Відтак події, що беруть початок з 24 лютого, доводять, що Херсонщина – не лише баштани з кавунами, соняшникові поля, теплиці з томатами, палке сонце та моря. Херсонщина – це сталеві люди, рух опору, патріотизм, сміливість, викрадення та катування окупантами, і водночас – незламність й боротьба херсонців, що триває й дотепер.

Журналістка #Букв відвідала наймасштабнішу волонтерську ініціативу у Херсоні, що працює з першого дня повномасштабного російського вторгнення, як під час окупації, так і після звільнення міста, попри щодобове бомбардування від армії РФ, в умовах постійного дефіциту та відсутності комунікацій.

“Усі небайдужі Херсон” – волонтерський штаб у місті Херсоні був започаткований учасниками Муніципальної варти, які після захоплення територій російськими військовими сконцентрували свою увагу на допомозі людям.

Детальніше – в інтервʼю з волонтерською командою.

— Як взагалі для вас, волонтерів, розпочалась повномасштабна війна?

— У перші дні березня, коли окупанти розбомбили Фабрику (від. ред — ТРЦ “Fabrika” пошкоджено російськими військами 5 березня 2022 року), наші хлопці, на прохання підприємців й власників магазинів, їхали туди під кулями й вогнем, аби врятувати бодай якісь товари, переважно, звісно, продукти харчування. Пізніше всі-всі товари ми роздавали головам ОСББ, а вони вже – людям. Опісля ж почалось у Херсоні повсемісне мародерство. Тоді ми узгодили із власниками “точок”, що наші хлопці охоронятимуть їх території й техніку, а вони, власне, віддаватимуть нам свою продукцію, яку ми теж роздавали населенню.

— У приміщеннях штабу бачу чималу кількість небайдужих херсонців, що залучені до волонтерської діяльності. Отже, скільки вас?

— Зараз нас близько 30. Цифра завжди змінюється – є нові обличчя, які після деокупації приєднались до нас, хтось вимушений був виїхати через небезпеку обстрілів.

— Чим займається волонтерський центр?

— Взагалі “Усі Небайдужі Херсон” охоплюють максимум напрямків допомоги. Кожен з нас виконує різну роботу: дівчата наші приймають та формують заявки з потребами та запитами херсонців, хтось їздить на доставляння гуманітарної допомоги, інші цю допомогу сортують та фасують, ще хтось забиває вікна та розбирає завали. Також ми евакуємо та опікуємо категорію маломобільних людей, готуємо та рятуємо покинутих тварин, яких нині – надзвичайна кількість у місті. Сьогодні, наприклад, ми веземо сову на операцію, яку нещодавно нам принесли у штаб. Пташка через перелом крила не могла літати й самостійно функціонувати, тож ми взялись за її лікування й порятунок, бо вона ж наша, херсонська!

— Як існував штаб усі 8 місяців окупації? Відомо, що волонтерів з тимчасово захоплених територій російські військові викрадали та катували, отже, чи потерпали ви від рук загарбників?

— У квітні до штабу увірвались окупанти. Їх було дуже багато, ніби вони не до волонтерів, а до найжорстокіших злочинців прийшли. Озброєні військові РФ поклали нас всіх додолу. Хлопців наших безжально лупцювали, в одного з них залишився шрам на голові на згадку про “русскій мір”, жінок зачинили в іншій кімнаті. Окупанти вибивали й трощили наші двері, перевертали коробки, вони хотіли, щоб ми працювали від них. Ми, звісно, відмовились. Вдруге окупанти навідувались до штабу вже більш цивільно. Ми працювали тихо, без зайвого розголосу, із зачиненими дверями. Одного з наших волонтерів викрали у центрі міста та тримали у полоні 18 днів — катували, допитували, знущались. Він у складі нашої команди допомагав малозабезпеченим, розвозив допомогу. Нині про його долю нам невідомо.

— Чи є інформація, як окупанти все ж дізнались про існування вашого волонтерського об’єднання?

— Про нас неможливо було не дізнатись. До нас з перших днів повномасштабного вторгнення приходила по допомогу велика кількість людей, створювалось скупчення. А російські військові прослідковували будь-які рухи та пересування цивільних містом.

— Після звільнення міста чи змінилась якось діяльність хабу?

— Останній місяць перед деокупацією гуманітарна допомога взагалі не доходила до штабу. У нас були лише памперси – дитячі й для дорослих – і трошки дитячих сумішей. Саме тому ми організовували польову кухню, аби бодай якось забезпечити населення їжею. Був період, коли нашим волонтерам доводилось доставляти допомогу човнами по Дніпру… Загалом Херсоном у нас було 6 точок роздачі теплої готовою їжі. Щойно місто звільнили, до міста почали врешті надходити продукти, гуманітарна допомога. Робота наша стала набагато активнішою, прогресуємо й тримаємо темп щодня – потреби херсонців лише посилились, а робити справу свого життя тепер ми можемо вільно. Так, у нас зараз щоденні обстріли, страшно й гучно, але ми дихаємо легко, це найголовніше!

— Ви зазначили про щоденні обстріли й небезпеку, що стосується абсолютно кожного херсонця. Чи не було у вас думки виїхати з міста – під час окупації або вже після звільнення?

— Ми не можемо собі цього дозволити. Ви знаєте, допомога людям – це наркотик, ми почали 9 місяців тому й зупинитися не можемо. Багато наших рідних засуджують нас, що ми не виїжджаємо з прифронтового міста, ставимо під загрозу себе, свої сімʼї, але ми інакше не можемо жити. Ми тут потрібні.

— Херсон, за словами місцевих, близько місяця був відірваний від електро- тепло- та, деякі райони, навіть від водопостачання. Станом на грудень ситуація в області відносно покращилась, проте відключення – набагато суворіші, ніж на підконтрольній Україні. Як попри ці фактори функціонує ваш штаб?

— Маємо зазначити, у нас немає ані графіка відключень, ані стабільності. Росіяни з правого берега цілять у критичну інфраструктуру міста й влучають. З електроенергією у Херсоні дійсно складно, але на нашу роботу це аж ніяк не впливає. Коли світло відсутнє, вмикаємо генератор, лише аби приймати та опрацьовувати заявки на комп’ютерах та дати змогу херсонцям зарядити свої пристрої.

— Ви доставляєте гуманітарну допомогу у деокуповані села, які є лінією фронту, що фактично тягнеться узбережжям Дніпра. Поговоримо про це більш детально?

— Так. Вчора відправляли допомогу в села Федорівку та Ульянівку, там у них серйозний дефіцит памперсів для дітей та дорослих, дитячого харчування та базових продуктів. Сьогодні наші волонтери поїхали в Олександрівку: від села майже нічого не залишилось, але там й дотепер живуть люди, яким потрібна наша допомога. Мешканцям звідти треба свічки, ковдри, генератори, паливо. Сьогодні по нашиї волонтерах, які їздили в Антонівку, відкрили мінометний обстріл. Дякувати Богу, ніхто не постраждав.

— За що живе та чим фінансується штаб?

— Команда наша ніким і нічим не фінансується, ми працюємо без зарплатні, на ініціативі. Гуманітарна допомога людям нам надходить від Військової адміністрації міста, різних фондів та небайдужих. Також допомагають нам і представники церкви. У перші дні окупації один херсонський моряк приніс нам у штаб всю свою зарплату, аби ми закупили допомогу людям. Це вражає дійсно. Допомога від людей величезна, за що ми щиро дякуємо. Але є певні нюанси, які ускладнюють нашу роботу – відсутність транспорту. Доставку гуманітарної допомоги ми проводимо на автівках знайомих, своєї волонтерської машини у нас наразі немає… Саме тому ми відкрили збір коштів на авто, аби й надалі допомагати херсонцям.

Допомогти волонтерському центру “Усі небайдужі Херсон”:

https://send.monobank.ua/jar/6UrP4WWeBF

5375 4112 0363 0491