Загальний огляд ринку титану

Джерелами для виробництва титану зазвичай є титаномісткі руди: рутил та ільменіт. У 2020 році в світі було вироблено близько 7,6 млн тонн ільменіту, 0,6 млн тонн рутилу та 1,4 млн тонн циркону. У вартісних показниках світове виробництво цих трьох продуктів склало приблизно 6 мільярдів доларів США. Зважаючи на поточне зростання глобальної економіки, можна розраховувати на збільшення всіх зазначених показників у титановій галузі.

Як наслідок – цьогоріч є всі підстави для збільшення внеску титанової галузі в економіку України. І він доволі значний. До слова, Україна виробляє 7% світового обсягу (1) титановмісної сировини: найбільша країна в Європі з видобутку ільменіту, єдина з видобутку рутилу та циркону.

Обсяги виробництва ОГХК становлять близько 300 тис. тонн руди на рік. Дві третини цього обсягу – 200 тис. тонн – це так званий сульфатний титан, який використовують для виготовлення кераміки, лакофарбових матеріалів. Попри те, що більшість запасів титановмісних руд розташовані в Австралії, Китаї, Індії та Африці, Україна є потужним гравцем глобального титанового ринку.

Світові запаси ільменіту оцінюють у 700 млн тонн, із них в Україні – 5,9 млн тонн. Розвідані запаси рутилу в нашій країні оцінюють у 2,5 млн тонн, що становить 5% від світових запасів. Крім того, Україна є третьою країною в світі за запасами циркону – 4 млн тонн, що становить 6% від світових покладів.

1. Україна (0,6 млн т) та Норвегія (0,4 млн т) є єдиними країнами з видобутку титанових руд в Європі, і виробляють 7% та 5% від світового обсягу TiO2 сировини відповідно”

Джерело: statista.com

Чому титанові руди важливі?

Зараз Україна є однією з п’яти країн-виробників концентратів титанових руд у світі. На нашій території зосереджено 20% світових запасів і видобутку ільменіту, включно з 40 титановими родовищами (з яких: 14 – великих, 12 – розвіданих, 5 – розроблюваних). Титанова галузь дісталася Україні у спадок від СРСР. У колишньому Радянському Союзі частка України у виробництві ільменітових концентратів становила 90%. Тоді був повний цикл титанового виробництва. Проте сировина для титанової промисловості була лише в двох областях України — Житомирській та Дніпропетровській, а підприємства з переробки створили не тільки в Україні, а й у Росії та Казахстані. Видобували ільменіт (титанову руду) в Україні два підприємства — Іршанський та Вільногірський ГЗК. Потім сировину з цих підприємств відправляли на переробку в інші радянські республіки.

Не всі знають, що з титанової руди виробляють не тільки металевий титан. На виробництво металу насправді йде лише близько 10% видобутої сировини. В основному ж ільменіт та рутил застосовують у хімічній промисловості. Наприклад, для отримання пігментного двоокису титану, що використовується як барвник. В Україні є підприємства, що спеціалізуються як на виробництві металевого титану, так і титанового двоокису. Метал може виробляти Запорізький титано-магнієвий комбінат, хімію — “Кримський титан”, що розташований в окупованому Криму, та “Сумихімпром” (м. Суми).

Промислове добування титану в основному проводиться з ільменіту – FeTiO3 (36,8% заліза, 31,6% кисню, 31,6% титану) і рутилу – TiO2 (60% титану, 40% кисню). За інформацією відділу геології корисних копалин Інституту геологічних наук НАНУ, загалом ресурси титанових руд України оцінюють потенційно у 20%, а затверджені запаси перебувають у межах 7-12% від світових запасів.

В Україні розвідано 26 родовищ титанових руд, що мають комерційні запаси, а крім них – ще 48 родовищ, запаси і ресурси яких оцінено попередньо і становлять, умовно, “базу запасів титану країни”. При цьому сумарно запаси і база запасів титанових руд України, за їхніми оцінками, “перевищують такі будь-якої іншої країни світу”.

Судячи з чинних ліцензій на експлуатацію (видобуток) 17-ти найбільших титанових родовищ (з 26, запаси яких затверджено Державною комісією по запасах корисних копалин і внесено до Державного фонду корисних копалин), запаси титанової сировини в Україні станом на початок 2010 р. становлять близько 184 млн тонн TiO2. Цих запасів, за збереження нинішнього середньорічного видобутку, вистачить на 440 років.

Як викинули Фірташа з підприємства?

Після розпаду СРСР Україна перебувала у більш вигідному становищі порівняно з Росією та Казахстаном, бо мала не тільки потужності з переробки титану, а й сировину. Проте згодом саме українські виробники стали зазнавати труднощів. У період президентства Януковича контроль над видобутком та переробкою титану отримав проросійський олігарх Дмитро Фірташ. Для цього йому навіть не знадобилося приватизувати активи.

З 2004 року структури олігарха Дмитра Фірташа орендували майнові комплекси обох комбінатів. Сировина з цих комбінатів йому потрібна для завантаження потужностей “Кримського титану”, який олігарх придбав у держави. Повну концентрацію акцій компанії він завершив у 2012 році. У перспективі Фірташ хотів приватизувати і рудні комбінати ОГХК, що були сировинною базою для “Кримського титану”.

Однак у 2014 році, після Революції та зміни влади, ФДМУ розірвав з Group DF Фірташа договори оренди майнових комплексів Іршанського та Вільногірського комбінатів. У серпні того ж року він передав їх на баланс новоствореної ОГХК.

Через місяць ОГХК очолив Руслан Журило. Його призначили за протекцією впливового на той час народного депутата Верховної Ради Миколи Мартиненка. Журило був заступником гендиректора Східного гірничо-збагачувального комбінату. Це державне підприємство з видобутку уранової руди, що входило в сферу інтересів Миколи Мартиненка.

Однак робота ОГХК опинилась під прицілом тоді тільки створеного Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). Вже в січні 2017 року детективи НАБУ затримали в. о. голови ОГХК Руслана Журила, його заступника, а також начальника відділу продажів і маркетингу ОГХК. За даними Бюро, затримані завдали шкоди компанії на 300 млн грн.

За даними НАБУ, в 2014 році Журило разом зі своїм заступником з комерційних питань Юрієм Перцевим розробили план з продажу продукції підприємства (ільменітовий, рутиловий, цирконієвий, дистен-саліманітовий концентрати) пов’язаним іноземним компаніям за заниженими цінами, з подальшою реалізацією такої продукції кінцевим споживачам уже за ринковими цінами. Для реалізації цієї схеми вони залучили громадянина Австрії Вольфганга Вільгельма Ейбергера – міноритарного акціонера українського “Діамантбанку” (належав Мартиненку та Давиду Жванії), керівника компаній Bollwerk і Steuermann.

Крім того, Журило залучив ще одну компанію для перепродажу продукції ОГХК за заниженими цінами – Adelis Trade LLP (Великобританія), яка була зареєстрована в січні 2015 року, відразу після укладення держкомпанією контрактів з Bollwerk. Реальним власником Adelis стала інша британська компанія – First Railway Company LLP, яка опосередковано пов’язана з Журилом і його замом. Паралельно менеджмент компанії поставляв на ОГХК через підконтрольні компанії природний газ, електроенергію, нафтопродукти, а також віддав підряди своїм структурам з надання послуг логістики.

У 2017 році через звинувачення у корупції Журила відсторонили від виконання обов’язків голови правління ОГХК. Тимчасово виконувачем обов’язків компанії було призначено його першого заступника Олександра Гладушка, який був креатурою Журила.

Компанії, пов’язані з Мартиненком-Журилом, продовжили викуповувати продукцію ОГХК, надавати послуги з логістики та постачати енергоносії та паливно-мастильні матеріали. Так було до моменту, поки на початку 2020 року ОГХК не перейшла під управління ФДМУ.

Потенційні учасники аукціону

Приватизацією ОГХК цікавляться інвестори з усього світу. Наразі потенційні учасники мають вивчити інформацію про підприємство, розрахувати бізнес-моделі, визначитися із власними пропозиціями. При цьому інвестори отримали повний доступ до ключових показників ОГХК.

Інформаційний пакет, підготовлений разом з інвестиційним радником, уже завантажено в “кімнати даних” сайту ФДМУ. Це стосується й інформації про запаси – вперше в історії домоглися зняття з них грифу “Для службового користування”. Без відкриття цих показників приватизація ОГХК для інвесторів виглядала б як лотерея або придбання кота в мішку.

Очікується, що участь у конкурсі візьмуть 10-15 компаній з усього світу.

Принаймні, саме така кількість іноземних структур цікавились попередньо активом.

Ми не знаємо, хто саме подав заявку на участь в аукціоні, але можемо умовно розділити потенційних претендентів на три категорії:

1. Споживачі продукції ОГХК (титанових руд), які можуть бажати додати ОГХК до власного вертикально інтегрованого бізнесу. Нижче перелічимо лише споживачів – великі світові компанії з мільярдами доларів виручки та потужностями виробництва по всьому світу.

• INEOS – світова компанія-виробник в нафтохімічній промисловості
• Venator – провідна світова хімічна компанія, що займається розробкою та виробництвом пігментів діоксиду титану (TiO2) та ефективних добавок.
• Grupa Azoty – найбільший холдинг в Польщі, третиною якого володіє держава
• Evonik Industries – один із світових лідерів у галузі спеціальної хімії з Німеччини, має виручку у розмірі більш ніж 12 млрд євро
• Precheza – чеський виробник діоксиду титану і один з найбільших європейських виробників неорганічних пігментів
• Tronox – виробляє цілий ряд продуктів з пігменту діоксиду титану
• Chemours – найбільший у світі виробник високоякісного діоксиду титану для покриттів, пластмас та ламінатів.
• LB Group (колишня Lomon Billions, Китай) – 3 -й найбільший у світі виробник пігментів з діоксиду титану високої продуктивності

2. Конкуренти – компанії, що є світовими чи українськими виробниками титанових руд

• Iluka (Австралія) – провідний світовий виробник циркону та сировини з високоякісного діоксиду титану рутилу та синтетичного рутилу
• Rio Tinto Group – працює у 35 країнах, основне виробництво – алюміній, мідь, мінерали та залізна руда
• TiZit – вертикально інтегрована компанія з виробництва циркону та титану, яка володіє шахтою мінеральних пісків у Сенегалі та підприємством зі збагачення титану та залізного ільменіту в Норвегії.
• Velta – українська компанія, що володіє 2 родовищами титану та R&D центром в Україні.

Найбільші виробники діоксиду титану, 2018

Джерело: Iluka,TZMI, 2019. Mineral Sands Industry Information

3. Інвестиційні фонди, які виражали зацікавленість в участі в українській приватизації, в тому числі ОГХК:

• Mubadala (суверенний фонд ОАЕ, один з найбільших інвестфондів світу)
• Qatar Investment Authority (суверенний фонд Катару, який у 2016 році, попри санкції, придбав 19,5% акцій Роснєфті спільно з нафтотрейдером Glencore)

Також не можна виключати, що під виглядом або у партнерстві з міжнародною компанією прийде Дмитро Фірташ – як власник Group DF – існуючого бізнесу в титановій галузі, який, як ми писали вище, раніше збирався додати ОГХК до власного портфелю. Нагадаємо, що спроба купити родовище в Індії закінчилась для Фірташа переслідуванням з боку США, а Кримський титан – основний споживач титанової руди в окупованому Криму – донедавна знаходився в його власності.

Загалом, інвестиції в Україну – все ще ризикова операція, особливо якщо маєш справу з державою. Тому потенційний покупець скоріше за все буде або дуже великою корпорацією, або мати в Україні не лише бізнес-інтереси.

Як бачимо, вперше з моменту приватизації “Криворіжсталі” продається великий державний об’єкт, з якого викинули представників окремих політичних кіл та проросійського олігарху. Прозора передача ОГХК засвідчить наявність політичної волі у керівництва ФДМУ наповнювати державний бюджет за рахунок успішних кейсів у приватизації. Але результат дізнається вся країна лише наприкінці серпня 2021 року.