Думки
«Чим тупіша російська версія щодо трагедій в Україні, тим краще вона працює в Росії» – інтерв’ю з засновником «Лачен пише» Ігорем Лаченковим
Максим Голова Журналіст
Війни в сучасному світі ведуться не лише зброєю та військовою технікою – все більш очевидним стає важливість інформаційного впливу. З розвитком інформаційних технологій традиційне телебачення вже давно відійшло на задній план – натомість все більше домінують соцмережі, які можуть бути майданчиком для інформаційного впливу не лише для великих медіа, а й для пересічних людей. Один з них – Ігор Лаченков, більш відомий публіці як "Лачен".
Неділя, 17 липня 2022, 18:43

#Букви поговорили з Ігорем про важливість інформації та її впливу в умовах російсько-української війни та ризики, які можуть спіткати українців під час інформаційної агресії РФ.

Ігор Лаченков – український блогер з Дніпра (Twitter, Instagramта адмін Telegram-каналу “Лачен пише” став відомим широкому загалу після участі у зборів коштів на “народні Байрактари”. Разом з відомим шоуменом та волонтером Сергієм Притулою Ігорю вдалося за три дні зібрати 600 мільйонів гривень на безпілотники для українських захисників.

Фото: Лаченков у соцмережах

Ти почав вести Телеграм канал “Лачен пише” в січні цього року, зараз на канал підписано вже понад 760 тисяч користувачів. Яку мету ти ставив перед собою під час створення цього каналу?

Створюючи канал я взагалі не думав, що так все буде. Канал був створений для своїх підписників, яким було цікаво слідкувати за мною й за тим, як я висвітлював деякі новини, події тощо. Сподівався знайти більше однодумців і поширювати цікаві статті про економіку та політику. 

Тобто, це було з метою поширення певної інформації, скажімо так, для широкого загалу?

Так.

Взагалі інформаційна складова – серйозна зброя в сучасних умовах, тим паче під час війни. Чи усвідомлював ти тоді, в січні, важливість інформації та її впливу в сучасному світі та, зокрема, в умовах загрози (на той момент) повномасштабного вторгнення РФ? 

На той час мабуть не усвідомлював у повному обсязі – зрозумів лише згодом. 

Твої погляди на це змінилися вже після 24 лютого, чи як це відбувалося?

Ще з початку лютого. Вони [росіяни] почали проводити багато інформаційних операцій, і я почав цим цікавитися. Я і раніше розумів що таке інформаційна війна та які її наслідки, але усвідомлював у повному обсязі. 

А з початком повномасштабної війни та з плином часу, твої переконання у важливості цього посилилися?

Звісно що посилювались. Я бачу результат цього. Ми в перші місяці повномасштабної війни змогли згуртувати людей, показати всю правду. А зараз працюємо на Захід – і також маємо певні результати. Спочатку багато хто також намагався донести правду до Росії, до її жителів, але це було марно. 

Ти сказав про роботу “на захід”. В чому саме полягає ця робота, та який вплив здійснюється на нього? 

Зараз Росія витрачає дуже багато коштів на ботів в західних медіа. Вона і раніше витрачала багато коштів на свої англомовні медіа. Зараз вони активізувалися у Твіттері. Буває таке, що BBC або Washington Post напишуть про якусь подію в Україні – як, наприклад,  у Вінниці (ракетний обстріл Вінниці 14-го лютого  прим.автора). І в коментарях одразу з’являється величезна кількість ботів та кілька російських ЗМІ. Наприклад хтось пише “А ви там були? Чи ви просто пишете те, що каже влада України?”. І такі тези в них всюди. Зараз вони суттєво зменшили свою активність на інформаційному фронті в Україні, тому що тут все дуже згуртовано, ніхто не вірить російській пропаганді та ІПСОшним методикам (ІПСО – інформаційно-психологічні операції – прим.автора). Іноді буває – та тим не менш всі їх ресурси спрямовані на Захід. 

На твою думку, робити їм тут нічого, тому вони “перекваліфіковуються” на Захід, який, можливо, не настільки обізнаний щодо інформаційного порядку денного в Україні?

Так.

Якщо говорити про інформаційний вплив та інформаційні війни – може ти згадаєш зі свого досвіду найбільш красномовні приклади певної публічної інформації, що ширилась останнім часом, і яка позитивно чи негативно вплинула на українське суспільство.

Наприклад – коли вони намагались підірвати волонтерський рух своїми постами й закликами. Вони дуже чітко вміють розхитувати “зраду”. Вони розуміють, що це треба робити, коли в суспільстві велика напруга. Вони користуються певними новинами, і з них розганяють зраду. Новина може бути будь-яка. З Байрактарами, свого часу з Херсоном, розмінування Чонгару, ситуація з [конгресвумен США] Вікторією Спартц і таке інше. Суспільство гостро реагує на таку інформацію через велику напругу – всі втомилися і це дається взнаки. 

Фото: Лаченков у соцмережах

Перенесімося на момент початку війни – 2014 рік. Тобі на той момент було 15 років.

Так.

Як ти дивився на ці речі очима 15-річного школяра, і як сприймав події, що розгорталися?

Я не розумів тоді усіх нюансів в плані інформаційних атак – зокрема в яких масштабах вони відбувалися у Донецьку, Луганську інших містах до 2014 року. Але було зрозуміло, що це все справа рук Росії.

Ні для кого не секрет що інформаційна війна Росії проти України велася і в 14 році, і задовго до того. Ти відчував тоді цей інформаційний вплив з боку Росії на собі? Можливо на своїх рідних, на їх оточенні? 

На собі не відчував, тому що, думаю, вони не використовують наймолодше покоління – гадаю, на нас важко вплинути. Та і на дорослих, принаймні в моєму оточенні, також впливу не помічав. В Дніпрі взагалі всім все було зрозуміло. Може в Донецьку, Луганську був якийсь глобальний вплив, але у нас – ні. 

Якщо проаналізувати, то можна відверто сказати, що у 2014 році наша країна не була готова до такого інформаційного пресингу з боку РФ. Минуло 8 років. На твою думку, чи змінився баланс сил на російсько-українському інформаційному фронті? Якщо так, то на чию користь? 

Повністю змінився. Ми виграли першу половину інформаційної війни. Це був найгарячіший її етап, під час якого ми всі змогли згуртуватися та спростувати купу дезінформації та фейків. Цьому сприяли адміни телеграм-каналів, блогери – всі почали разом публікувати інформацію, яка відповідала дійсності. В 14 році, наскільки я пам’ятаю, не було таких масштабів. Не було Телеграму, який був би незалежним. Був Твіттер, в якому було дуже мало наших людей і російська пропаганда там була скрізь. У Фейсбуці я не сидів, тому не можу проаналізувати зараз.

Зараз все змінилося, тому що Інстаграм та Телеграм стали популярними – це дві соцмережі, яких тоді не було. Ну, Інстаграм в 2014 році був, але тоді він не був таким відомим, аби впливати інформаційно – а зараз це вже серйозна медіамашина. 

Ти кажеш що всі згуртувалися. Про який момент ти говориш? Про 2022 рік, часи повномасштабної війни?

Так.

Фото: Лаченков у соцмережах

В перші дні та тижні повномасштабного вторгнення українське суспільство зазнало шаленого інформаційного потоку. Якщо говорити про тебе, як про людину, яка моніторить новини та веде інформаційний канал – як ти з цим впорався? Як тобі вдавалося відбирати новини й відрізняти фейки від правди? 

Я постійно проводив фактчекінг, шукав інформацію в офіційних джерелах. Було багато знайомих, які були на фронті з першого дня, ба навіть були там до повномасштабної війни. Тому мені надходила звідти інформація, з якої я розумів чи є новина, яка вкидується, фейковою та чи можу я це спростувати або запостити.

Щодо того, як я з цим впорався – я розумів що це моя робота. Бо хто як не я?  Що робитимуть люди, якщо я зараз перестану це робити? Це була велика відповідальність, тому я цим і займався. 

Тобто ти порівнював з тим, що тобі розповідають друзі/знайомі, які перебувають “у центрі подій”, з офіційними джерелами і власне новиною?

Ну і також фактчекінг. Там були такі тупі фейки, що їх було дуже легко перевірити. Я не розумів чого їх преса публікує взагалі. Наприклад, коли в перший день говорили, що в Дніпрі висадився десант біля мосту. Я телефоную друзям, які поруч живуть. Питаю: “Там є щось?”. Вони кажуть, що ні. Так само й Одеса – о 6-й ранку там вже “десант” був.

Таких речей, що можна було перевірити одним телефонним дзвінком, було дуже багато. 

Яким є джерело переважної більшості фейків у новинах, які проходять через тебе щодня? Це радше вкиди російської пропаганди, чи якась неперевірена інформація від українських джерел, яка опублікована під впливом емоцій – страху, паніки, надії? 

Зараз дуже багато фейків від нас. Дуже часто люди керуються емоціями в інформаційному полі. Але й русня часто щось закидає. Багато хто бере їх слова як першоджерело і починають розганяти. І коли шукаєш першоджерело – бачиш, що це русня і можна  це взагалі не публікувати.

Тобто 50/50?

Напевно 60/40 вже. Русня змінила тактику та більше вже працює на Захід.

Фото: Лаченков у соцмережах

Згадую скандал навколо інстаграм-акаунта bezdomnie.ua, та її власника, в якому ти також брав участь. Чи можна назвати те, що просувалося на цій платформі, епізодом інформаційної війни проти України? (bezdomnie.ua – інстаграм-акаунт, який був присвячений допомозі нужденним – безхатченкам, людям, що проживали в зоні ООС тощо та паралельно з цим просував проросійські наративи. Власник акаунта тривалий час залишався невідомим, але згодом з’ясувалося, що сторінка була створена Захарією Керстюком – священником УПЦ МП. Акаунт був видалений наприкінці квітня після викриття його діяльності та, зокрема, звинувачень в антиукраїнській пропаганді). 

Звісно. Там були дві основні тези. Перша – думка про те, що треба бути добрішим.  До 24-го лютого там взагалі було про братські народи. А після 24-го були тези про те, що наче й Росія – ворог, що на нас напав, але з іншого боку “Будьте добрішими”. Про “чєловєчность” писали усюди, що не треба матюкатися й говорити “Русский корабль – иди нах*й” тощо. Тези “Будьте добрішими до ворога” після Бучі для мене взагалі були незрозумілими – це просто абсурд.

 А друга – його дешева аналітика, яка була спрямована на паніку. Остання, після чого він видалив акаунт – це Придністров’я. Казав що там буде війна, закликав евакуюватися всіх, хто живе на кордоні – була дуже велика паніка. Дехто справді виїхав, і це додавало проблем логістиці, тому що не кожне місто може впоратися з великим потоком переселенців. Я знаю це на прикладі міста Дніпра – після захоплення Ізюма, він зазначив, що росіяни підуть на Павлоград. Сказав, що росіяни все захоплять, і що людям краще тікати. Люди тоді йому дуже довіряли – і в Дніпрі був колапс, тому що всі почали туди їхати. Наступного дня навіть виступив хтось з представників влади й просив їхати далі, тому що місто просто не могло впоратись з таким потоком людей. 

На що, на твою думку, була спрямована інформація, яка була опублікована в цьому акаунті? 

Коли вся країна виходила на марші єдності, там був пост про те, що люди в вишиванках – лицеміри, тому що хтось в вишиванці не погодував бомжа – прямим текстом написано. Якщо заглибитись, то там такого було дуже багато. Це була чітка й красива методичка, за якою працювала русня – “ніякого патріотизму [в Україні] немає, всі лицеміри” і таке інше. Мені ще писали, що він настільки ненавидів нашу владу, що присвятив їй дуже багато статей. Нехай це ще було до 24-го лютого – але й після цього він також багато чого писав. 

Тобто ти вважаєш, що це була певна дискредитація? 

Звичайний розгін зради, що часто зараз буває.

Фото: Лаченков у соцмережах

Якщо говорити про ворожу пропаганду. Можливо ти відзначив для себе якусь методику, до якої вони найчастіше вдаються? 

Головне правило: “Все, що каже Україна та українці – фейк”. Буча – “актори й постановка”. Вінниця – “самі себе вдарили”, а потім виявилось що там були якісь збори офіцерів. Спочатку кажуть, що це все – фейк, потім кажуть, що там була військова частина, а потім взагалі якусь дурню пишуть. А люди в Росії це все хавають. Все, що ми будемо казати, вони будуть спростовувати та вигадуватимуть своє. Ще я часто помічав, що чим тупіша у них версія щодо трагедій в Україні, тим краще вона працює в Росії.

Ти вже зажив певної медійної слави. Чи мав ти якийсь “фідбек” з боку ворожих пропагандистів/ пропагандистських ресурсів?

Вчора Шарій про мене слово написав в своєму телеграм-каналі. Це для мене відзнака. 

Це стосувалося ракетного удару у Вінниці? 

Так, я писав що мені прийшла інформація про смерть тієї жінки, що була з дитиною (Ірини, яка йшла зі своєю донькою, 4-річною Лізою, на розвивальні курси, втратила доньку після ракетного удару та сама зазнала тяжких травм – прим.ред) і я це запостив. Мені швидко написали люди, які мали зв’язок з її родичами, і спростували це. Я відразу видалив та вибачився. Шарій колись ще казав, що взагалі не знає хто я такий, а потім скористався моєю інформацією, зазначивши, що вона померла. Але потім написав: “Лачен  – дебіл, ідіот. Навіщо він це написав? Жінка жива”. Я посміявся. 

Який був такий найгучніший фідбек? Це був Шарій, чи може ще хтось? 

Мабуть, Шарій. Та я не вважаю його якимось впливовим.

А було щось таке абсурдне, що на голову не налазило? 

Коли на Байрактари збирали, то почали розганяти, що я з Росії, з Владивостока. Але на мене складно щось таке знайти, тому що я все життя прожив в Україні і ніколи не був в Росії. 

Хотів би ще запитати в тебе, як у людини, яка працює постійно в інфополі – які поради ти міг би дати пересічним громадянам, які читають новини і мають потенційний ризик наткнутися на фейки. Що для них може бути маркером, що ця новина є брехнею або є великий ризик того, що ця інформація може бути неправдивою? 

Я навіть на своєму каналі завжди кажу людям, щоб очікували підтвердження з офіційних джерел. Абсолютно все може не відповідати дійсності, тому завжди краще очікувати коментарів з органів влади. А якщо казати про маркери, то зараз це “зрада”. Росія максимально хоче дестабілізувати суспільство, тому що якщо ми не будемо згуртовані, і не будемо допомагати армії, то буде дуже погано.

Тобто основним маркером є певний розгін зради, який спрямований на розгуртування українців?

Так.

 А чи може бути маркером надмірна емоційність в новинах? 

Пряме залякування людей та вплив на їхні емоції – це те, чим керується русня, навіть в терористичних актах. Вони використовують ці теракти заради емоцій – аби залякувати людей і українці відчували себе в небезпеці. Яка логіка терористів? Якщо залякати людей, то вони будуть готові прийняти їхні пропозиції. За логікою Росії ми повинні зламатися і йти на їхні умови. Але вони не розуміють, що з нами це не спрацює. Ми стаємо ще більш злими і ніколи їм цього не пробачимо. 

Теги: війна, Ігор Лачен, Ігор Лаченков, Лачен, медіа, Народні Байрактари, російсько-українська війна, Сергій Притула, блогер

Межа у Telegram

Підписатись