Нещодавно #Букви розповідали вам про бійця 2-го батальйону ССО “Азов” Київ із позивним Коба. Він – громадянин Грузії, який у перші ж дні широкомасштабної війни приїхав до України, щоб приєднатися до боротьби проти Росії. За багатий досвід і особисті якості Коба швидко набув репутації поважної людини у батальйоні, разом з тим навчаючи своїх побратимів, зокрема тих, які раніше не воювали. 

З самого початку керівництво батальйону докладало зусиль для легалізації Коби у ЗСУ – відповідно до протоколу вони подали документи… і уже йде п’ятий місяць, як бюрократична система поставила усе на паузу. Під час боїв на Запорізькому напрямку Коба отримав поранення – і лікували його побратими власним коштом. 

Коли ж держава легалізує Кобу – невідомо. І він такий не один, у 2 батальйоні ССО “Азов” Київ – чимало іноземних добровольців, яких держоргани просто ігнорують. Після історії військового з Грузії до мене звернувся його побратим – громадянин Молдови із позивним “Тікич”. Такий позивний чоловік узяв на честь річки у Черкаській області, у мирному житті його звуть Денис. 

Звернувшись, він сказав, що хоче висвітлити цю проблему глобальніше, давши шанс на отримання військового контракту не лише собі, але й своїм побратимам.

До повномасштабного вторгнення Тікич не мав досвіду участі в бойових діях. Він приєднався до війська, хоч міг цього не робити, з однієї причини: не міг вчинити інакше. 

“Я не мав досвіду участі в бойових діях. Після вторгнення ворога на нашу землю я не зміг бути осторонь і просто спостерігати. Так 26.02.2022 я прийшов у пункт збору і став одним із тих, кого відібрали. З першого дня я був зі своїми братами з ССО “Азов”. Я проживаю в Україні з 2006 року, я люблю цю країну, її традиції. Тому Україна для мене – не чужа країна, у мене тут є 10-річна донечка. Я не міг сидіти скраю, як деякі татові та мамині синочки-мажори”, – розповів він.

Ще у 2021 році Денис отримав посвідку на постійне проживання в Україні. Питання отримання громадянства він не підіймав жодного разу за 16 років. Він міг у нас спокійно оформлювати ФОП і ПП, що і робив неодноразово, тому Тікича дуже дивує те, що з оформленням контрактної служби виникли такі проблеми:

“Я не просив і не прошу в держави громадянство в обмін на те, що я готовий воювати – я пішов воювати як доброволець, а не шантажист. У мене така ж ситуація, як у Коби: жодних відмов не було, проблем з документами я не маю”, – наголосив військовий. 

“Тікич” був поруч, коли поранили його побратима “Кобу”. І саме повторення долі грузинського добровольця лякає Дениса: 

“Без оформлення, якщо я загину – то я ніхто, і звати мене ніяк. Я не виключаю, що з таким же успіхом держава могла б заявити, що я – іноземець, і незрозуміло чим займався в зоні бойових дій… Я все ще чекаю обіцяного контракту, щоб уже легально захищати славну Україну!” 

Дійсно, при пораненні чи загибелі людини без контракту держава не бере на себе жодних зобов’язань. Тоді лікування пораненого або допомога сім’ям загиблих військових лягає на плечі побратимів чи волонтерів. Або ж найгірший варіант: близькі захисника України лишаються сам-на-сам із цим тягарем. Навіть доставлення тіла лягає на плечі побратимів, а у випадку полону доброволець без контракту не має статусу військовополоненого. Кинути напризволяще – хіба це гідна подяка героям? 

На запитання, що він відчуває у зв’язку з цією ситуацією, Денис відповів: 

“Емоції тут зайві, я сконцентрований на війні. Керівництво 2 батальйону ССО “Азов” робить усе можливе, щоб нас оформили, у той час, як я знаю про випадки, коли діти мажорів сидять у барах, оформлені в ТРО, хоч жодного разу не тримали зброї в руках”. 

Є військові, які знаходяться у тій же ситуації, як Тікич із Кобою. Вони не розуміють, чому держава так чинить із ними, адже вони постійно, “з ранку до ранку” ризикують життями на бойових позиціях.

Тікич наголошує, що він і його побратими-іноземці – звичайні добровольці, які готові віддати життя задля свободи України – а держава навіть їх не оформлює. Своєю чергою, керівництво батальйону вже зробило усе, що було в його силах, задля розв’язання цього питання – і все марно. У зв’язку із цим деякі іноземні добровольці просто покинули військо.  

“При мені через відсутність контракту пішли чехи, наприклад. Їх можна зрозуміти: вони приїхали допомогти, а в результаті їх держава просто кинула! Так само при мені пішов боєць із позивним “Фін”, і таких випадків чимало. Зрозумійте, ніхто не прийшов сюди заробляти, хоч кожна праця повинна оплачуватися. Але якщо політики бояться, не йдуть служити, то нехай хоча б допоможуть нам з оформленням – тим, хто готовий віддати своє життя за Україну, тим, хто не злякався і не втік.. А вони і цього зробити не здатні”. 

8 червня на сторінці Генерального штабу було заявлено, що всі іноземці, які беруть участь у бойових діях на території України, “прийняті у добровільному порядку на військову службу за контрактом згідно з Законом України Про військовий обов’язок і військову службу 1992 року”. 

Там же наголошується, що такий статус, згідно з положеннями Женевських конвенцій, надає військовим захист на випадок полону: “Відповідні особи є військовослужбовцями Збройних Сил України, на яких, згідно з положеннями Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року і Додаткових протоколів до них 1977 року, поширюється правовий статус комбатантів”.

Отже, у випадку полону вони матимуть статус військовополонених з усіма правами та гарантіями міжнародного воєнного права. Зокрема, Женевські конвенції забороняють будь-які незаконні акти щодо військовополонених: насильство, залякування або бездіяльність щодо військовополонених, і зобов’язують до гуманного поводження з військовими, що перебувають у полоні.

Попри заяву Генштабу, деякі добровольці й досі не отримали належного юридичного оформлення їх перебування в українській армії, через що ризикують не лише своїм життям і здоров’ям, а й залишитися без передбачених для військовослужбовців гарантій.

“Я хотів би, щоб інші хлопці, які ще не оформлені, хоча б мали шанс на це. Я можу сказати лише гарне про наших хлопців і про керівництво батальйону. Я з надією вірю, що знайдеться людина, яка прочитає ваші послання і прийме позитивне рішення стосовно 2 батальйону ССО “Азов” Київ”, – підбив підсумки український захисник із Молдови. 

Тікич готовий загинути за Україну, попри те, що вдома на нього чекає 10-річна донька. Так само і решта його побратимів – у них є сім’ї, яким потрібна допомога. Їх позбавили оплати за працю, перспектив відшкодувань, прав і гарантій. Чому так відбувається?

#Букви надішлють запити до Генштабу та Міноборони задля роз’яснення ситуації.

• Раніше ми розповідали про двох військових з Великої Британії – Ейдена Асліна та Шона Піннера – засуджених до страти за найманство у “ДНР”. Формальною мотивацією псевдосуду до такого вироку є те, що вони не мають українського громадянства. Та проблема в тому, що вони обоє просили про це громадянство з 2018 року; Асліну ж, за словами його побратима, не надали навіть посвідки на проживання, хоч, за законом, він мав би її отримати після трьох років служби.