З 24 лютого ми усі були свідками досить дивного поділу на “своїх” і “зобов’язаних”. Українські чоловіки та навіть студенти (яких закон формально звільняє від мобілізації) опинилися замкненими всередині країни. Більшість військовозобов’язаних  отримали ілюзію вибору: йти воювати (попри активну мобілізацію, добровільно потрапити у військо часом є вкрай нетривіальним завданням), сидіти без роботи або перебувати у тимчасовому становищі між цими двома, залишаючись працювати за часто зменшену зарплату на “довоєнній” роботі в очікуванні мобілізації.

З одного боку, умовний Євген Кошовий і випадковий юнак, якому в ТРЦ дали повістку, перебувають в однаковому становищі: у них “навичок немає” і обидва бояться, що їх”снайпер одразу вб’є” (відповідь Кошового на запитання чому він не воює). А з іншого – юнак отримує  повістку, попри брак умінь та природний страх, а Кошовий – виїзний штамп у паспорті і можливість виступати закордоном.

Нагадаємо, в країні третина людей залишилася без роботи, і в той самий час – можливості прогодувати себе та сім’ю на заробітках закордоном. Разом з тим, артисти, які не мають бронювання, катаються по гастролях у країнах Заходу. Зазвичай, такі гастролі виправдовують репрезентацією Української культури за межами країни та фандрейзингом коштів на потреби оборони. 

Наскільки репрезентує українську культуру контент того ж “Кварталу” – вирішуйте самі. Що ж до збирання коштів, то в липні учасники “Кварталу” повідомляли, що їм вдалось зібрати 4 мільйони гривень на рентген-прозорі операційні столи для лікарень. Чому б не доповнити ці, без сумніву, значні кошти ще й коштами від грошових переказів українців? Варто нагадати, що у 2021 році від трудових мігрантів в Україну надійшло $15 мільярдів. 

Звісно, значна частина цих грошей була надіслана родинам, члени яких також могли виїхати за кордон, рятуючись від російських бомб, і реальна сума переказів у 2022-му, скоріш за все, була б відчутно меншою. Але варто врахувати і потенційні донати на ЗСУ, наприклад, навіть в скрутних економічних умовах, на спецрахунок НБУ українці надіслали 6,8 мільярда гривень, фонду “Повернись живим” – 5 мільярдів, фонду Сергія Притули – близько трьох мільярдів гривень. За півтори години United24 на розіграші солі зібрали 10 мільйонів гривень.

Також не слід забувати про ще один важливий нюанс – якщо контент умовних ТНМК, Kalush Orchestra чи “Океану Ельзи” зрозумілий та доступний, зокрема й людям, які не володіють українською та не стежать за порядком денним в нашій країні (адже музика є універсальним засобом комунікації), то контент того ж “Кварталу” потребує або серйозної адаптації та створення “з нуля”, або залишиться доступним майже виключно переселенцям з України. Що призводить до смішної та сумної ситуації водночас – українці донатять українським артистам, щоб ті частину донатів передали ЗСУ.

Проте  останній подібний  випадок “переплюнув” усі попередні. Олексій Арестович, який раніше обіймав посаду радника Офісу президента та хизувався службою в ГУР та військовим званням підполковника – після звільнення з ОП опинився не на вістрі оборони Бахмута чи в бойовому виході за лінію фронту, а в Італії. 

Нас уже майже не дивує те, що влада фактично створила окрему касту радників – осіб, які в системі державної влади не мають жодних повноважень та відповідальності, посадові обов’язки яких і визначені хіба відомчими інструкціями та неймовірно розмиті. Разом з тим, медійна їх присутність перевершує медійну присутність речника президента, органів влади та самих топчиновників. . Погодьтеся, життя в епоху радників – дуже чудернацька річ. 

І хоч  сам Олексій Арестович розповідав, що 24 лютого його ледве не насильно забрали по дорозі з військкомату в ОП – служити народу, після завершення служби в лавах Офісу президента (після чергового скандалу та ряду українофобських заяв), з усіх наявних фронтів, на яких могли б знадобитись його досвід, знання, звання і таланти, він обрав саме “римський”. 

Туди радник ОП прибув з “діловим візитом”: “на запрошення Ukraine Lobby and Business Club він зустрінеться з українськими підприємцями та лобістами українських інтересів в Італії. Очікується, що під час цього ділового заходу йтиметься про важливість публічної дипломатії”. 

У якому статусі Олексій Арестович обговорюватиме публічну дипломатію — не повідомляється. Можливо, як і президентів України, колишніх радників Єрмака не буває, і Олексій Арестович досі виконує якісь таємничі завдання на користь свого, формально, колишнього шефа?

Як і статус в цьому візиті, темою для дискусій є й ”публічна дипломатія для підприємців закордоном” – що саме про дипломатію їм може розповісти пан Арестович, публічна комунікація якого в період перебування в ОП є суцільною інструкцією того, як не повинен діяти дипломат.

Нагадаємо, що звільненню Олексія Арестовича передували його слова про трагедію у Дніпрі 14 січня. Того дня війська РФ здійснили черговий масований обстріл України, завдавши ракетного удару по житловій багатоповерхівці Дніпра ракетою Х-22. Увечері Арестович в інтерв’ю російському політичному та громадському діячеві Марку Фейгіну заявив, що, ймовірно, російська ракета впала на будинок через те, що її збила українська ППО. Ці слова Арестовича одразу розповсюдили у російських пропагандистських ЗМІ. В Україні заява позаштатного радника ОПУ викликала масове обурення, а командування Повітряних сил спростувало слова Арестовича, наголосивши, що Україна не має засобів для збиття ракети Х-22. Опісля пан радник Єрмака спершу перепросив за свої слова, відтак – забрав вибачення назад і видалив допис із ними. Але посаду покинув. 

Це – саме та публічна дипломатія, якій Олексій Арестович навчатиме у Римі? В якому статусі  підполковник Олексій Арестович має недосяжний для звичайного українця привілей – право на вільний перетин кордону? Без надії сподіваюся, що причини там дещо вагоміші, ніж “близьких знайомий Андрія Єрмака”.

І найголовніше – чому  Олексій Арестович має ті права, яких зараз уже рік позбавлені українські чоловіки? І чому на нього не розповсюджуються обмеження  воєнного стану ? 

Ті з нас, хто читає цей текст, у більшості своїй не побачать Італію навіть за наявності фінансових  можливостей, аж до кінця війни. Звісно, ви можете бути військовим з можливістю подорожувати; можете бути психологинею, яка просуває псевдонауки, і без відповідних компетенцій стати послинею в проблемній країні. Ви можете навіть бути другом дитинства президента, з шоубізу перескочити на посаду глави СБУ та бути звільненим без жодної відповідальності за провали і трагедії,  які відбулися під час вашого керівництва. Можете бути товаришем по творчому цеху президента та не підлягати мобілізації, бо на війні “небезпечно”. Це все звучить, як обіцяна Зеленським “Країна мрій”. Але побудовано її не для середньостатистичного українця, а для знайомих президента чи друзів Єрмака.