Днями президент Володимир Зеленський у промові на тему протидії пандемії коронавірусу в Україні сказав таке: “Досвід Китаю показує, що непопулярні та жорсткі рішення долають вірус та рятують життя. Досвід інших країн показує, що м’якотілість та ліберальність – це союзники коронавірусу”. На тлі супутніх новин про заборону масових зібрань, підписання дивних нових угод у Мінську й ідеї нового прем’єра Дениса Шмигаля про можливість забрати в парламенту право оголошувати надзвичайний стан на території країни й передати його одноосібно президенту – це викликало суперечливі відчуття. Але, якщо взяти лише головну тезу, що тільки жорсткий підхід допоміг Китаю навести лад у країні – чи все із цим твердженням добре? Вже місяць упритул займаючись висвітленням теми коронавірусу, прочитавши понад сотню ґрунтовних публікацій в різноманітних світових ЗМІ, мушу запевнити: ні, це не так. З трьох причин.

1.Заливати водою палаючий дім замість уникнути пожежі

Справді, запроваджені Китаєм методи – тотальні карантин і скасування роботи пасажирського транспорту на кілька місяців, заборона продавати пальне автівкам без дозволу, а головне – чітке виконання цих вимог дали змогу загасити епідемію. Сьогодні, 19 березня в Китаї уперше з початку спалаху хвороби не зафіксовано жодного нового захворювання на COVID-19. Уже звучать прогнози, що наприкінці місяця карантин у країні можуть зняти. Але це Китай зразка другої половини березня. А якою країна була на початку року?

Одним із перших підозру  щодо  появи  нового коронавірусу озвучив офтальмолог із центрального шпиталю Уханя Лі Веньянь. 30 грудня 2019 року він написав кілька повідомлень у груповий чат випускників місцевого медуніверситету – ось вони:

“Є сім підтверджених випадків SARS, що інфікувалися на місцевому ринку, – пише він у цих повідомленнях. – Людей ізолювали в реанімації нашого шпиталю”. Додає фото опису діагнозу, відео комп’ютерної томографії легень. “Підтверджено, що це коронавірусне захворювання, але точний вид вірусу ще визначають. Скажіть рідним та близьким, щоб береглись”, – попереджає Лі. “Будь обережним, а то наш чат заблокують”, – відповідають йому.

Скріншоти розмови розлетілися мережею. І вже 3 січня надійшла реакція. Не та, якої варто було б очікувати у демократичному суспільстві: проти Веньяня відкрили кримінальну справу, поліція змусила його підписати заяву про відмову від своїх слів. 8 січня він повертаючись до роботи у шпиталі, підхоплює вірус. За місяць помирає.

Карантин в Ухані було запроваджено 23 січня. А перший пацієнт із ознаками нового захворювання, відповідно до звіту китайських медиків, який цитує міжнародний науковий журнал Science, потрапив до лікарів 1 грудня. Місяць влада вдавала, що нічого не відбувається – і майже місяць запевняла, що вірус не передається від людини до людини.

Тепер – іще кілька цифр. Якби Китай не запровадив драконівські заходи зі стримування COVID-19 (які президент країни назвав “народною війною”), то станом на кінець лютого замість 114 тисяч інфікованих їх було б 7,6 мільйона – у 67 разів більше. Про це свідчать результати комп’ютерного моделювання, проведені Університетом міста Саутґемптон у Британії.  Те ж моделювання показує, що якби уряд активізувався тижнем раніше – хворих було б на дві третини менше. А якби це відбулось за три тижні до 23 січня – інфікованих було б менше на 95%. Настільки менше, що пандемії, швидше за все, вдалося б уникнути. Якби хтось визнав, що проблема існує, іще до широкого поширення інфекції. Якби лікарям не закривали рота. Якби існували вільні ЗМІ та громадські організації.

Цього всього Китай не має, зате має “сильну руку”. Тому, так, до кінця місяця китайці можуть повернутися  до звичного ритму життя. А от більшість світу, скоріше за все, сидітиме вдома.

2. Самодур із гранатою

Говорячи про жорстку руку і принади авторитаризму в позитивному ключі, часто люблять згадувати Сінгапур. Мовляв, відсутність суперечок і опозиції приводять до успіху, порядку й чистоти. Дійсно, і в ситуації з COVID-19 Сінгапур показує явні успіхи: станом на вечір четверга 345 людей інфіковано, ніхто не помер, 114 пацієнтів  одужали. Чудово як для одного з найбільших транспортно-бізнесових хабів Азії.

Але місто-держава Сінгапур не є типовою диктатурою. Значно поширенішим прикладом країни  з жорсткою владою є та, над територією якої з супутника зроблено ось ці знімки:

Це Іран, кладовище міста Кум (Qom). Техніка риє нові могили – схоже, колективні. І це – 8 березня, за сучасними мірками вже відносно давно. Десятки тисяч заражень тому.

Офіційно про перший випадок захворювання на COVID-19 Іран повідомив 19 лютого. З тим, як кількість інфікованих зростала, іранські чиновники заявляли, що це ворог – США, ясна річ – використовує свою біологічну зброю. Що Іран не здолати й не вибити з колії. Що карантину не буде й слід  продовжувати жити так, ніби нічого не стається.

Кум, який став епіцентром поширення вірусу – місто на 1,2 мільйона людей за 150 кілометрів від Ірану, це один із релігійних центрів країни. І аж до початку березня ніхто не скасовував людних п’ятничних молитов. Ніхто не закривав мечеті Куму, куди з’їжджались люди з Ірану й закордону. Парламентські вибори теж ніхто не переніс – і вони відбулись звичайно, за розкладом.

Був серед вчинків влади й трагікомічний момент: заступник міністра охорони здоров’я, оголошуючи на прес-конференції, що все в порядку й ніяк серйозно змінювати порядок життя в країні не варто, підозріло сильно пітнів і кашляв. За кілька днів виявилось: у чоловіка COVID-19.

Зараз в Ірані зовсім не до сміху. Майже 18500 хворих, понад 1280 смертей. Але – це лише офіційні дані. Іранська влада не є зразком відкритості, а інших незалежних джерел інформації в країні немає. Вільні ЗМІ та громадські організації “міцна рука” вже давно вимела з хати. Лишаються тільки заява депутата місцевого парламенту з міста Кум, що, коли влада рапортувала про 13 померлих, їх насправді було 50. Чи повідомлення іранської служби BBC, журналісти якої 28 лютого обдзвонили профільні місцеві шпиталі й отримали цифру у 210 померлих, тоді як офіційний показник був 34. Чи відео, на яких люди стихійно перекривають автомобільні дороги, щоб мешканці Куму не їхали в їхні поселення.

Достовірніша інша інформація: що іще тиждень тому 28 країн заразилися  COVID-19 саме від Ірану, від людей звідти. Що темпи нових заражень у країні не спадають. І що невідомо, наскільки країна насправді ефективна у протидії інфекції – бо ж інформацію не повідомляють, в Ірану “свій шлях”.

Коли, як і чим закінчиться хвиля захворювань на COVID-19 у цьому “enfant terrible” пандемії, прогнозувати складно. А уявіть, як може бути в інших країнах із “сильною рукою” – приміром, у Сирії, коли багаття вірусу розгориться там? Чи у Венесуелі? Або на Кубі? Чи в Білорусі або Росії? Вірус самознищиться, злякавшись жорсткого керівника?

3. Карантин не знадобився

Китай привертає увагу масштабами, але не меншої уваги вартий невеликий острів, який формально є частиною країни. Тайвань. За два місяці пандемії там зафіксовано лише 108 випадків зараження, один із яких був летальним.

Переважна більшість кейсів “занесли” з-за кордону – що означає, що всередині країни вірус не встигає поширюватись. Чому? Тому що іще з 31 грудня, коли стало відомо про нове підозріле захворювання в Ухані, у всіх авіапасажирів звідти перевіряли температуру. 5 січня влада країни вирішила перевірити стан здоров’я всіх, хто повернувся з Уханя за останні два тижні й після того мав ознаки застуди чи ГРВІ. Перевіряли на наявність багатьох хвороб, включно з SARS та MERS. Ті, хто показував позитивний результат – переходили в режим карантину.

З 20 січня влада повідомляла про ситуацію та свої кроки на щоденних брифінгах. 24 січня країна – ні, не ввела карантин і не закрила кордони – тимчасово заборонила експорт медичних масок і термометрів. І налагодила виробництво масок державними підприємствами із залученням армії. Темпи виготовлення масок сягнули 14 мільйонів на день – на 23-мільйонну країну. Також держава активізувала виробництво спирту – для знезараження.

І майже все. Так, звичайно, авіасполучення з Китаєм поступово обмежувалося – у ході того, як на материку епідемія набирала обертів. Так, було обмежено масові заходи й церковні служби. І на короткий час скасовано навчання у школах. Але вже наприкінці лютого заняття відновились.

Замість помістити на карантин увесь острів, влада Тайваню намагалась якомога ретельніше виявляти потенційних хворих і поміщати на карантин їх. І виявилась успішною в цьому.

При цьому – ніякого надзвичайного стану. Ніяких жорстких заходів без пояснення – хоча щойно переобрана влада могла собі це дозволити. Так, штрафи за порушення режиму карантину високі, а обмеження на масові заходи дискомфортне. Але влада домовлялась із людьми, переконувала їх – а не наказувала.

Острову став у пригоді досвід із попереднім коронавірусом – SARS у 2003 році. Але демократія – не завадила.

P.S. Свобода лікує

Ось промовистий графік зі статті в журналі Lancet, одному з найавторитетніших у світовій медичній спільноті.

Це різниця у  тривалості життя (без врахування хворих на ВІЛ) між громадянами країн, які з 1989-го   перейшли на демократичний лад (синя лінія) – і громадянами тих, де залишився автократичний режим. Мова йде про ось ці країни:

Різниця очевидна. І мова не лише про кращу систему охорони здоров’я, а про взагалі досконалішу реакцію на виклики. Згадайте, коли востаннє в демократичній країні був голод? За дослідженням The Economist, за останні 50 років демократичні держави, якщо й сягали подібної кризи, завжди швидко виходили з неї. Автократії ж на кшталт Північної Кореї чи Венесуели не раз залишались у шаленій кризі роками.

Чому? Тому що в демократіях люди можуть співпрацювати та створювати щось нове без страху, зауважує виконавчий директор Форуму свободи в Осло Алекс Гольдштейн. Тому що там правдиву інформацію дізнаються швидше. Тому що уряд, чуючи різні голоси, змушений коригувати свою поведінку – і саме так у підсумку приймаються найкращі рішення. А в тоталітарних, авторитарних чи теократичних країнах? Їм точно ведеться гірше, але наскільки – ми часто можемо навіть не усвідомлювати. Адже вони забороняють роботу навіть іноземних журналістів – як днями зробив Китай, виславши з країни 12 кореспондентів The New York Times, The Washington Post та The Wall Street Journal. Цікаво, чому саме тепер?

Притискання свободи може наробити зараз більше зла, ніж добра. І це лише в розрізі пандемії – годі й казати, що може статись, якщо влада “під шумок” надзвичайного стану наприймає, скажімо так, сумнівних політичних та економічних рішень. Ну але ж влада цей варіант навіть не розглядає, правда ж?