#Букви зібрали інформацію про цю подію.
З чого почався геноцид кримських татар?
11 травня 1944 року Державний комітет оборони СРСР ухвалив постанову № 5859сс “Про кримських татар”. У ньому киримли звинувачували у начебто масовому зрадництві та колабораціонізмі.
Одначе, майже усі історики зараз підтверджують: жодних доказів того, у чому звинувачували корінний народ Криму, не існувало. Одним із фундаментальних характеристик сталінського режиму був пошук винних. І Радянський Союз їх знаходив, тож депортація кримських татар не була поодиноким випадком. Репресії розпочалися ще з 20-х років XX століття та були спрямовані на різні групи населення, однак у період війни набув безпрецедентного за своїми масштабами характеру. Звинувачення щодо депортованих народів СРСР були розвінчані самим КДБ СРСР під час перебудови.
Але саме ця наклепницька постанова № 5859сс і стала обґрунтуванням для депортації кримських татар.
Як це відбувалося?
О 3:00 ранку 18 травня 1944 року співробітники НКВС, яких до цієї справи було залучено 32 тисячі, вривалися в будинки, давали на збори від декількох хвилин до пів години і зганяли людей. Протягом двох днів кримських татар звозили машинами на залізничні станції Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли в різні місця СРСР. Для перевезення використали 67 ешелонів.
Мирне населення вивезли в Узбекистан і сусідні райони Казахстану та Таджикистану; невеликі групи були відправлені в Марійську АРСР та низку інших регіонів.
Кримські татари, що воювали в частинах Червоної армії, після демобілізації також зазнали депортації.
Фото: з архівів
Під час виселення і в перші роки після нього загинуло від 27%, згідно з офіційними даними НКВС, до 46,2% депортованих або від третини до приблизно половини народу. За різними підрахунками, кількість загиблих киримли унаслідок злочину Радянського Союзу може становити від 40 тис. до 195 тисяч.
Фото: з архівів
Псевдоамністія кримських татар від радянської влади
З середини 1960-х років у депортованих киримли почався підйом національної самосвідомості. Пошуки молоді були пов’язані із національною самоідентифікацією, старше покоління намагалося позбутися тавра “зрадників і ворогів”. Почали з’являтися національні рухи кримських татар, які збирали відомості про втрати свого народу під час депортації. Роками питання киримли ігнорувалося радянською владою, попри численні обіцянки.
До початку 1967 року національний рух стає все організованішим і масовішим. Таку силу радянська влада ігнорувати вже не була здатна. 21 липня цього ж року делегація активістів руху зустрілася з представниками політичного керівництва країни. Зустріч вів кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС, голова КДБ СРСР Юрій Андропов і низка інших високопосадовців.
Андропов повідомив, що незабаром буде видано Указ про реабілітацію кримськотатарського народу, а питання про повернення народу до Криму вимагає додаткового вивчення.
17 серпня 1967 року було ухвалено Постанову Політбюро ЦК КПРС. У документі йшлося про те, що кримські татари не потребують повернення до Криму, оскільки “вкоренилися в місцях нинішнього проживання”.
Партійні рішення були оформлені Указом Президії Верховної Ради СРСР № 493 від 5 вересня 1967 року “Про громадян татарської національності, які раніше проживали в Криму”. Він зняв з киримли звинувачення у зраді, проте там знову йшлося, що вони “вкоренилися на території Узбецької та інших союзних республік”.
Поїхати самовільно у Крим представникам цього народу також не можна було через адміністративні перепони. У Постанові Президії Верховної Ради №494, яку було ухвалено безпосередньо за Указом, говорилося про те, що “громадяни татарської національності… та члени їхніх сімей користуються правом, як і всі громадяни СРСР, проживати на всій території Радянського Союзу відповідно до чинного законодавства про працевлаштування та паспортний режим”.
До кінця вересня 1967 року близько 2 тисяч кримських татар повернулися на батьківщину, з якої їх депортували, проте так і не змогли там отримати прописку.
Указ Президії Верховної Ради СРСР № 493 від 5 вересня 1967 року лише імітував розв’язання проблеми цілого депортованого народу на папері. Насправді ж їх шлях назад додому все ще лишався недосяжним, і так було ще багато років.
- Наприкінці березня окупаційний так званий суд оголосив обвинувальний вирок політичним ув’язненим — Тимуру Ялкабову та Ленуру Сейдаметову. Кримськотатарським активістам призначено терміни 17 і 13 років у колонії суворого режиму.
- Південний окружний військовий суд у Ростові-на Дону в межах “справи Хізб ут-Тахрір” засудив 5 кримських татар, учасників так званої “другої сімферопольської групи” до позбавлення волі на терміни від 14 до 19 років.