Так само, як і суспільство перетворюється за допомогою телекамер в спостерігачів за щоденним життям заточених всередині піраній, так і депутати поступово виробляють в собі воістину риб’ячі сенсорні здібності. Вони групуються в зграї, кучкуючись навколо ватажків. Пересідають ближче до тих, з ким відчувають зв’язок. Як риби, синхронно рухаються, натискаючи зелені кнопки або не голосуючи зовсім. Помах однієї руки або твердий погляд вирішує, який сектор залишиться чорним. І ось вже через весь зал до потемнілої ділянки біжить голова фракції або зацікавлений в результаті лобіст – за хвилину він повинен переконати (батогом або пряником) чорний сектор засяяти зеленим.

Згодом у депутатів (крім деяких зовсім запеклих чурбанів) з’являється шосте чуття. Заходячи в зал, ти одразу розумієш – чи буде в цьому політичному резервуарі шторм або ж сьогодні там пануватиме штиль. Напруга відчувається в повітрі, тож депутат знає – сьогодні 226 голосів не наберуть.

Розгублений вигляд спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова в четвер, у день, коли парламент повинен був остаточно добити власний імунітет, дозволивши вільні обшуки та прослуховування нардепів, але провалив його завдяки страйку частини фракції “Слуги народу”, показав, що новий наглядач акваріума поки що шостого чуття не має.

Провал цього рішення – цікаве свідчення реальних процесів, що відбуваються в Раді. Процесів як олігархічного, так і індивідуального структурування. Склеєна з жолудів і сірників (утримаємося від більш місткого фекально-дендрального епітета) партія Зеленського заходила в парламент під особисту відповідальність президента. Новачкам одразу пояснили – без Зеленського і його рейтингу вони так би й залишилися стадом концептуальних оленів, що пасуться на пасовиськах життєвої тундри.

Законодавчий бліцкриг було задумано з однією простою метою – провести всі необхідні особисто президенту закони до того моменту, як депутати звикнуть до нового місця і зрозуміють справжню цінність власного голосу.

У комунікаціях з власною фракцією Зеленський, який не розуміє справжнього змісту та інструментів політики, обрав дуже погану тактику поведінки. В якомусь сенсі бунт на кораблі було викликано помилками капітана й офіцерів, які ламають своїх соратників через коліно, розповідаючи, що партійне судно – це галера, і справа рабів на ній – гребти по команді.

Папки з компроматом, продемонстровані на першій фракції, заява очільника президентської адміністрації Богдана про наявність в партії психічно нездорових людей (після слів про путч Порошенка тут з ним, звичайно, складно не погодитися) та інші мотивувальні висловлювання навряд чи могли сприяти підтримці дисципліни голосувань. Пружину спочатку стиснули настільки сильно, що вона лопнула через місяць.

Масла в політичний вогонь, звичайно ж, не міг не підлити великий комбінатор, Остап Бендер сьогодення – Ігор Коломойський. Адже голосування було провалено в тому числі і групою депутатів від СН, яку пов’язують з його іменем.

Структура парламентського голосування завжди виглядає однаково. По суті, це завжди обмін. Обмін поглядів і потреб окремого депутата на необхідний політичному керівництву результат. Під час трансформації з обивателя в політика (а ця трансформація завжди відбувається з тими, хто опиняється в Раді) відбувається і трансформація світогляду. Політик завжди шукає не просто вигоди, але перспективи. І якою б не була мета, реалізація власного потенціалу або матеріальна вигода – це завжди перспектива втілення власних поглядів та ідей за допомогою законопроектів і зростання впливу.

І в цій ситуації якийсь Коломойський, який демонструє, що без урахування його інтересів голосування в Раді припиняться, так і рядовий депутат дуже схожі. Просто у першого більше кадрів, грошей і впливу, а другий може виставити на гральний стіл тільки свій голос.

Останнім майстром взаємин з парламентом, як не дивно, можна назвати Леоніда Кучму. Політичні старожили згадують, що для рядового депутата ніколи не було проблемою потрапити до кабінету Кучми. І що Кучма після виходу депутата з кабінету скрупульозно виконував взяті на себе зобов’язання. Чи може похвалитися тим самим учорашній артист і людина, для якої влада – це перш за все система страху? Навряд чи.

Експерти з середовища спецслужб стверджують, що мотивувати агента страхом і компроматом – найпомилковіша стратегія з усіх можливих. Адже на страху людина може працювати від сили рік. Після чого відбувається надлам особистості й бунт проти гнобителів. Люди, яких вербують на страху, – найімовірніші кандидати в подвійні агенти. Адже в пошуках свободи вони самі часто здаються контррозвідці та грають вже проти шантажистів в обмін на імунітет. Тому найрезультативнішими агентами стають ті люди, які або продають інформацію, або щиро ненавидять систему, в якій живуть, йдучи на співпрацю з ідеологічних міркувань.

Позитивна мотивація завжди в перспективі перемагає негативну. Це – закон природи.

Справжню партію цементують спільні погляди та ідеологія. Але “Слуга народу” – партія без будь-яких ідеологічних зачатків. Тому передбачити подальші дії Зеленського в зв’язку із розколом, що назрів, не складно. Структура його особистості говорить нам про те, що він радше почне бити своїх, щоб чужі боялися, ніж піде на компроміси з людьми, які в його розумінні мають бути зобов’язані йому до кінця життя.

І це означає, що бунт, що відбувся, стане лише прологом до цього парламентського повстання. Повстання людей, які в пошуках свободи шукатимуть захисту від президента і захисту власних перспектив у ресурсних і впливових гравців. Нам залишається лише дочекатися першої великої кризи для того, щоб тенденція проявилася більш чітко.

На великий політичний корабель чекає велика політична торпеда.