А якщо ні (звісно – ні, ніякого повернення бойовиками українських підприємств не було), то ми зробили черговий великий економічний подарунок Росії. Саме Росії, навіть не ОРДЛО. Аби зрозуміти, чому, потрібно згадати, звідки, власне, взялася блокада окупованих територій.

Якщо опитати 10 осіб, коли і чому було прийнято рішення про припинення торгівлі з Донбасом, то 9, найімовірніше, початком історії назвуть акції з блокування залізничних колій добробатами, що почалися взимку 2017 року. І лише один (і це буде хороший результат) згадає, що до самих акцій призвела “націоналізація” підприємств Донбасу бойовиками, а також те, що багато хто з них, ще з літа 2016 року, припинили платити податки в український бюджет.

Тож стогони щодо втрат податкових надходжень від підприємств ОРДЛО після початку блокади – трішечки (або не трішечки?) маніпуляція. Ці надходження почали різко скорочуватися ще до введення будь-яких особливих режимів, який, нагадаємо, було офіційно оголошено РНБО 15 березня 2017 року.

Після цього рішення українців лякали і віяловими відключеннями електроенергії через перебої з постачанням вугілля (перебої, і правда, були, але відключень не було), і колапсом металургії, і колосальними економічними втратами (економіка України дійсно втратила разом із Донбасом 1,5 % ВВП, питання лише в тому, як би вона змогла їх отримати, не контролюючи заводи і шахти на окупованій території?).

Але в підсумку, незважаючи на те, що блокада не пройшла для української економіки безслідно, ніяких катастрофічних наслідків вона ні для бюджету, ні для курсу гривні, ні для забезпечення електроенергією українців не мала.

А от які наслідки були для ОРДЛО? Вони виявилися набагато плачевнішими. Важко сказати, на що розраховували російські куратори бойовиків, даючи згоду на захоплення підприємств і введення там “зовнішнього управління” (наприклад, таке “управління” було введено на 40 шахтах і заводах, які належать лише СКМ Ріната Ахметова, не беручи до уваги дрібніші промислові підприємства, які прибирали до рук десятками), але побудувати успішний бізнес на “експропрійованому” не вдалося.

Росії ані руда, ані метал, ані вугілля з ОРДЛО виявилися не потрібні. Промтовари, які почали виробляти бойовики, за свідченнями місцевих жителів, були низької якості, і продавати їх вдавалося тільки місцевим, та й то недовго – ширвжиток, який виготовляли у Луганську й Донецьку, досить швидко витіснили на полицях супермаркетів товари з “великої України”, контрабандні потоки яких було налагоджено незабаром після оголошення “блокади”.

У результаті російські і не тільки компанії, що стали новими “власниками” донбаських підприємств (наприклад, енергетичні активи зараз контролюються уже згадуваним “Внєшторгсервісом”, який пов’язують із олігархом-утікачем, близьким до Віктора Януковича, Сергієм Курченком), опинилися в ситуації, коли активи є, а от продавати продукцію – нема куди. Росії можна, але не беруть. А більше – офіційно – нікуди не можна.

І раптом українська влада робить їм такий подарунок! Адже спрощення режиму торгівлі легітимізує продаж вироблених в ОРДЛО товарів, причому не лише для торгівлі із «великою Україною», а й для торгівлі з Європою. Раніше продукцію, вироблену в ОРДЛО, неможливо було офіційно пустити на європейські ринки, навіть “легалізувавши” її через РФ (“їх там немає”).

А тепер “зроблено у Луганську” цілком законно попрямує на європейські ринки, а з огляду на те, що виробництвами на окупованій території як керували, так і продовжують керувати росіяни – “зробленими у Луганську” може виявитися половина російських товарів. Подякуємо Володимиру Зеленському за поліпшення торгового балансу РФ.

А що ж отримає від спрощення режиму Україна? Найімовірніше, нічого, окрім витрат. Колись давно, восени 2014 року, відомий російський (втім, який уже давно залишив РФ і живе в Європі) економіст Владислав Іноземцев оцінив вартість відновлення Донбасу у 40 млрд доларів. Але навіть якщо не згадувати про цю фантастичну (яка за останні п’ять років, очевидно, зросла) цифру, легалізація торгівлі навряд чи принесе українській економіці щось, окрім зростання рублевої маси в обігу (адже на окупованих територіях торгують в рублях).

У кращому разі це дозволить хоч трохи наблизити до українських реалій наших громадян, що живуть в окупованій частині Донбасу.

Але це менш імовірно, ніж наближення РФ до європейських ринків.

Тож кому потрібно припинення блокади?