Результати вони виклали у колонці американського видання The Atlantic. #Букви публікують скорочений переклад статті.

Дехто вважає, що причиною відставання у кар’єрі від чоловіків у житті жінок відіграють діти. У цьому є частка правди. Материнські інстинкти справді сприяють складній емоційній боротьбі між домом і роботою, боротьбі, яка, принаймні на цей час, не є такою жорсткою для більшості чоловіків. Дехто вказує на культурні та інституційні бар’єри на шляху успіху жінок. У цьому теж є правда. Але в цих поясненнях постійної невдачі розбити скляну стелю бракує чогось засадничого: гострого жіночого браку впевненості.

Автори статті наголошують: під час спілкування з жінками, успішними й авторитетними, постійно зіштовхуєшся з певною “темною плямою”, силою, яка їх стримувала – їх недовірою до власних здобутків. Зокрема, спостерігалася оцінка себе як гіршої, знецінення, невпевненість, переконання, що здобутками завдячуєш лише тому, що “потрапила у те місце в той час”, більша безумовна довіра чоловікам, аніж собі тощо. Незалежно від галузі – політикиня, журналістка, фінансистка, спортсменка, інженерка, бізнесвумен – замість демонстрації грубої впевненості, успішні жінки часто виявляються невпевненими на тлі чоловіків, навіть менш кваліфікованих. 

Журналістки намагалися дослідити це питання та зрозуміти причину цього явища. Однак чимдалі – тим відповідь ставала все розмитішою, а кількість питань зростала. Довелося визнати: існує особлива криза для жінок — величезна прірва у впевненості, яка розділяє статі. У порівнянні з чоловіками жінки не вважають себе готовими до підвищення, вони прогнозують, що будуть гірші на тестах, і взагалі недооцінюють свої здібності. Ця невідповідність зумовлена ​​різними факторами – від виховання до біології.

Все більше доказів свідчать: цей брак довіри до самої себе є руйнівним. Виявляється, успіх так само тісно пов’язаний із впевненістю, як і з компетентністю. Не дивно, що жінки, попри весь прогрес в питаннях рівності, все ще дуже мало представлені на найвищих рівнях. Одначе, гарною новиною тут є те, що завдяки роботі можна набути впевненості. Це означає, що розрив у довірі, своєю чергою, можна усунути.

Дефіцит жіночої впевненості стає все більш точно кількісно визначеним і добре задокументованим. У 2011 році Інститут лідерства та управління у Сполученому Королівстві опитав британських менеджерів щодо того, наскільки вони впевнені у своїй професії та відповідних якостях. Половина респонденток-жінок повідомили, що не сумніваються у своїй роботі та кар’єрі, у порівнянні з менш ніж третиною респондентів-чоловіків.

Жінки менше вірять у свою компетентність, ніж чоловіки з аналогічними результатами

Лінда Бебкок, професорка економіки Університету Карнегі-Меллона та авторка книги “Жінки не запитують”, у ході досліджень студентів бізнес-шкіл виявила, що чоловіки ініціюють переговори про зарплату в чотири рази частіше, ніж жінки, і що коли жінки ведуть переговори, вони просять на 30 відсотків меншу платню, ніж чоловіки.  У Манчестерській бізнес-школі в Англії професорка Мерилін Девідсон помітила те саме явище і вважає, що воно походить від браку впевненості. Щороку вона запитує своїх студентів, що вони очікують заробляти і чого вони заслуговують заробляти через п’ять років після закінчення навчання. “Я роблю це близько семи років, — написала вона, — і щороку спостерігаються величезні відмінності між відповідями чоловіків і жінок”. У середньому, повідомляє вона, чоловіки вважають, що заслуговують 80 000 доларів на рік, а жінки – 64 000 доларів, або ж на 20 відсотків менше.

Ретельне дослідження 2003 року, проведене психологом Корнельського університету Девідом Даннінгом і психологом Університету штату Вашингтон Джойс Ерлінгер, зосередилося на зв’язку між жіночою впевненістю та компетентністю. У той час Даннінг і його колега Джастін Крюгер якраз завершували свою основоположну роботу над тим, що згодом отримало назву ефекту Даннінга-Крюгера: тенденції деяких людей значно переоцінювати свої здібності – чим менше компетентні люди, тим більше вони переоцінюють свої здібності.

Даннінг і Ерлінгер хотіли зосередитися саме на жінках і впливі упереджених уявлень жінок про власні здібності на їхню впевненість. Вони організували для студентів і студенток коледжу наукову вікторину. Перед початком вікторини вони оцінювали власні наукові здібності, відповідаючи на питання. Одне із них було направлене саме на оцінку своїх знань: “Чи компетентний/компетентна я в науці?”. Жінки оцінили себе негативніше, ніж чоловіки, щодо наукових здібностей: за шкалою від 1 до 10 жінки поставили собі в середньому 6,5, а чоловіки — 7,6. Коли ж справа дійшла до оцінки того, наскільки добре вони відповіли на фахові запитання, жінки вважали, що правильно відповіли на 5,8 з 10 питань; чоловіки – 7,1. І якими були результати насправді? Їхнє середнє значення було майже однаковим — жінки отримали 7,5 з 10, а чоловіки — 7,9.

Щоб продемонструвати реальний вплив самосприйняття, студентів запросили — без оголошення результатів — взяти участь у науковому конкурсі, за перемогу в якому можна було отримати призи. Жінки набагато частіше відмовлялися від такої можливості: лише 49% із них зареєструвалися на конкурс, у порівнянні з 71% чоловіків. “Оскільки вони [жінки] загалом менш впевнені у своїх силах, це призвело до того, що вони не хочуть шукати майбутніх можливостей”, – прокоментував цю різницю Ерлінгер.

У дослідженнях чоловіки переоцінюють свої здібності та продуктивність, а жінки недооцінюють і те, і інше. Проте, їхні об’єктивні результати не відрізняються за якістю.

Таку закономірність у Hewlett-Packard (великій технологічній компанії) виявили кілька років тому, коли намагалися з’ясувати, як залучити більше жінок на керівні посади. Перегляд облікових записів персоналу виявив, що жінки, які працювали в HP, подавали заявку на підвищення лише тоді, коли вони вважали, що відповідають на 100 відсотків кваліфікації, зазначеній для роботи. Чоловіки ж із задоволенням подавали заявки, коли вважали, що можуть задовольнити 60 відсотків вимог вакансії. Виходить, що недостатньо кваліфіковані та недостатньо підготовлені чоловіки не думають двічі про те, щоб ризикнути. Занадто кваліфіковані та надмірно підготовлені, багато жінок все ще стримуються. Жінки почуваються впевнено лише тоді, коли вони ідеальні. Або практично ідеальні.

Бренда Мейджор, соціальна психологиня Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, почала вивчати проблему самосприйняття десятиліття тому. “Як молода професорка, — сказала вона нам, — я організувала тест, в якому запитувала чоловіків і жінок, як, на їхню думку, вони впораються з різними завданнями”. Вона виявила, що чоловіки постійно переоцінюють свої здібності та подальшу продуктивність, а жінки регулярно недооцінюють і те, і інше, хоч об’єктивно їх результативність рівна. “Це один із найбільш послідовних висновків, які тільки можна отримати”, — каже Мейджор про експеримент. Нині, коли вона хоче показати своїм учням приклад дослідження, результати якого є цілком передбачуваними, вона вказує на цей.

Те саме відбувається щодня в аудиторії Вікторії Бресколл в Єльській школі менеджменту. Вона констатує: “Серед жінок існує природний страх, що вони не отримають престижної роботи, тож навіщо намагатися, – пояснила вона. – Або вони вважають, що не зовсім компетентні в цій галузі, тому не збираються на це йти”. У результаті студентки, як правило, йдуть у менш конкурентоспроможні сфери.«Я вважаю, що це справді цікаво, — сказала Бресколл зі сміхом, — адже чоловіки беруться за все, просто припускаючи, що вони чудові, і думають: хто б мене не хотів? ”

Чоловіки іноді сумніваються в собі? Звичайно. Але не з таким наполегливим і повторюваним завзяттям, і вони не дозволяють сумнівам зупиняти їх так часто, як у випадку з жінками. У будь-якому разі, чоловіки схильні до надмірної самовпевненості, і приходять до цього цілком природно. Вони свідомо не намагаються нікого обдурити. Ернесто Рубен, професор Колумбійської школи бізнесу, винайшов термін для цього явища: чесна надмірна самовпевненість. У дослідженні, яке він опублікував у 2011 році, чоловіки постійно оцінювали свою успішність у виконанні набору математичних завдань приблизно на 30 відсотків краще, ніж це було насправді.

Річ у тім, що надмірна самовпевненість може завести вас далеко в житті. Камерон Андерсон, психолог, який працює в бізнес-школі Каліфорнійського університету в Берклі, зробив кар’єру, вивчаючи надмірну самовпевненість. Він переконаний, що впевненість має таке ж значення, як і компетентність. Авторки статті зазначають, що не хотіли в це вірити та наполягали на альтернативних теоріях. Але в глибині душі знали, що бачили те саме явище роками. У будь-якій організації деякі люди, як правило, викликають більше захоплення та до них більше прислухаються, ніж інші. Вони не обов’язково є найбільш обізнаними чи здібними людьми, але вони найбільш впевнені в собі.

“Коли люди впевнені в собі, коли вони думають, що вони в чомусь хороші, незалежно від того, наскільки це відповідає дійсності; вони демонструють багато впевненої невербальної та вербальної поведінки”, — сказав Андерсон. Він згадав експансивну мову тіла, нижчий тембр голосу та схильність говорити раніше всіх і часто спокійно, невимушено. Серед учнів Андерсона ті, хто виявляв більше впевненості, ніж компетентності, викликали захоплення в решти групи та нагороджувалися високим соціальним статусом. “Найвпевненіші люди просто вважалися найулюбленішими в групі, — сказав він. — Їхня надмірна самовпевненість не виглядала як нарцисизм”.

Фальшива впевненість, переконаний Андерсон, не має такого ефекту. На підсвідомому рівні люди розрізняють щирість. Незалежно від того, скільки бравади хтось демонструє, коли він щиро не вірить, що він хороший, інші підхоплюють його зміни очей, підвищення голосу та інші “дзвіночки”, які демонструють різницю між вербальними та невербальними сигналами. Більшість людей можуть помітити фальшиву впевненість за кілометри.

Робота Андерсона свідчить про глибоко несправедливий світ і демонструє корисний урок: десятиліттями жінки неправильно розуміли важливий закон професійних джунглів. Мати талант означає не просто бути компетентним; впевненість є частиною цього таланту. Ви повинні мати це, щоб досягти успіху.

Ми також почали бачити, що брак впевненості пояснює низку традиційних жіночих звичок. Наприклад, схильність багатьох жінок брати на себе провину, коли щось йде не так, і приписувати свої успіхи обставинам або іншим людям. Девід Даннінг, психолог Корнелла, навів такий випадок: у докторській роботі Корнелла з математичного програмування, зауважив він, є певний курс, під час якого неминуче стає важко. Даннінг помітив, що студенти чоловічої статі зазвичай визнають перешкоду такою, якою вона є, і реагують на свої нижчі оцінки, кажучи: “Ого, це важкий клас”. Це те, що відоме як зовнішня атрибуція, і в подібній ситуації, зазвичай, є здоровою ознакою стійкості. Жінки ж схильні реагувати по-різному. Коли курс стає важким, Даннінг розповів, що їхня реакція, швидше за все, буде: “Бачиш, я знала, що я недостатньо хороша”. Це внутрішня атрибуція, і вона може бути виснажливою.

Перфекціонізм – ще один вбивця впевненості. Дослідження за дослідженнями підтверджують, що це переважно жіноча проблема, яка тягнеться через усе життя жінки. Жінки не відповідають на запитання, доки не будуть повністю впевнені у відповіді; вони не подають звіт, доки не відредагують його до нудоти; не реєструються на триатлон, якщо не знатимуть, що швидші та сильніші, ніж необхідно. Жінки спостерігають за тим, як колеги-чоловіки ризикують, а самі стримуються, доки не переконаються, що повністю готові та мають досконалу кваліфікацію. 

Іронія полягає в тому, що прагнення бути досконалими насправді часто заважає.

Впевненість закладається у школі?

З чого все це починається? Якщо жінки достатньо компетентні та працьовиті, щоб випереджати чоловіків у школі, чому їм так важко встигати пізніше? Як і у багатьох питаннях, що стосуються людської поведінки, у відповідях беруть участь як природа, так і виховання.

Саме припущення про те, що чоловічий і жіночий мозок може бути побудований по-різному і функціонувати різними способами, довгий час було темою табу серед жінок через страх, що будь-яка відмінність буде використана проти нас. Десятиліттями — насправді століттями — розбіжності (справжні чи уявні) використовувалися проти жінок. Отже, давайте прояснимо: чоловічий і жіночий мозок значно більше схожі, ніж різні. Ви не можете переглянути скани двох випадкових мізків і чітко визначити, який чоловічий, а який жіночий. 

“Чоловічий” і “жіночий” мозок справді демонструють деякі відмінності в структурі та хімічному складі, відмінності, які можуть сприяти унікальним моделям мислення та поведінки, а отже, можуть вплинути на впевненість. Це жвава ділянка досліджень із постійним потоком нових — хоча часто суперечливих — знахідок. Деякі з досліджень висувають інтригуючу можливість того, що структура мозку може впливати на варіації між тим, як чоловіки та жінки реагують на складні чи загрозливі обставини. Візьмемо, наприклад, мигдалеподібне тіло, яке іноді називають примітивними центрами страху в мозку. Воно бере участь в обробці емоційної пам’яті та реагуванні на стресові ситуації. Дослідження з використанням МРТ-сканування виявили, що жінки, як правило, легше активують мигдалеподібне тіло у відповідь на негативні емоційні подразники, ніж чоловіки, що свідчить про те, що жінки частіше, ніж чоловіки, формують сильні емоційні спогади про негативні події. Здається, ця різниця забезпечує фізичну основу для тенденції, яка спостерігається в дослідженнях поведінки: у порівнянні з чоловіками жінки більш схильні розмірковувати над тим, що пішло не так у минулому. Або розглянемо передню поясну кору. Ця маленька частина мозку допомагає нам розпізнавати помилки та зважувати варіанти; деякі люди називають це центром тривоги. І так, у жінок він більший. З точки зору еволюції, такі відмінності, безсумнівно, приносять користь: жінки, видається, чудово оснащені скануванням горизонту в пошуках загроз. Проте сьогодні такі якості є сумнівним благом.

Те саме можна сказати про гормональний вплив на пізнання та поведінку. Ми всі знаємо, що тестостерон і естроген є причиною багатьох основних явних відмінностей між чоловіками та жінками. Виявляється, вони також беруть участь у тонкій динаміці особистості. Основним гормональним рушієм для жінок є, звичайно, естроген. Підтримуючи частину мозку, залучену до соціальних навичок і спостережень, естроген заохочує зв’язок, водночас перешкоджаючи конфліктам і ризику — тенденціям, які можуть завадити впевненості в деяких контекстах.

Тестостерон, з іншого боку, допомагає підживлювати те, що часто виглядає як класична чоловіча впевненість. Чоловіки мають приблизно в 10 разів більше тестостерону, ніж жінки, і це впливає на все: від швидкості до сили, розміру м’язів і змагального інстинкту. Його вважають гормоном, який спонукає зосереджуватися на перемозі та демонстрації влади. Останні дослідження пов’язують високий рівень тестостерону з бажанням ризикувати. У серії досліджень вчені з Кембриджського університету спостерігали за трейдерами-чоловіками в одному з лондонських хедж-фондів з річними бонусами понад 5 мільйонів доларів. Використовуючи зразки слини, дослідники вимірювали рівень тестостерону чоловіків на початку та наприкінці кожного дня. У дні, коли трейдери починали з вищим рівнем тестостерону, вони здійснювали більш ризиковані угоди. Коли ці операції окупилися, їхній рівень тестостерону зростав ще більше. В одного трейдера рівень тестостерону піднявся на 74 відсотки за шість днів виграшної серії.

Безумовно, у тестостерону є недолік. Як ми щойно бачили, вищий рівень гормону підживлює ризик, а перемога дає ще більше тестостерону. Ця динаміка, іноді відома як “ефект переможця”, може бути небезпечною: тварини можуть стати настільки агресивними та самовпевненими після перемоги в боях, що йдуть на смертельний ризик. Крім того, рішення, пов’язане з тестостероном, не завжди є кращим. У дослідженні, проведеному в Університетському коледжі Лондона, жінки, які отримували тестостерон, були менш здатні співпрацювати та частіше помилялися. Кілька досліджень, присвячених жінкам-менеджерам хедж-фондів, свідчать, що стратегічне мислення жінок окуповується: інвестиції жінок-менеджерок хедж-фондів перевершують інвестиції чоловіків-менеджерів.

Отже, якими є наслідки всього цього? Головне питання, на яке ще потрібно відповісти, полягає в тому, наскільки ці відмінності між чоловіками та жінками є притаманними, а в якій мірі вони є результатом життєвого досвіду. Відповідь далеко не однозначна, але нова робота з пластичності мозку надає все більше доказів того, що наш мозок змінюється у відповідь на навколишнє середовище. Навіть рівень гормонів може бути менш значним, ніж можна було б припустити: дослідники виявили, що рівень тестостерону у чоловіків знижується, коли вони проводять більше часу зі своїми дітьми.

Щоб дізнатися, яку роль виховання відіграє у розриві рівнів впевненості, давайте подивимося на кілька місць формування: клас початкової школи, ігровий майданчик і спортивний майданчик. Школа – це місце, де багато дівчат спочатку отримують винагороду за те, що вони хороші, а не  енергійні, впевнені чи навіть настирливі. Але хоча бути “хорошою дівчинкою” може окупитися в класі, це не дуже добре готує нас до реального світу. Як сказала Керол Двек, професорка психології зі Стенфордського університету та авторка книги “Мислення: нова психологія успіху”: “Якби життя було однією тривалою школою, жінки були б беззаперечними правительками світу”.

Дівчаткам легше у школах, ніж хлопцям: як відомо, вони починають навчання в початковій школі з перевагою розвитку в деяких ключових сферах. Вони мають більшу концентрацію уваги, розвиненішу вербальну та дрібну моторику та більшу соціальну адаптованість. Зазвичай вони не носяться по коридорах, як дикі тварини, і не вступають у бійки під час перерви. Невдовзі вони розуміють, що вони – найцінніші та до них прихильніші, коли роблять все правильно: акуратно й тихо. “Дівчата, видається, легше піддаються соціалізації”, — каже Двек. “Їх багато хвалять за те, що вони ідеальні”. Своєю чергою, вони починають жадати схвалення, яке отримують за те, що вони хороші. Перевтомлені, перенапружені вчителі (або батьки) у цьому лише потакають. Кому не потрібна дитина, яка старанно працює і не завдає багато клопоту?

Результатом є те, що багато дівчат вчаться уникати ризику та помилок. Це їм на шкоду: багато психологів тепер вважають, що ризик, невдачі та наполегливість є важливими для зміцнення впевненості. Тим часом хлопчики, як правило, більше зіштовхуються з лайкою та покараннями, і в процесі вони вчаться спокійно сприймати невдачі. “Коли ми спостерігали в класах початкової школи, ми побачили, що хлопців критикували за їх поведінку у вісім разів більше, ніж дівчат”, — пише Двек у Mindset. Справу ускладнює, додає вона, те, що дівчата та хлопці отримують різні моделі зворотного зв’язку. “Помилки хлопчиків пояснюють браком зусиль, — каже вона, — а дівчата сприймають помилки як відображення своїх глибших якостей”.

Хлопчики також отримують користь від уроків, які вони вивчають — або, точніше, уроків, яким вони навчають один одного — під час перерв і після школи. Починаючи з дитсадка, вони грубіянять, дражнять один одного, вказують на обмеження один одного, обзивають один одного дебілами та недолугими. У процесі, стверджує Двек, такі оцінки “втрачають багато свого впливу”. Так хлопці роблять одне одного витривалішими. Інші психологи, з якими спілкувалися журналістки, вважають, що такий менталітет дитячого майданчика спонукає їх пізніше, як чоловіків, не брати близько до серця різкі зауваження. Десь так на спортивному полі вони вчаться не лише насолоджуватися перемогами, але й спокійно реагувати на поразки.

Занадто багато дівчат, навпаки, пропускають дійсно цінні уроки поза школою. Відомо, що заняття спортом корисні для дітей, але журналісток вразило, наскільки велика користь від них, і наскільки це стосується впевненості.

Наприклад, дівчата, які займаються командними видами спорту, мають більший шанс закінчити коледж, знайти роботу, і працювати в галузях, де домінують чоловіки. Існує навіть прямий зв’язок між заняттями спортом у середній школі та отриманням більшої зарплати в дорослому віці. Навчитися здобувати перемогу та переживати поразку в спорті, очевидно, є хорошим тренуванням для того, щоб досягати тріумфу та переживати невдачі на роботі. Однак, заняття спортом для дівчат є радше винятком. Згідно з даними Центру з контролю та профілактики захворювань, дівчата все ще в шість разів частіше кидають спортивні команди, ніж хлопчики, причому найрізкіше зниження участі спостерігається в підлітковому віці. Це, ймовірно, тому, що дівчата страждають від більшого зниження самооцінки протягом цього часу, ніж хлопці.

Яке замкнуте коло: дівчата втрачають впевненість, тому кидають змагатися, тим самим позбавляючи себе одного з найкращих способів її повернути. Вони залишають школу, наповнені цікавими історичними фактами та знаннями мов, пишаючись своєю здатністю старанно вчитися та отримувати найкращі оцінки, і сповнені рішучості догодити. Але у дорослому житті правила змінюються, і вони цього не усвідомлюють. Вони врізаються в робочий світ, який не винагороджує їх за ідеальне написання та вишукані манери. Вимоги до успіху у дорослих інші, і їхня впевненість підривається.

Зневіра підштовхує до бездіяльності

Закарі Естес – психолог-дослідник, якого давно цікавить розбіжність у впевненості між чоловіками та жінками. Кілька років тому він дав 500 студентам серію тестів, які включали реорганізацію тривимірних зображень на екрані комп’ютера. Він перевіряв кілька речей — ідею про те, що впевненістю можна маніпулювати, та ідею про те, що в деяких сферах у жінок її менше, ніж у чоловіків.

Коли Естес запропонував учням розв’язати серію цих просторових головоломок, жінки отримали значно гірші результати, ніж чоловіки. Але коли він уважніше подивився на результати, то виявив, що жінки показали погані результати, оскільки навіть не спробували відповісти на багато питань. Тож він повторив експеримент, цього разу сказавши студентам, що вони повинні принаймні спробувати розгадати всі головоломки. І вгадайте що: результати жінок різко зросли, зрівнявшись із показниками чоловіків. 

Робота Естеса ілюструє ключовий момент: природним результатом низької впевненості є бездіяльність. Коли жінки не діють, коли вони вагаються, тому що не впевнені, вони стримують себе. Але коли вони діють, навіть тому, що їх змушують, вони виконують роботу так само добре, як і чоловіки.

Використовуючи інший тест, Естес попросив усіх відповісти на кожне запитання. І чоловіки, і жінки отримали 80% правильних результатів, що свідчить про однакові рівні здібностей. Потім він знову перевірив студентів і попросив їх після кожного запитання повідомити, чи вони впевнені у своїй відповіді. Лише необхідність подумати про те, чи були вони впевнені у своїй відповіді, змінила їх здатність працювати добре. Оцінка жінок впала до 75 відсотків, тоді як чоловіків підскочила до 93. Одне невелике запитання щодо впевненості збурює світ жінок, тоді як те саме нагадує чоловікам, що вони – чудові.

Нарешті Естес вирішив спробувати підвищити впевненість. Деяким членам групи він абсолютно навмання сказав, що вони дуже добре впоралися з попереднім тестом. Під час наступного тесту ці чоловіки та жінки значно покращили свої результати. Це було чітким показником того, як впевненість у собі впливає на результати.

Ці досліди якнайкраще стосуються розуміння розриву довіри та з’ясування того, як його усунути. Що прирекло жінок у лабораторії Естес – не їх фактична здатність успішно виконувати тести, адже вони виявилися такими ж здібними, як і чоловіки. Їх стримував вибір. Конкретніше: вони обрали навіть не намагатися.

Порада, яка міститься в таких висновках, навряд чи є незнайомою: щоб стати впевненішими, жінкам потрібно перестати так багато думати і просто почати діяти. І все ж у цьому приписі є щось дуже потужне, оскільки воно узгоджується з усім, що дослідження говорять нам про джерела жіночої стриманості.

Майже щодня з’являються нові докази того, наскільки наш мозок може змінюватися протягом нашого життя у відповідь на зміну моделей мислення та поведінки. Якщо ми будемо продовжувати це робити, якщо ми спрямуємо наш талант до наполегливої ​​праці, ми можемо зробити наш мозок схильнішим до впевненості. Те, що нейробіологи називають пластичністю, для жінок є справжньою надією.