. Зараз відбувається багато обмінів. Ми бачили, що повертають багато людей. Ми так чекали його дзвінка, але він не подзвонив. Це був відчай. Дуже тяжко. Понад 8 місяців він знаходиться в полоні. Постійно за нього переймаємося. Це моя рідна людина, душа моя, і він знаходиться в таких умовах”, – зазначила Катерина.

У родини є впевненість, що Дениса скоро повернуть. Батьки та наречена чекають, коли він подзвонить, і не падають духом. За словами Катерини, їм дає силу “велика любов до нього”.