#Букви розповідають про історію та становлення головного українського символу – Державного Прапора.

14 березня 1990 року український державний прапор вперше за весь час перебування в СРСР підняли над містом Стрий Львівської області. За наступні кілька місяців прапор підняли над Дрогобичем, Львовом, Тернополем, Житомиром, Івано-Франківськом та іншими містами.

А вже 24 липня 1990 року синьо-жовтий стяг замайорів над Київською міською радою. Це сталося майже відразу після прийняття Декларації про державний суверенітет України, яке сталося на 8 днів раніше. Київ став дев’ятим містом, де замайорів український прапор.

Історія українського прапора

24 серпня 1991 року відразу після проголошення Верховною Радою УРСР незалежності України, групи депутатів на чолі з В’ячеславом Чорноволом занесла до зали засідань ВР державний прапор.

З того дня, фактично, синьо-жовтий стяг став офіційним символом України. А остаточно це закріпила Президія ВР 18 вересня 1991 року постановою “Про прапор України”, потім 28 січня 1992 року, коли у ВР була прийнята постанова “Про затвердження державним прапором України Національного прапора” та Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року.

12 лютого 1992 року український прапор вперше було піднято на морському кораблі – теплоході “Кременчук” в іспанському порту міста Валенсії. До цього діяла постанова, що до створення реєстру кораблів України всі морські судна будуть ходити під радянським прапором.

19 листопада 1997 року український прапор вперше було розгорнуто на орбіті Землі. Це зробив український космонавт Леонід Каденюк на борту шатлу NASA “Колумбія”.

E 2004 році указом президента України Леоніда Кучми було започатковано свято українського прапора, що відзначається щороку 23 серпня.

Історія українського прапора відходить далеко у Середньовіччя – у часи Київської Русі. Ще київський князь Володимир Великий мав власний герб – золотий тризуб на синьому фоні. До наших часів збереглась тільки цегла-плінфа, яку знайшли на розкопках Десятинної церкви в Києві.

А далі була корогва Галицько-Волинського князівства XIII століття, яка потім частково була відображена на гербі Львова, заснованого у 1256 році. Його місту подарував Данило Галицький. Це було перше поєднання синього та жовтого кольорів в офіційній символіці українських земель.

За часів козацтва та Гетьманщини державна символіка мала переважно малинові відтінки. Такою була корогва Богдана Хмельницького, на якій було зображено архангела Михаїла (пізніше його зображення буде використано на прапорі Києва).

А прапор Гетьманщини мав вже темно-блакитний фон з жовтою окантовкою та зображенням козака (який знайшов відображення у проєкті Великого державного герба сучасної України).

Під час буржуазно-демократичної революції в Австрійській імперії 1848 року, Головна руська Рада у Львові відновлює використання гербу Галицько-Волинської держави, на якому зображено золотого лева, що спинається на скелю, а на тлі – синє поле.

Цей стяг було вивішено 25 червня 1848 року на Львівській ратуші. Він майорів там кілька днів, після чого його зняли. Але після того розпочалось використання синьо-жовтих національних прапорів.

Підтвердженням використання синьо-жовтої символіки також слугує той факт, що на своїй картині “Запорожці пишуть листа турецькому султану” (1891 р.) над головами козаків російський художник Ілля Рєпін приховав на списах жовто-блакитні та червоно-чорні прапори. Консультантом художника, під час написання цієї картини, був знаний історик українського козацтва Дмитро Яворницький. Саме з експонатів колекції Яворницького Рєпін змалював велику частину амуніції, зброї, іншої козацької атрибутики, зокрема й прапори.

У 1900 році на Галичині свою діяльність починає товариство “Січ”. Символом був жовто-блакитний стяг.

Також блакитно-жовтий стяг використовувало товариство “Сокіл”. Його було затверджено 1894 року як офіційний символ організації, яка існувала з 1894 року до 1940 року, з них у період 1922-1940 років товариство вело діяльність в еміграції (переважно на території сучасної Чехії, США, Канади та Аргентини).

26 березня 1917 року над будівлею Педагогічного музею в Києві Центральна Рада здійняла український жовто-блакитний прапор.

А потім порядок кольорів змінився – 27 січня 1918 року Українська Центральна Рада затвердила проєкт українського морського прапора, вироблений Українською Морською Радою (складався з двох смуг: угорі блакитна, унизу жовта; на верхній — золотий знак князя Володимира — Тризуб із хрестом угорі).

Під час правління гетьмана Скоропадського порядок кольорів на прапорі, затвердженому Центральною Радою, не змінився.

Питання порядку поєднання кольорів (синьо-жовтий або жовто-синій, або жовто-блакитний) остаточно закрила Українська Національна Рада в еміграції своєю постановою від 27 червня 1949 року — що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо-жовтий.

В 50-ті роки минулого століття, під час існування України в складі СРСР, відбувалися неодноразові акції з вивішування синьо-жовтого прапора в публічних місцях:

• 4 листопада 1953 року прапор було вивішено в с. Перерісль Ланчинського району Станіславської (нині – Івано-Франківської) області;

• 1 травня 1966 року уродженець одесит Георгій Москаленко та киянин Віктор Кукса, замість скинутого й порваного червоного прапора, підняли синьо-жовтий над будівлею Київського інституту народного господарства;

• 3 травня 1966 року Степан Ткач установив два українських прапори в селі Дебеславці Коломийського району Івано-Франківської області;

• 5 грудня 1967 року прапор з’явився на будівлі школи в селі Велика Кам’янка Коломийського району Івано-Франківської області;

• 30 грудня 1967 року у Дніпропетровську на проспекті Карла Маркса (нині – Дмитра Яворницького) біля входу до Кіровського райвиконкому, невідомі вивісили синьо-жовтий прапор. На древку олівцем намальований тризуб і зроблений надпис: «Ще не вмерла Україна і воля і слава. 20 листопада 50 років УНР, 22 січня 1918 року — проголошення незалежності України»;

• 9 травня 1968 року Петро Крупник вивісив український прапор на будівлі селищної ради в Куликові Нестерівського району Львівської області;

• 21 лютого 1976 року жовто-блакитний прапор з’явився у Києві на даху будинку № 21 по вул. Хрещатик.

26 квітня 1989 року львів’янин Юрко Волощак, активіст Товариства Лева вперше в Україні підняв національний прапор на мітингу на честь річниці Чорнобильської катастрофи на пл. Ринок у Львові. Це був перший за радянських часів випадок публічного підняття українського національного прапора.

1 травня 1989 року Василь Рибак, член Хмельницької філії УГС повісив синьо-жовтий прапор на даху 16-поверхівки в Хмельницькому, а потім вдруге — 23 серпня.

З 17 по 24 вересня 1989 року прапор України неодноразово підіймали на фестивалі “Червона Рута” в Чернівцях. Місцеві міліціонери завзято неодноразово намагались відібрати й пошматувати його.

Фани харківського “Металіста” з’явилися з жовто-блакитним прапором на стадіоні в Ленінграді (нині – Санкт-Петербург) 23 вересня 1989 року.

21 січня 1990 року під час акції “Живий ланцюг” до Дня соборності України вперше на території країни люди масово вийшли на вулиці із синьо-жовтими прапорами, які переважно самотужки шили вдома.

А потім був Стрий 14 березня, де вперше синьо-жовтий прапор повісили над державною будівлею.

Далі був цілий парад вивішування українських прапорів у різних містах країни, доки 24 серпня 1991 року він не потрапив до зали засідань Верховної Ради, де проголосили Незалежність.