Слідчі, яких боятимуться злочинці серед топ-чиновників країни. Кардинально нові правоохоронці з широким колом повноважень. Щонайменше – українське ФБР. Саме такі компліменти лунали в бік Державного бюро розслідувань, коли Верховна Рада проголосувала за створення нової правоохоронної структури. Втім, за кілька років роботи вона запам’яталася не так гучними розслідуваннями, як скандалами: то з колишнім адвокатом Віктора Януковича, то з розслідуваннями справ Майдану, то з порятунком заступника Офісу президента Олега Татарова. Керівництво «українського ФБР» спробувало реабілітуватися і, як вимагає закон, прийшло зі звітом про свою роботу до Верховної Ради 3 березня.

Що таке ДБР

Історія Державного бюро розслідувань, як не дивно, почалася ще 1996 року, коли в Україні з’явилася Конституція. У перехідних положеннях Основного закону згадувався «правоохоронний орган», який має забрати у прокуратури функції розслідування. У квітні 2012-го депутати прийняли Кримінальний процесуальний кодекс, у якому вже згадувалося Держбюро – за законом, воно мало займатися «досудовим слідством». Тим самим, яким «тимчасово» займалися прокурори. Але попри таку тривалу історію, закон про ДБР ухвалили лише у листопаді 2015-го. Запрацював він ще пізніше – у березні 2016-го.

Чим же ДБР мало відрізнятися від інших правоохоронних органів, скажімо, від Служби безпеки чи Національної поліції? В першу чергу сферою повноважень. Адже Держбюро мало розслідувати злочини, скоєні високопосадовцями, вкупі з міністрами й президентами. Крім того, до їх компетенції належали кримінальні порушення військових, поліції та суддів. Щоправда, частина народних депутатів, і колишніх, і нинішніх, була переконана, що ДБР має також боротися з корупцією – це не зовсім так. Адже топ-корупціонери – це підслідність Національного антикорупційного бюро.

Для того, щоб запустити з нуля нову правоохоронну структуру закону було замало. Потрібно було щонайменше обрати директора ДБР та його заступників – і вже вони, своєю чергою, мали б розібратися з деталями: зарплатами, кількістю працівників, підрозділів тощо. І тут почалися проблеми. За законом, керівництво Бюро мала обирати комісія з 9 людей: по троє представників від Кабінету міністрів, президента і Верховної Ради. Робочу комісію вдалося запустити лише весною 2016-го, а відбір на посади почався у травні. На голову Держбюро подалися 82 людини, документи прийняли лише у 65. Конкурс складався з кількох етапів: тестові завдання, перевірка на поліграфі, перевірка на доброчесність, – вивчення майна, статків, декларацій тощо, – та співбесіди. На початку відбору співрозмовники Букв у конкурсній комісії оптимістично прогнозували, що останній етап відбудеться наприкінці грудня 2016-го  – початку січня 2017-го. Насправді ж добір затягнувся на понад рік.

Впродовж місяців, поки тривав відбір, журналісти українських ЗМІ неодноразово критикували конкурс. Зокрема через його політичну ангажованість. Очікувано, такі закиди конкурсна комісія заперечувала. Врешті, у листопаді 2017-го вона була готова оголосити ім’я майбутнього директора ДБР. От тільки медіа дізналися про переможця за кілька днів до фінального голосування. Ним мав стати представник адміністрації президента Олексій Горащенков. Проте на заваді йому стала Національна агенція із запобігання корупції (НАЗК). За два дні до рішення комісії колишня працівниця НАЗК Ганна Саламатіна вийшла на прес-конференцію і заявила, що Горащенков нібито керував перевіркою декларацій від імені Адміністрації президента Порошенка. Він же, нібито, міг впливати на висновки таких перевірок. Вже у день голосування журналісти знайшли у представника Банкової незадеклароване майно і, в результаті, він став аутсайдером конкурсу.

В день голосування перемогу пророчили Роману Трубі – до того маловідомому прокурору зі Львівщини. Як вдалося з’ясувати, в часи Євромайдану пан Труба вів справи майданівців, після втечі Януковича працював у головному слідчому управлінні Генпрокуратури. Врешті, він же й очолив ДБР. А за кілька років опинився у центрі скандалу: після того, як Володимир Зеленський став президентом, в інтернеті опинилися розмови з кабінету Труби. І з’ясувалося, що «українське ФБР» не таке незалежне, як планувалося, адже на записах чути, як директор Держбюро обговорює із сторонніми людьми розслідування тих чи інших справ, зокрема щодо Порошенка, Коломойського і справ Майдану. Більше того, імовірно на їх результати могли впливати представники влади часів Януковича. Тож у грудні 2019 року Зеленський звільнив і Трубу, і його заступників. Влада взяла курс на «оновлення» нового правоохоронного органу. Президент призначив тимчасовим виконувачем обов’язків директора ДБР свою соратницю Ірину Венедіктову. Та буквально за місяць провела конкурси й призначила собі заступників, серед яких опинився колишній адвокат Януковича Олександр Бабіков (нині не працює в ДБР ). Венедіктова ж перейшла до Офісу генпрокурора, а ДБР лишилося без голови. Й так працює дотепер.

Розслідування проти військових і зростання підписників

Станом на березень 2021-го обов’язки директора ДБР виконує Олексій Сухачов. Тож саме він і прийшов до депутатів звітувати про свою роботу. У Бюро для цього навіть підготували об’ємну презентацію на майже 50 сторінок, з інфографіками і яскравими ілюстративними картинками, де встигли згадати і кадрові проблеми, і кількісно-якісні показники роботи..

Тож, у 2020 році «українське ФБР» відчувало проблеми з фінансуванням. А загалом штат укомплектований лише на 65%, в окремих підрозділах не вистачає людей: наприклад, Головне оперативно-тактичне управління укомплектоване на 50%. Оперативне управління – на 75%. Дещо кращі справи в управління у справах Майдану – там, якщо вірити звіту, майже немає вакантних посад.

На кінець 2020-го ДБР розслідувало понад 43 тис. справ. В суди відправили понад 80 обвинувальних актів щодо правоохоронців: 6 з них стосуються катувань, інші – перевищення влади, незаконні затримання і порушення права на захист. Також ДБР розслідували корупційні злочини: в суд пішов 461 обвинувальний акт. За рік ДБР знешкодило 15 злочинних спільнот і 9 злочинних угрупувань: вони займалися збутом наркотиків, шахрайством, незаконною вирубкою лісу тощо.

Ознайомитися зі звітом можна тут

І цифри, презентовані Сухачовим, виглядають доволі переконливо. Якщо не спробувати подивитися на них ближче. Тоді починають виникати запитання. Наприклад, чому у звіті ДБР хвалиться зростанням кількості підписників у Facebook: з 30,8 тис у 2019-му до 46,6 тис у 2020-му. Але це півбіди – як здобуток керівництво Держбюро подає і зростання лайків (sic!) на своїй офіційній сторінці у соцмережі Марка Цукерберга: з 23 тис до 35,7 тис.

З кількісними показниками розслідувань ситуація не надто краща. Скажімо, ДБР говорить, що за рік оголосило 3,9 тис. підозр. Але якщо відкрити звіт Офісу генпрокурора, то йдеться про 2,6 тис. підозр. Тобто ще 1,3 тис. підозр зникли. Під час звіту у профільному комітеті парламенту з питань правоохоронної діяльності Сухачову ставили це питання. І він визнав, що ОГПУ частину підозр просто не передали, хоча й показали цю цифру у звіті. При цьому серед досягнень Держбюро, про які вони не вказали, зростання негласних слідчо-розшукових дій (прослуховування телефонів, стеження, прихована відеозйомка тощо) у два рази: з 2,5 тис. до 5 тис. дозволів. Цю цифру можна побачити у звіті генпрокурорки Венедіктової .

Ще цікавіша ситуація з тим, кому і як вручалися підозри. 2,3 тис. із майже 4 тис. – це підозри солдатам, військовозобов’язаним та резервістам під час проходження зборів. Тобто левова частка роботи «українського ФБР» – це робота із правопорушеннями військових. І це цілком у нормах закону, адже це – сфера відповідальності Держбюро. Проте на засіданні у правоохоронному комітеті з’ясувалося, що майже половина всіх підозр (від 3,9 тис.) – це підозри за «самоволку». Про це, зокрема, Сухачова під час засідання комітету питала представниця партії «Голос» Олександра Устінова.

І тимчасовий директор ДБР цього не заперечував. Далі у списку досягнень підозри правоохоронцям – майже 900. Закривають статистику судді і посадовці: лише 14 і 7 підозр відповідно.

Якщо спробувати розібратися із головними розслідуваннями, то виявляється, що пан Сухачов лукавив. Скажімо, серед топ-розслідувань за 2020-й у ДБР два правопорушення: це хабарі на $100 тис. і $80 тис. Проте такі суми – це підслідність НАБУ. Адже так визначив Кримінальний процесуальний кодекс. І йдеться не лише про конкретні статті, але й суми. Наприклад, якщо сума хабара чи незаконної вигоди понад 1 млн грн – за це вже мають братися детективи Антикорупційного бюро. Якщо ж ДБР спробує передати такі справи до суду – вони мають всі шанси розвалитися. Адже суд має повне право закрити їх виключно з формальних підстав: оскільки порушена підслідність, то і всі зібрані докази можна визнати неприйнятними.

«Я питала пана Сухачова, чи знає він про підслідність злочинів. Адже якщо йдеться про хабар у $100 тис., то це має розслідувати НАБУ. Якщо ж таке розслідування ДБР передасть до суду – воно розвалиться. Вже бути такі прецеденти: коли генералу поліції дали 1 млн грн хабар, поліція це задокументувала, розслідувала й передала до суду. А суд, і тут до нього немає питань, встановив порушення підслідності і справу закрив», – розповіла у коментарі Буквам Устінова.

Проте під час засідання комітету тимчасовий голова ДБР зізнався, що насправді йшлося не про $100 тис., а про $10 тис.: «Йдеться про суму, яку вимагав працівник Державної фіскальної служби. Коли ми в касі оформлювали кошти для передачі і документування хабаря – взяли $10 тис. Тобто вимагали $100 тис., а ми задокументували $10 тис.».

У другій справі, про $80 тис., якою хвалиться ДБР, йшлося про колишнього працівника прокуратури. Тобто у такому випадку, якщо зважати на українське законодавство, йдеться не про хабарництво, а про шахрайство. Адже в момент вимагання хабаря людина не працювала на посаді в прокуратурі. І це має розслідувати Національна поліція. І під час уже згаданого засідання правоохоронного комітету Ради Сухачов зізнався, що розслідуванням цього злочину займається саме Національна поліція. Чому в такому випадку ДБР приписує заслуги собі – він не пояснив.

Більшість запитань депутатів стосувались того, чи буде розслідування злиття затримання «Вагнерівців», справ Порошенка та чому ДБР прописалось на вулиці Панаса Мирного. Останнє потрібно, щоб справи п’ятого президента розглядали в Печерському суді. Але Сухачов давав на питання досить ухильні відповіді. Одне з небагатьох питань схвального тону стосувалось справ Майдану.

І тут дуже цікава ситуація. Адже також може йтися про присвоєння собі частини чужої роботи. Так, у лютому цього року ДБР відзвітувало про те, що в суд передали обвинувальний акт, у якому фігурують люди, причетні до викрадення Ігоря Луценка та Юрія Вербицького і вбивства останнього. Однак 15 лютого прокурор «майданівського» підрозділу ОГПУ Юлія Малашич заявила, що роль Держбюро у цій історії мінімальна.

«Ініціювало завершення досудового розслідування не ДБР. Виконувало вимоги ст. 290 КПК України (ознайомлення підозрюваних з матеріалами розслідування – авт.) не ДБР. Обмежувало в строках ознайомлення з матеріалами сторону захисту, яка очевидно зволікала з таким ознайомленням, не ДБР. Складало обвинувальний акт та реєстр матеріалів не ДБР. Скеровувало до суду не ДБР. Клопотання про надання дозволу на спецрозслідування хоч і підписувало, але готувало не ДБР. Список всього що мало зробити ДБР і НЕ ЗРОБИЛО я можу продовжувати довго», – написала Малашич.

Коли конкурс?

Під час звіту Сухачова у Верховній Раді народні депутати дорікали йому тим, що біля трибуни стоїть тимчасовий виконувач обов’язків, а не повноцінний директор. Окремі народні депутати, наприклад, Григорій Мамка від Опозиційної платформи за життя, вже встигли покласти відповідальність за це на міжнародних партнерів України. Однак і це не зовсім правда.

Згідно з законом, директора ДБР, як і раніше, обирає конкурсна комісія з 9 людей: по троє представників Ради, президента і Кабміну. Цього разу уряд мав делегувати до комісії міжнародних експертів, аби вони допомогли з відбором. Рік тому співрозмовники Букв серед депутатів пояснювали, що міжнародники не поспішають, оскільки хочуть побачити кандидатури, які до комісії відрядять парламент і Банкова. Із своїми кандидатами ті визначилися влітку й восени відповідно. Від Зеленського обирати директора ДБР мають троє юристів-науковців, від Ради – двоє юристів-науковців та один екс-член Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Однак до Кабміну кандидатури міжнародних експертів так і не подали. Тож окремі депутати заявили, що конкурс зірваний.

Насправді, якщо читати закон про ДБР, то можна з’ясувати, що комісія вважається дієздатною, коли в ній обрано 6 з 9 осіб. Тобто ще восени минулого року Офіс президента міг почати конкурс на посаду директора Держбюро. Однак не почав.

«Міжнародники, насправді, відмовилися брати участь у конкурсі. Вони не хочуть бути ширмою для легалізації ручного конкурсу. Адже Банкова, навіть попри міжнародників, має контроль над половиною конкурсної комісії. Але з відбором не поспішають, бо нинішня ситуація вигідна Офісу президента: т.в.о. директора ДБР має майже ті самі повноваження, на нього можна впливати, а мінятися заступники директора на цій посаді можуть нескінченно довго – закон жодних обмежень не передбачає. І ДБР буде підконтрольне президенту», – пояснив Буквам співрозмовник серед депутатів.

Наразі ж Верховна Рада, попри все, затвердила річний звіт Держбюро. І, ймовірно, цього року таки спробує провести конкурс на посаду директора структури. Щоправда, навряд це допоможе перетворити слабкий правоохоронний орган, який хвалиться розслідуванням проти військових у «самоволці» та лайками у Facebook, на аналог ФБР.