Культурна подія Home. Perspectives, яку презентували у Ліверпулі під час Євробачення 2023, звертається до іноземної аудиторії, щоб показати “дім”, яким він є для українців. #Букви поспілкувалися з учасником проєкту – Ярославом Солопом,  кураторами виставки – Вікторією Бавикіною й Максимом Горбацьким та креативною директоркою Українського іститута – Тетяною Філевською. 

Про відображення ідеї дому та екзистенційні питання щодо нього,  підтримку української фотографії у відображенні британських поетів, візуальні маркери сучасної України та особливий погляд на неї – в матеріалі.

Ярославе, у своєму дописі у Фейсбуці Ви розгорнуто анонсували подію та зазначили, що, працюючи над фотосерією “Сирена лунає”, не підозрювали, для якого грандіозного проєкту її готуєте. Яким був початковий меседж фотосерії? І якими сьогодні прагнете показати ці кадри іноземній аудиторії?

Ярослав Солоп: – З початком повномасштабної війни мені було складно знайти емоційні й фізичні ресурси, щоб художніми засобами артикулювати події в Україні. Тому я зосередився на волонтерській діяльності та роботі, яка б дозволяла фінансово підтримувати усіх причетних до боротьби з російською агресією. Фотосерію “Сирена лунає” я створив на запрошення Вікторії Бавикіної та Максима Горбацького – співкураторів мультимедійної культурної події Home. Perspectives, яка мала відбутися під час проведення конкурсу Eurovision. У такий спосіб уряд Великої Британії вирішив підтримати присутність України, адже, за рішенням комітету пісенного конкурсу, Євробачення 2023 року перенесено з України до Великобританії, а саме до Ліверпулю.

Враховуючи контекст події, її популярність, масштабність та вплив на численну міжнародну аудиторію, яка неодмінно побачить й відвідає Євробачення, я вирішив зняти проєкт про моїх близьких під час повітряних тривог (звідси назва серії “Сирена лунає”). Через розташування нашого помешкання, під час обстрілів українських територій Росією, моя родина не має можливості добігти до бомбосховища. Тому, щоб подолати стрес, мої близькі слухають у навушниках музику. Беручи до уваги контекст та широку представленість проєкту у Ліверпулі, мені здалося правильним взяти участь у події, де можна нагадати сотням тисяч фанатів Євробачення про війну в Україні.

Переходячи до проєкту “Home”, неодноразово акцентовано на його “масштабності” та “колосальності”. Про які його цінності для українського мистецтва можемо говорити?

Ярослав Солоп: – Ідеологами проєкту виступили українські куратори мистецьких проєктів Вікторія Бавикіна і Максим Горбацький, які є засновниками платформи Ukrainian.Photographies та ліверпульська інституція Open Eye Gallery. Для реалізації задуму залучено провідних українських фотографів, знакових британських поетів, уряд Великої Британії, Український інститут й міжнародних експертів та кураторів, серед яких: Бен Харман (Центр фотографії Stills, Единбург), Луїза Пірсон (Національна галерея Шотландії), Катерина Філюк (“Ізоляція”, Платформа культурних ініціатив, Київ, “89books”, Палермо), Амелі Шулє (FOAM, Музей фотографії, Амстердам), Моніка Шевчик (галерея Арсенал, Білосток), Ліндсі Тейлор (Колекція мистецтв Солфордського університету, Солфорд). Звідси – охоплені масштаби.

Крім виставок, у межах Home. Perspectives,  створено фільм “Home From Home” (Як вдома), в якому куратори та фотографи проєкту розповідають про подію, а також про те, що для них сьогодні означає “Дім”. Також видано книжку з однойменною назвою, що включає візуальні й текстові матеріали та представляє всі складові проєкту. На мою думку, з такою широкою представленістю українських фотографів, професійною командою, підтримкою інституцій та експертів,   залучених до реалізації Home. Perspectives, з цією кількістю активностей, масштабністю проєкту, його промоцією –  відвідувачі Євробачення точно не оминуть тему війни в Україні, українську фотографію та замисляться над головним питанням: “Що для нас сьогодні означає Дім”.

Тетяна Філевська: Для Українського Інституту проєкт “Home”  є важливим – промоція української фотографії за кордоном для нас у пріоритеті найближчими роками. Home. Perspectives – не перша культурна подія, яку ми допомагаємо втілити – завжди пропонуємо проєкти української фотографії нашим партнерам та шукаємо можливості й ресурси для їхньої реалізації, адже українська фотографія заслуговує на всебічну підтримку держави.

Які основні меседжі та ідеї в загальному охоплює кожен фотограф, який долучився до створення проєкту? Які настрої передає?

Вікторія Бавикіна та Максим Горбацький: Цей проєкт повинен був відповідати дуже багатьом запитам – показати українську фотографію в межах паралельної програми Євробачення (тобто бути цікавим та зрозумілим широкій та різноманітній аудиторії), вперше представити українську фотографію в Ліверпулі (тобто розказати локальному фотографічному сектору та широкій аудиторії Ліверпуля про нашу фотографію, про яку вони, на жаль, не знали нічого. Принаймні до 4-го травня цього року). 

Ми намагались залучити проєкти авторів, які б охоплювали різні підходи до роботи з медіумом фотографії, що є характерними для українського контексту, та які б показували, що ми маємо спільне, але, звичайно, є відмінними. Ми намагалися зберегти баланс у тому, що саме розповідаємо про Україну через проєкти наших фотографів та фотографок – говорячи, нагадуючи про війну, про те, що наша країна переживає зараз, дати зрозуміти, що Україна не вичерпується, не починається і не закінчується на вторгненні Росії, на нашій боротьбі з божевільною сусідньою державою.

Концепцію події побудовано навколо запитання “Що для нас сьогодні означає поняття Дім?”. Власне, сьогодні у більшості українців слово “дім” викликає дуже змішані почуття, які не завжди – про відчуття безпеки, характерного для дому. Наскільки глибоко в проєкті передано ці емоції, які зображують почуття українців?

Вікторія Бавикіна та Максим Горбацький: Ідея “Дому” виникла майже одразу і була для нас очевидною, бо останні півтора року це слово з тобою – кожну хвилину. Здається, що ніколи настільки інтенсивно ми не відчували цей звʼязок із домом, його цінність і значення ніколи не було настільки очевидним. Головним відображенням ідеї дому, зміни цієї концепції для українців стали 6 робіт українських фотографок та фотографів, які ми попросили зробити спеціально для проєкту. 

Також зазначено, що шість британських поетів та поеток написали відповіді на історії наших фотографів про дім. Можна детальніше про це розповісти? Які емоції відображає ця поезія з огляду підтримки та розуміння іноземної аудиторії?

Вікторія Бавикіна та Максим Горбацький: До діалогу з українськими фотографами та фотографками ми запросили шість поетів та поеток, що представляють усі частини Сполученого Королівства. Ми прагнули уникнути прямого опису робіт, прагматичного дослідницького тексту, додати інші голоси та думки. Твори поетів створили додаткову глибину, ніби надали підтримку дуже різним вразливим особистим історіям українських авторів. У нас склалось враження, що всі поети та поетки ставились з великою увагою, чуттєвістю та солідарністю до робіт та того, що вони можуть про них сказати. 

Окремо хочеться акцентувати на темах маршрутів: Земля, Опір, Свобода, Конструювання, Оточення. Можемо наголосити на значенні та візуальних маркерах кожного з них? Які підтеми охоплює кожен маршрут?

Вікторія Бавикіна та Максим Горбацький: Назва кожного маршруту є доволі універсальним та містким поняттям й пропонує певну оптику бачення сучасної України. Одночасно це наш субʼєктивний погляд – ми намагались зібрати поняття, що для нас маркують сучасну Україну. 

Проєкти усіх пʼяти авторів в одному маршруті пропонують не буквальне прочитання теми та різні підходи до роботи з фотографією. Таким чином, обʼєднані разом, різні проєкти маршрутів мають на меті запропонувати відвідувачам різні погляди на Україну та українську фотографію. Кожен маршрут складається з різних місць – кафе, книжкових магазинів тощо. У кожній локації розташовано одне фото та листівки із зображенням цієї роботи. 

Усі кошти від продажу листівок будуть передані у фонд “Госпітальєри”. Спеціально для цих маршрутів Ліверпульский університет розробив застосунок із картою всіх місць та можливістю залишити питання або коментар до кожної з робіт, які ми потім передамо всім авторам й авторкам.  Для нас це додатковий, відмінний від класичної виставки, спосіб розповіді про українську фотографію — ненавʼязлива подорож, під час якої ти маєш змогу в буквальному сенсі збирати різні частинки розповіді про Україну та її мистецтво.

Ця подія є дуже знаковою в контексті історії української фотографії. Як думаєте, чому це важливо для нас в сучасних реаліях і водночас є важливим кроком у майбутнє нового українського мистецтва?

Вікторія Бавикіна та Максим Горбацький: Фотографія загалом є демократичним та рефлексивним мистецьким напрямом, особливо актуальним у кризові часи. Водночас українська фотографічна сцена є дуже активною та має потенціал комунікувати із різними світовими аудиторіями. І саме тому ми вважаємо, що такий амбітний і масштабний проєкт є доречним сьогодні. Особливо важливим є те, що до проєкту активно залучені кураторів з різних країн Європи, адже ми хотіли уникнути формату репрезентації української культури, коли ми говоримо виключно про себе, а навпаки – інтегрувати різні точки зору та запросити колег з інших країн говорити про українську фотографію.  

Виставки українських фотографів та фотографок, які відвідувачі зможуть побачити наприкінці кожного з п’яти маршрутів:

Williamson Art Gallery & Museum (26 квітня – 27 травня). Виставка обʼєднує роботи трьох фотографів_ок (Михайла Палінчака, Андрія Рачинського, Олени Субач), які за останній рік трансформували свою фотографічну практику та почали документувати події та ситуації, спричинені повномасштабним вторгненням Росії в Україну. 

Norton Priory (27 квітня – 31 травня). Проєкти Андрія Достлєва, Лії Достлєвої та Анатолія Бабійчука розповідають про різні погляди на землю та стосунки з нею – володіння чи завоювання, культивування чи окупацію.

Kirby Gallery (01 травня – 15 червня). Назар Фурик представляє покоління митців, чиїм практикам характерний дослідницький винахідницький підхід до сюжету та безпосередньо самого зображення. Його проєкт “Прості речі” розмиває межі фотографічних жанрів, шукаючи нові форми.

Unity Theatre (01 – 31 травня). ‘To Know Us Better’ проєкт Антона Шебетка, присвячений представницям та представникам українського квір-комʼюніті, які тимчасово живуть поза межами України. Їхні досвід та надія задокументовано у серії портретів та щирих інтерв’ю. 

The Atkinson (04 травня – 15 червня). Проєкт “My World is not Real Enough for an Apocalypse” Саші Курмаза та “Донбас – країна мрій” Віктора Марущенка були обидва в різні часи створені у Донецьку та розповідають про різних людей та різні спільноти цього регіону.

Фотографи та фотографки проєкту: Ігор Чекачков, Поліна Полікарпова, Марина Фролова, Олександр Чекменьов, Ярослав Солоп, Андрій Рачинський, Олександр Бурлака, Дарія Свертілова, Олена Субач, Вячеслав Поляков, Антон Шебетко, Євгеній Павлов, Анатолій Бабійчук, Назар Фурик, Лія Достлєва, Андрій Достлєв, Віктор Марущенко, Саша Курмаз, Валентин Бо, Михайло Палінчак, Вікторія Підуст.