Починається рік – немов чистий зошит. Який він? Розлініяний, учнівський, з чітко проведеними косими лініями? Округлена по кутах стопка ідеальних сторінок для записів в молескінівській обкладинці? А може, це шорсткий альбом для акварелі? Так хочеться написати щось нове, прекрасне, чого ще ніколи не було. І ось ми беремо зошит і … рефлекторно починаємо переписувати зі старого. Ні-ні, тільки найважливіше, тільки найприємніше! До кінця року зошит вже не відрізнити від старого. І ось чути обурені вигуки: «Навіщо взагалі дурні люди роблять ці звіти і плани? Що може змінити ще одна зміна року ?! »
Уявіть, може. Але для цього потрібно перестати повторювати одні й ті ж кроки, знову і знову. Адже незалежно від того, чи визнаємо ми кінець року, нам рано чи пізно доведеться визнати кінець власного шляху – з приємними підсумками або без них. І ми знову намагаємося почати щось нове … або просто випросити його у світобудови.
Ми за всіма правилами відкриваємо двері диву, а воно не приходить. Що ж не так, чому? Так нікуди йому приходити. Все так щільно зайнято старими звичками, страхами і переконаннями, що місця зовсім не залишилося. Для того щоб сказати «так» чомусь новому, доведеться сказати «ні» багато чому зі старого – і прибрати передумови.
Так буває в сім’ях, де батьки намагаються обмежити дитину від шкідливої їжі. Їй кажуть ні – а вона їсть. Її лають – а вона тягне тихцем з холодильника. Вибачте, але звідки ця їжа взялася в холодильнику? Ах, це ви її принесли … Так справа не робиться. Якщо ви не хочете, щоб дитина гризла чіпси або самі не хочете дожирати ночами торішній олів’є, вихід тільки один: їх у вас не повинно бути. Більш того, вам доведеться сказати ввічливе, але тверде «ні» всім, хто хоче притягти їх в дім.
Як не дивно, одна з головних причин, яка не дає зробити власне життя чудовим, – небажання псувати відносини. Якщо ви скажете «ні», це неодмінно кого-то ранить, чи не так? Не так. Люди створені з гнучкістю, достатньою для прийняття відмов. Але діалоги з ними таки неприємні.
У другій половині минулого століття розвинені цивілізації, травмовані Другою світовою війною, пішли по шляху уникнення конфліктів. Уже в 1960-х звучали голоси, які застерігають про небезпеку такої ідеї, але мрія про солодкий мирний світ манить з нестримною силою.
Одне покоління виховувало інше, і ми досить швидко добралися до генерації дорослих людей, нездатних на годину вимкнути дзвінок власного телефону і які бояться, якщо їм протягом тієї ж години не відповіли на повідомлення. З останніх трендів – юна поросль сприймає як тиск, якщо в кінці адресованого їм повідомлення ставиться крапка. В такому бажанні хороших відносин вже немає, вибачте за тавтологію, нічого хорошого, тому що це невроз. Притому такий, що руйнує особистість настільки, що вона втрачає власні цінності і навіть прості бажання. Це поширюється і на себе: в бажанні не сваритися з собою людина йде шляхом найменшого опору, а потім сам себе і розпинає виною і соромом. Солодкий безконфліктний світ обернувся постійними стражданнями, вічним страхом.
Жахливий приклад: сто відсотків відомих мені людей, що заразилися хворобою року «з виробничих обставин», не хотіли особисто відвідувати місце передбачуваного зараження, вважали за краще б впоратися онлайн, але керівництво наполягло. Це дійсно страшно. Рабів минулого болісно вбивали, але вони відстоювали свої цінності і вимоги – від їжі до вищих ідей. Сучасному ж «рабовласникові» досить нахмурити брови. Що насправді він міг? Позбавити вас суми, набагато меншої, ніж ціна кисневого апарату, а тим більше вашого похорону?
Рано чи пізно від вас, що працює за їжу і – Боже! – рівні брови начальника, все одно позбудуться. Чим швидше згорите на роботі, тим швидше і позбудуться. Ваше чомусь не знайоме з відмовами тіло буде просити все більше горошку з майонезом і тортиків. Засмикана друга половина в кінці кінців зажадає 25 годин уваги на добу. Вічно засмучені «друзі» стануть випрошувати вашу кров для омолодження, але ви їм її не віддасте, бо хворі вже взагалі всім, і вони негайно образяться.
Бачите? Тут немає виходу. Найстрашніше, що з вами може статися, якщо ви всім їм відмовите, – образа. Короткострокова, довга або навіть розрив відносин. З по-справжньому близькими людьми, включаючи вас самих, розриву не відбудеться. З іншими він неминучий, незалежно від того, скільки ви їм будете догоджати. Так чи варто так ламати себе заради відстрочки неминучого?
Для тих, хто хоче ще раз почати з чистого аркуша, п’ять простих порад.
- Визнайте, що бажання уникати конфліктів говорить не про вміння будувати відносини, а тільки про те, що ваші стосунки вже нехороші.
- Згадайте про свої пріоритети. Ваші вони чи надумані? Якщо дійсно ваші, чи займають вони перші місця у вашому житті?
- Продумайте в деталях найжахливіший результат справи, якщо ви вирішите сказати «ні». Зважте передбачувані збитки. А тепер перевірте реальні наслідки свого «так» і порівняйте. Результати можуть вас здивувати.
- Приберіть спокуси. Щоб ніщо не зманювало вас з обраного шляху, його просто не повинно бути в доступності. І це теж стосується як недоїденого салату, так і споживачів, які вас під’їдають. А ще – ідеї, що все зміниться на краще, якщо ви зробите ще одне коло по тій же самій дорозі.
- Навчіться пропонувати розумну альтернативу. Наприклад, «я не можу відвідати тебе під час хвороби, але охоче підвезу всі потрібні продукти і ліки прямо під твої двері».Не так уже й складно, чи не так?
Відкриваємо новий зошит …