Не минає й  дня без повідомлень про випадки захворювання на коронавірус COVID-19 у нових країнах. Хвороба вже є на всіх континентах, окрім Антарктиди, і у Всесвітній організації охорони здоров’я радять кожному уряду працювати з упевненістю, що вірус у їхню країну потрапить. Швидше за все, так і буде: станом на пообіддя п’ятниці зафіксовано майже 84 тисячі випадків зараження, понад 2850 смертей та 36650 випадків одужання. У порівнянні  з попередніми коронавірусами SARS та MERS, новий значно слабший: смертність від нього нижча в рази, перебіг хвороби легший.

Один хворий на COVID-19 в середньому заражає значно менше людей, ніж хворі на кір чи на ВІЛ, і цей процес лише дещо активніший, ніж у випадку звичайного грипу. Однак відсутність вакцини й глобалізованість світу призвели до ажіотажу: в Італії скуповують продукти, у США президент проводить термінові брифінги, в Нових Санжарах трощать вікна автобуса, який привіз українців з епіцентру поширення вірусу, китайського Уханя.

Те, у що цими днями занурюється весь світ, Китай відчув на собі ще півтора місяця тому. Країна поступово дізнавалася, що вірус смертельний, що він може передаватись від людини до людини, що чимало традиційних ліків проти грипу – не підходять. Так само поступово COVID-19 позначилась на всіх сторонах життя китайців, від раціону до бізнесу, від розваг до стосунків. Що й казати про зміни, якщо запроваджені урядом обмеження пасажирських перевезень напряму зачепили 780 мільйонів людей.

“Букви” дослідили китайські соцмережі та ЗМІ й підготували огляд того, як на країну вплинула нова хвороба. Щоб десь ми відчули ситуацію, десь дізнались нове, десь повчились на чужих помилках, а через щось просто всміхнулись.

Країна з ароматом антисептика

Хоч Ухань донедавна не був широко відомим у світі містом, для Китаю воно одне з ключових. Найбільше в центральній частині країни, кілька разів воно ненадовго ставало столицею. Зараз це великий транспортний хаб, домівка для трьох автомобільних заводів та одного з найпрестижніших у Китаї вишів. За розмірами й положенням Ухань для Китаю можна порівняти з Вінницею для України – щоправда, із поправкою на китайські масштаби. Населення міста – як 10 Вінниць, ВВП – майже вдвічі більший, ніж у всієї України ($228 мільярди проти $131 мільярд у 2018-му), площа – як два Києва. З 23 січня місто закрите на карантин.

На що перетворюється 12-мільйонне місто, якщо закрити в ньому всі 228 станцій метро й обмежити рух наземного транспорту? Ось на що:

Це відео “Довга ніч в Ухані” китайського оператора Сі Даня. Він приїхав до міста знімати художній фільм, але вірус змінив ці плани. Працювати на майданчику в безпосередній близькості від десятків інших людей у знімальної групи тепер немає ні бажання, ні права. Дань вийшов у місто й зняв на мобільний, як тепер живе Ухань. Тепер робить повнометражну кіно-хроніку.

У його фільмі, напевно, вистачатиме червоних наліпок, почеплених на вхідні двері осель сімей, у членів яких знайшли коронавірус. На наліпці – дата закінчення їхнього особистого карантину. Таким сім’ям чиновники купують і приносять їжу просто до дверей – щоб вони нікуди не виходили. Іншим дозволено залишати домівку раз на два дні – одній людині з кожної сім’ї – і лише для того, щоб поповнити запаси харчів і найнеобхідніших товарів.

Також на відео потраплять численні фенсені – тимчасові шпиталі, обладнані у виставкових центрах, на стадіонах чи великих концертних майданчиках. Там надають допомогу понад 4 тисячам людей, у яких перебіг хвороби минає легко. Будуть аптеки з вичерпаним запасом медичних масок та знезаражувачів – попри недоведену ефективність цих засобів, у стримуванні поширення захворювання влада країни покладається на них.

З кінця січня в Ухані діють кілька нових законів. Один запроваджує кримінальну відповідальність за плювки в людей – адже вірус передається повітряно-крапельним шляхом. Інший кваліфікує як злочин відмову бути шпиталізованим та підкорюватись правилам карантину. Також ув’язненням карається встановлення релігійних вівтарів біля чи всередині лікарень, розвішування там плакатів чи блокування воріт.

Так званий “мокрий ринок”, де продають м’ясо найрізноманітніших тварин, яких убивають на місці, в Ухані вже не працює. Саме звідти, за офіційною версією, почалося  поширення хвороби: вірус, що існував у крові однієї тварини (головні версії – кажана чи панголіна), потрапив у кров іншої, де мутував і, потрапивши в людський організм, не зустрів опору. Такі ринки тепер зачинено на всій території Китаю.

У провінції Хубей, столицею якої є Ухань, свої заходи безпеки. АЗС можуть продавати пальне лише тим автівкам, що мають виданий владою спецдозвіл на поїздки. Враховуючи скасування рейсів автобусів та поїздів, переміщення між населеними пунктами істотно скоротилось. Але, на додачу до цього, при в’їзді до сотень містечок і сіл місцеве населення встановило патрулі. Деякі з них просто перевіряють температуру всім, хто заходить чи в’їжджає до села. Деякі розвертають автівки з уханськими номерами. Десь сільрада перестрахувалась і просто заборонила перебувати у своєму населеному пункті будь-яким чужинцям.

В самих селах та містечках, як і в Ухані, незвично тихо. Навіть там, де карантин не оголошено, влада розвісила плакати з порадою не збиратись у групи, не бачитись з іншими, сидіти вдома. “Зустріч один з одним – взаємне вбивство, похід на вечірку – пошук власного кінця!”, ідеться на одному з таких плакатів.

Як китайському виданню thepaper.cn сказав мешканець села Люжан: “Звістка про кашель чи температуру в когось розходиться зі швидкістю лісової пожежі”. 25 січня у країні відсвяткували китайський Новий рік, і вперше за багато років люжанці відмовились від місцевого аналогу колядування. Ходити по хатах односельців визнано занадто небезпечним. Довелось обмежитись вітанням один одного в месенджерах.

Потерпають від коронавірусу й домашні тварини – непрямо, але серйозно. За кілька днів до святкування китайського Нового року місто залишило 5 мільйонів людей: уханьці масово їхали побачити рідних, вважаючи, що за кілька днів повернуться. Тоді місто закрили на в’їзд та виїзд, і тисячі домашніх котів та собак виявилися заблокованими у своїх помешканнях.

На допомогу прийшли волонтери. Активісти “Асоціації захисту маленьких тварин Уханя” розмістили в соцмережах пропозицію: вони поповнять запаси води та їжі у заблокованих домашніх тварин безкоштовно – тільки власники цих тварин мають погодитись, що двері їхнього помешкання відчинять відмичкою. Після отримання відео, на якому власник тварини, показавши посвідчення особи, висловлює згоду на відкриття свого помешкання, хтось із 28 рятувальників тварин вирушає за вказаною адресою. Вже вийшло так врятувати понад 400 тварин,  переважно  котів. Але кількість запитів значно переважає можливості групи.

Ті домашні тварини, які лишилися з господарями, теж не в найкомфортнішому становищі. Після інтерв’ю авторитетного китайського епідеміолога Лі Лан’яня, в якому той порадив пильніше слідкувати за тваринами, “адже немає доказів, що вірус не може передаватись між будь-якими ссавцями”, китайці стали надягати маски й засоби захисту не лише на себе, а й на домашніх улюбленців. Найпроблемнішим стало вигулювання собак.

Найбільше потерпають тварини тих, у кого знайшли коронавірус – і особливо тих, хто від нього помер. Через людський страх ці тварини теж не завжди залишаються живими.

“Медичний фронт”

Певно, найбільшу повагу у зв’язку зі спалахом нового захворювання у китайському суспільстві отримали лікарі – ті, які зараз найчастіше наражаються на небезпеку, контактуючи з хворими. До Уханя відправились сотні медиків – хтось як волонтер, когось примусово-добровільно відрядили медзаклади по всій країні. Тепер їх називають “медиками лінії фронту”, ЗМІ з усієї країни роблять із ними інтерв’ю, а прості громадяни через уханьські служби доставки замовляють для них гарячі обіди.

Не обходиться без романтичних історій – прощань зі сльозами, коли хлопець відпускає дівчину-медсестру в невідомість, чи приємних знайомств медиків уже в Ухані. Стався й  скандал. Протягом всієї 12-годинної зміни лікарі, що контактують із хворими на COVID-19 людьми, мають носити захисний костюм, який вкриває все тіло. Витримати це трохи легше, коли в людини коротке волосся. Тож медиків, які мають працювати в Ухані, масово стрижуть. Допомагають у цьому добровольці-перукарі.

Утім, у кількох лікарнях “перестаралися” й підстригли жінок наголо. На фото звідти, які адміністрація закладу випустила з агітаційною метою, видно, як молоді дівчата плачуть. Після обурення в соцмережах влада розпорядилася  не вдаватись до радикалізму, а залишати коротке волосся, даючи жінкам можливість обрати між кількома варіантами стрижки.

В Ухані на ліквідацію проблеми коронавірусу працює ледь не вся медична система. Цілі відділення лікарень тимчасово закриваються, щоб розмістити більше пацієнтів з ГРВІ, Від цього потерпають хворі на лейкемію, туберкульоз, ВІЛ, жінки на останніх місяцях вагітності. На таких пацієнтів лишається мінімум уваги.

Потерпають китайські хворі й від скасування в багатьох регіонах країни пасажирського сполучення. Відомий випадок, коли одна жінка пішки йшла шість годин в одному напрямку й шість годин назад – усе для того, щоб отримати черговий комплект необхідних для неї ліків.

Один працівник для трьох компаній

У 2002-2003 в Китаї вже пережили коронавірус: внаслідок спалаху захворювання, яке пізніше назвуть SARS, у країні  було шпиталізовано, за офіційними даними, 5327 людей, 349 із яких померли. І хоч смертність від того вірусу вища, ніж від COVID-19 (також варто додати, що офіційні дані щодо SARS у Китаї викликають чимало питань), хвороба майже не позначилась на економіці країни. Зараз ситуація зовсім інакша: очікується, що епідемія відчутно погіршить зростання ВВП як у Китаї, так і у світі, а наслідки епідемії коронавірусу, навіть якщо та припиниться завтра, відчуватимуться в економіці і в другому, і в третьому кварталі 2020-го. На це є кілька причин.

Головну ілюструють дві цифри: 2002-го ВВП Китаю був $1,471 трильйона , а 2019-го сягнув $14,14 трильйона. Зараз Китай значно більше пов’язаний зі світовою економікою як виробник, та й внутрішній ринок став одним із найбільших у світі. Зміни на ньому зараз – уже не внутрішня справа країни чи регіону.

Друга причина – у часовому збігу, вже згаданому китайському Новому році. У бідному на вихідні дні чи відпустки житті пересічного китайського робітника це – час головного в році відпочинку, неодмінного візиту в рідні місця й тижневої паузи в роботі. Напередодні 24 січня десятки мільйонів працівників фабрик і заводів роз’їхались по рідних містечках і селах. І досі не повернулись: спершу уряд продовжив вихідні на три дні, до 2 лютого. Тоді до 10 лютого – уже безпрецедентна кількість вихідних. Але ще цього понеділка метро Шанхаю було заповнене на менш ніж на 20%, порівняно зі звичайним днем. Країна споживає менше 60% вугілля  прогнозованого рівня, і станом на початок тижня місцеві аналітики запевняли, що на робочі місця повернулись лише третина робітників. Інші або бояться, або не можуть приїхати через обмеження в роботі пасажирського транспорту. У підсумку виробництво товарів сповільнюється, строки виконання контрактів зриваються.

Іще одна складність полягає в нових урядових вимогах: щоб відновити роботу, кожне підприємство повинно мати певну кількість масок для обличчя й антисептика. Китай – країна малого й середнього бізнесу, невеликі підприємства продукують більш ніж половину  його ВВП. Більші компанії покладаються на менші як на постачальників, ті – на мікробізнеси із кількох людей. У цих маленьких фірмочок інколи просто бракує коштів, щоб закупити дефіцитний товар для відповідності урядовим критеріям. Тому вони не працюють. І тому на найбільшому гуртовому ринку споживчих товарів у світі в місті Іу, площею 5,5 мільйонів квадратних метрів, станом на 18 лютого працювали лише половина з 75 тисяч торгових точок.

Більші чи багатші компанії на кшталт підрядника Apple Foxconn, запустивши цехи, але відчуваючи істотний брак робітників, змагаються за них. У сферах, де використовується некваліфікована, механічна праця, зараз перемагає той, хто першим залучить до роботи побільше людей. Тому Foxconn вирішила платити премію у 3000 юаней ($427) кожному, хто повернеться на робоче місце без затримки. (Після того, як компанія-конкурент запропонувала за це ж 4500 юаней, Foxconn підняла винагороду до 5250 юаней).

Щоб допомогти людям дістатись робочого місця, мерії промислових міст організовують трансфер із інших кінців країни автобусами чи навіть чартерними літаками. І все ж робітників гостро бракує. Вихід? Там, де це можливо, одні компанії позичають працівників в інших. Наприклад, через карантин і страх заразитись люди істотно менше ходять до ресторанів, їхні працівники нудьгують, а власники бізнесів терплять збитки. З іншого боку, істотно зріс попит на послуги доставки – і гарячої їжі, й товарів із продуктових крамниць чи аптек. У підсумку кур’єрські служби та великі крамниці “позичають” ресторанних працівників на певний час собі.

Зараз китайці не ходять не лише по ресторанах, а й торговельно-розважальними центрами. Що роблять власники магазинів? Ідуть туди, де китайців зараз ще більше, ніж зазвичай – тобто, в інтернет. Різноманітні платформи потокового відео рясніють новими оглядами й презентаціями одягу, помад, терток, канцелярського приладдя – всього, чого завгодно. Намагаючись надолужити продажі, навіть найконсервативніші бізнеси пішли в онлайн.

Допомогло, втім, не всім. Продажі автівок у лютому впали в Китаї на 96%. Не зарадила навіть послуга “безконтактної” купівлі автомобіля, запроваджена одним із провідних місцевих виробників, компанією Geely. Покупець може обрати автівку через сайт, заплатити частину, йому привезуть її за вказаною адресою, продезінфікують салон, підуть геть – і покупець може прийти і сісти в свою нову автівку. От тільки про нові транспортні засоби китайці зараз у принципі думають мало. У найближчих їхніх планах – сидіти вдома.

З дому й працюють – ті, чиє заняття це дозволяє. За спонукання влади мільйони китайців перейшли на віддалений режим роботи чи навчання. Сервіси конференц-зв’язку на кшталт WeChat Work звітують про десятикратне зростання навантаження на сервери.

Навіть для тих, хто не любить працювати з дому, цей варіант зараз значно комфортніший, ніж іти чи їхати до офісу. Видання Sixth Tone описує перший робочий день після новорічної перерви дизайнера в архітектурній компанії. Набравши вдосталь масок для обличчя, він прибув на роботу. Там усе пахне спиртом чи хлоркою, працівники намагаються не підходити один до одного близько. Невдовзі стало й холодно: власник офісного центру злякався, що короновірус може поширитись через вентиляційну систему будівлі (так було із SARS у 2003-му) – і вимкнув усі кондиціонери. Дизайнер скопіював усі потрібні файли на флешку й поїхав додому. Дружина відкрила двері, побризкала чоловіка знезаражувачем, провела до ванної, помила за ним підлогу. Покупавшись і виправши офісний одяг, дизайнер вирішив іще тиждень-другий попрацювати удома.

“Хей, що ти там робиш?”

Знімальна група, яка зараз робить документальний фільм в Ухані – не єдині кіношники, чиї плани перекреслив COVID-19. Зазвичай тиждень новорічних свят у Китаї – “золота жила” для сфери розваг. На цей час планувалось дві великі прем’єри місцевих фільмів – довелось перенести. У майбутньому відбудуться й покази десятка фільмів, прокат яких мав початись на День святого Валентина. У Китаї досі не бачили ні “Шлюбної історії”, ні “Кролика Джоджо”, ні “1917”, ні “Соніка”. Ніхто не ходить до кінотеатрів.

Фільми, які зараз у виробництві, теж вийдуть пізніше від запланованого. Профільна китайська асоціація заборонила зйомки до часу, коли небезпека заразитись коронавірусом мине.

Кіношники у кризі – зате телевізійники у виграші. З’явилось уже більше десятка реаліті-шоу, знятих на допомогою систем конференц-зв’язку на кшталт Skype, які так чи інакше зачіпають тему карантину. Наприклад, шоу “Хей, що ти там робиш?” від державного телеканалу. Там місцеві знаменитості у форматі влогу розповідають про те, як проводять свій час у чотирьох стінах: як готують їсти, спілкуються з рідними та друзями, займаються спортом, відпочивають. У шоу “Караоке вдома” китайські співаки приймають замовлення від глядачів – і виконують їх у режимі прямого ефіру, щоб інші підспівували. Онлайн-реаліті “Їж добре” присвячене тому, як різні селебріті готують собі обід. За словами представників онлайн-платформ, на яких транслюються названі програми, формат продумано так, щоб глядачі, які теж зараз сидять удома, відчули тепло та підтримку від знаменитостей у такій ситуації.

Найскладніше пристосуватись до нових реалій було шоу “Вуличні танці Китаю”. Раніше для його зйомок на площах китайських міст збирались сотні тисяч людей. Тепер організатори просять конкурсантів надсилати їм відео, на яких вони танцюють удома.

Вірус проти людяності

Новий вірус у світі в основному називають “китайським” – тож не дивно, що мільйони китайців чи людей зі східною зовнішністю тепер помічають підозріле, а часом і вороже до себе ставлення. Китайські ЗМІ нерідко цитують китайців, які, живучи у Європі, по кілька разів на день чують “Коронавірус!” від перехожих. Щоб протидіяти сінофобії – така наукова назва страху китайців і всього китайського – користувачі соцмереж запустили хештег “#IAmNotAVirus”, “ЯНеВірус”.

Всередині країни у вихідців з Уханю чи провінції Хубей справи відчутно гірші. Адміністрації деяких міст пропонують грошову винагороду за повідомлення, що до населеного пункту приїхав уханець. Онлайн-групами інших міст гуляють списки людей (швидше за все, отримані від правоохоронців чи транспортників), які в період новорічних свят приїхали з Хубею додому. Вони починають отримати повідомлення чи дзвінки від невідомих із благанням не виходити на вулицю чи повертатись назад у Хубей. Це навіть змусило урядову газету “Женьмінь Жібао” випустити редакційну колонку із засудженням таких практик, а Міністерство транспорту наказало перевізникам не ділитись ніякою приватною інформацією про своїх пасажирів.

Після того, як група туристів із Шанхаю відмовилась сідати на літак із Японії разом із 16 туристами з Уханя, влада запустила інформаційну кампанію під гаслом: “Наш ворог – вірус, а не уханці”. Хоч це не зменшило кількість випадків, коли готелі відмовляли людям у поселенні на підставі того, що місце їхньої реєстрація – провінція Хубей.

Відчуження відбувається й на базовому, особистому рівні. В ресторанах, які працюють (і де обслуговують у приміщенні, тому що в деяких містах тепер дозволено їсти лише надворі), гості намагаються сісти подалі від інших людей. Знайомі значно рідше обіймаються при зустрічі – адже хтозна, чи це безпечно. Як зауважила шанхаянка Ву Хайюн: “Особлива підступність цього вірусу – в тому, що він поширюється, коли ми проявляємо любов, доброту, прив’язаність. Коли ми показуємо найбільш людяне в собі. І єдиний спосіб повністю захиститись від COVID – стати холоднокровною, повністю раціональною, відстороненою від інших особою”.

Іронічно, що пік поширення хвороби припав на День святого Валентина. Ьагато пар воліли не відзначати його разом, були навіть випадки освідчення й пропозиції шлюбу, озвучені по відеозв’язку. Як жартують у китайських соцмережах, усі стосунки в День святого Валентина є стосунками на відстані.

Втім, спалах хвороби підказав і оригінальну ідею для подарунка коханій чи коханому. Медичні маски в ці дні оцінять значно більше, ніж квіти.

Усі фото – з соцмережі Weibo, якщо не вказано інше.