Зиновій Антонюк народився 24 грудня 1933 року (за паспортом 24 липня 1933 року) неподалік міста Холм на сході Польщі. У 1944 році він з родиною переїхав до Луцька, а ще за рік до Львова. Там він і здобував вищу освіту в 1953-1958 роках за фахом інженера-економіста.

Вже на початку 1960-х Зиновій Антонюк у Києві познайомився з представниками української інтелігенції, зокрема з  Іваном Світличним, Аллою Горською. Згодом Зиновій Павлович згадував про своє знайомство з І. Світличним: “Отак я вперше зрозумів, що справжній, а не показний патріотизм завжди некрикливий, завжди серйозний і завжди громадянський, а не вузько етнічний“.

Вперше заарештований Зиновій Антонюк був 12 січня 1972 року під час “Генерального погрому” — одного з наймасовіших актів репресій проти шістдесятників. З. Антонюка за його кількасотсторінковий текст, який ходив у самвидаві. Про наявність цього тексту КДБ знало, але ні точний зміст чи обсяг тексту відомі йому не були. Обшук в будинку Антонюка розпочався вранці 12 січня і тривав кілька годин.

Була вилучена друкарські машинки, фотоапарат, фотоплівки. Після візиту КГБістів зникла низка книжок. Зокрема, рідкісні книжки початку ХХ ст. з родинної бібліотеки.

В результаті обшуку тексту, який шукали, не знайшли. Невдовзі слідчі навідалися ще раз. Вони вже були переконані в існуванні тексту і проводили його пошуки ще ретельніше. Очевидно, що будинок був на прослухованні. А переконання КГБістів у наявності тексту ґрунтувалося на розмовах родичів З. Антонюка, але попри це твору так і не виявили.

Після завершення судового процесу, Зиновій Антонюк протягом 7 років відбував покарання у сумнозвісному таборі №35 у Пермській області та у Володимирській тюрмі і ще 3 роки був на засланні в м. Бодайбо Іркутської області. У той час важко хворів на туберкульоз.

У 1982 році Антонюка було звільнено з ув`язнення. Він повернувся до Києва, де влаштувався на роботу на завод “Червоний гумовик”. Зиновій там пропрацював недовго і був звільнений за вказівкою спецслужб. Після цього З. Антонюка було вдруге заарештовано за сфабрикованою справою у “дармоїдстві” і засуджено ще на рік ув`язнення.

Цього разу покарання Зиновій Павлович відбував у Білій Церкві та Харкові. У 1980-х роках значне число дисидентів, які вже раніше потрапляли у поле зору радянських спецслужб, були повторно ув`язнені за сфабрикованими кримінальними статтями, а не за політичними як раніше. Це був один зі способів дискредитації правозахисного руху в СРСР.

Після повернення з другого ув`язнення й до 1993 року Зиновій Антонюк працював слюсарем. У 1990 році його було обрано депутатом Київської міської ради, з 1994 року — пенсіонер.  У 1990-х роках був експертом Міжнародного фонду “Відродження” за програмою “Громадянське суспільство”, співпрацював з низкою правозахисних та релігійних організацій України, перекладав з польської на українську релігійні тексти. В той час було опубліковано його публіцистичні тексти, у яких він наголошував на потребі створення громадянського суспільства в Україні, також вийшли друком його книги “Конспект самоусвідомлення” (написана у кінці 1960-х, видана у 2007 році), “Рефлексії ідентичності” (2007), “Рефлексії правозахисту” (2019).

Помер Зиновій Антонюк 28 квітня 2020 року після тривалої хвороби, похований у Києві.

В`ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року у селі Єрки, що на Черкащині. Вищу освіту В`ячеслав Максимович здобував у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка за фахом журналіста.

У 1965 році під час першого показу фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступили з протестом проти арештів української інтелігенції, які розгорталися якраз в той час.

В. Чорновіл уклав документальну збірку “Лихо з розуму”, у якій він подавав портрети двадцятьох шістдесятників, заарештованих у тому ж таки 1965 році. Наслідком цього стало ув’язнення Чорновола на три роки у 1967-му. Збірку “Лихо з розуму” було опубліковано на заході, де вона підняла чималий розголос.

Вже після звільнення з в’язниці, у 1970 році, В. Чорновіл розпочинає видання журналу “Український вісник”, де публікуватися тексти багатьох шістдесятників: Івана Світличного, Василя Стуса, Євгена Сверстюка та інших. Але у 1972 році Чорновола було заарештовано під час того ж таки “Генерального погрому, коли й Зиновія Антонюка.

Цього разу В’ячеслава Максимовича засудили до 6 років в’язниці та 3 років заслання. Покарання відбував у Мордовських таборах. Вже будучи в ув’язненні, продовжував чинити опір разом з іншими політв’язнями. Після вступу до Гельсінської групи у 1979 році В. Чорновіл знову потрапив під каток репресій. Цього разу його засудили до 5 років тюрми.

В червні 1988 року В. Чорновіл ініціював створення Української Гельсінської спілки.Вже в липні цього ж року В`ячеслав Максимович виголосив Декларацію принципів УГС на велелюдному мітингу у Львові. І УГС стала першою опозиційною до КПРС організацією в Україні.

Наприкінці 1980-х В`ячеслав Чорновіл долучився до Народного Руху України, а з 1992 став його очолювати. У 1990–1992 рр. — голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р. У 1991 році В`ячеслав Чорновіл висував свою кандидатуру на пост президента України, але поступився Леонідові Кравчуку. Тоді В. Чорновіл набрав близько 23% голосів виборців.

У Верховній раді окрім комуністичного блоку з`явилася ще й Народна Рада. У ній було й радикальне крило, яке очолив В. Чорновіл. Завдяки діяльності Народної Ради у 1990 році було проголошено Декларацію про державний суверенітет, а вже за рік і Акт проголошення Незалежності України.

Загинув В`ячеслав Чорновіл 25 березня 1999 року в автокатастрофі на Київщині. Смерть В. Чорновола почасти розглядають як цілеспрямоване вбивство політика.