Чи назвати це дистанційним навчанням, чи самоосвітою з використанням онлайн-технологій залежить від кожного окремого навчального закладу. Хтось надсилає скопійовані реферати чи завдання у Viber, а хтось повноцінно засвоює матеріал у Zoom-сесіях чи Google classroom. У розпорядженні закладів вищої освіти (ЗВО) є великий перелік програм, додатків та розширень, за допомогою яких можна якісно проводити пари: MS Teams, Zoom, Google Meet, Skype та інші. Наскільки якісно — думки розділяються, але нові часи потребують нових рішень.


Незабаром студенти складатимуть вже другу сесію у дистанційному форматі. За цей час вони встигли звикнути до прокидання за 5 хвилин до пари, можливості перекусити просто під час лекції, вимкнувши (або і ні) перед тим камеру, та використання допоміжних матеріалів під час відповідей на семінарах.

(До)вільний час 

З одного боку, дистанційне навчання дозволило не витрачати зайвих дві-три години на день, аби добратись в університет. Це унікальна можливість підлаштувати темп навчання під себе як для студентів, так і для викладачів. Тепер найбільш організовані можуть встигати в рази більше, адже зекономлений час і енергію можна ефективно використати і вивчити більше, пройти купу додаткових онлайн-курсів та спокійно працювати, одним вухом слухаючи лекцію. Так думали усі. Можливо, комусь це і справді вдається, але багато курсів, книжок та фільмів залишаються серед десятків відкритих вкладок на комп’ютері. Через стан, коли кожен наступний день фактично вільний, мимоволі починаєш все відкладати, адже воно і так встигнеться. Такий одноманітний день бабака не завжди налаштовує на ефективність.

З іншого боку, вільний час не завжди залишається вільним: більше завдань, більше письмових робіт, перепрацювання на роботі. Коли немає чіткого початку і завершення навчального та робочого дня, а робоче місце дорівнює спальному, складно дотримуватись work-life balance. Про це говорять і студенти, і викладачі:“Можу зазначити, що навантаження значно зросло. Перевірка індивідуальних та групових робіт студентів стали певним випробуванням для очей. Плюс курсові та випускні роботи, які зазвичай прошу приносити у роздрукованому вигляді, в нових умовах також надсилаються на пошту. Добре, що хоча б тести тепер перевіряються автоматично, що полегшує справу та економить час,” — розповідає викладачка кафедри Фінансів Києво-Могилянської академії Олена Прімєрова.

“Взагалі не розумію, навіщо ми раніше ходили на лекції”

Із введенням дистанційки та нових форматів навчання наукова спільнота зробила свої висновки. Багато помітили, як можна ефективніше і швидше організувати свою і чужу роботу.  “Однозначно позитивним моментом є онлайн наради. Мінус дві години на дорогу — це подарунок. Сподіваюсь, ми адаптуємо цей досвід і будемо розвиватись в сторону збільшення ефективності організації нашої роботи. Карантин показав нам можливі варіанти для кращої організації навчання, застосування нових методів, перехід до нових форм оцінювання. І цим потрібно користуватись і в післякарантинний період. Проблемою була технічна складова, адже не усіх був комп’ютер та швидкий Інтернет, але, можливо, карантин стане поштовхом усім ще більше диджиталізуватись,” — зазначає Олена Прімєрова.

Студентка 4 курсу юридичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Яна поділилась з Буквами своїм ставленням до дистанційного навчання: “Для мене особисто онлайн-лекції — це геніально. Взагалі не розумію, навіщо ми раніше на них ходили, якщо набагато вигідніше в плані часу прослухати інформацію онлайн. А ще тепер нам скидають конспекти лекцій, і це дуже зручно. З приводу семінарів однозначно скажу, що краще їх проводити аудиторно, бо під час пари немає порядку: хтось починає говорити, його перебиває інший, відбувається така какофонія. Раніше ми якось орієнтувались, хто що і коли збирається сказати. В результаті не виходить адекватної дискусії, а нам на юридичному це критично

Взагалі дистанційка — рай для інтровертів. Написав, посидів на парі, щось відповів, скинув завдання і не паришся. Але я все одно сумую за університетом, за атмосферою, людьми.”

Лекції лекціями, бо їх таки можна прослухати в записі або онлайн, якщо зібратись з думками. А от як бути спеціальностям, які вимагають не лише обговорень, а специфічних практичних занять? 

Для студентів природничих наук ситуація виглядає дещо по-іншому через необхідність проводити досліди з певними матеріалами та інструментами у лабораторіях:  “Навчання в моєму університеті, — розповідає студентка кафедри біофізики і молекулярної фізіології  Київського академічного університету Світлана, — передбачає 50% часу на заняття в аудиторіях (лекції, семінари) і 50 % на навчально-дослідну роботу безпосередньо в лабораторії. Дистанційне навчання дозволяє мені працювати, бо завжди можу підключитися на лекцію з роботи. У вересні я багато їздила між роботою і навчанням, і це забирало занадто багато часу, через що я втрачала продуктивність. Загалом мені комфортно, бо я можу знаходити баланс між парами, науково-дослідною роботою і роботою за гроші, хоча інколи важко залишатися включеним в третю-четверту пару за день. Але якби карантин стався на другому чи третьому курсі бакалаврату, не уявляю якби я справлялася, коли лабораторні роботи ще й спільні для всієї групи, і основну інформацію про роботу дослідника ти береш з них”.

Студенти-журналісти теж вивчають прикладні предмети, зокрема монтаж, відеозйомку, теленовини. Раніше такі пари відбувались у студіях звукозапису в університеті, де є і професійні камери, і “волохаті” мікрофони, і славнозвісний зелений екран. 

“Ми і близько не уявляли, яким буде навчання у форматі онлайн, враховуючи, що на нас очікував курс відеозйомки та відеомонтажу, — розповідає студентка Могилянської школи журналістики Софія, —  Викладач, як потім признався, теж слабко уявляв якість такого дистанційного формату. Але, як виявилось, ми змогли навчитись монтувати, дивлячись на демонстрацію екрану викладача та повторюючи за ним покроково. Звісно, що часом могла втрачатись концентрація, але на загал ми зуміли опанувати весь матеріал. Єдина проблема, що деколи у когось міг глючити комп’ютер, адже програми, у яких ми монтуємо, дуже перевантажують стандартні ноутбуки. Наприклад, у моєї одногрупниці полетіла відеокарта, і відео завжди мало зелені плями. В результаті ми досить успішно закінчили курс. За словами викладача, точно не гірше, аніж студенти попередніх років. В дечому навіть і краще, адже все залежить від бажання самого студента чи студентки.”

Під час пари можна встигнути все і навіть більше

Під час пар концентрація значно зменшується, коли навколо з’являються багато факторів, що відволікають. Під боком нявчить кіт, на кухні смачно пахне, а паралельно хочеться і статті почитати, і друзям в Телеграмі відписати, і додивитись останню серію 4 сезону нового серіалу на Нетфліксі. Так і виходить, що половина пари проходить повз вуха.

“Я викладаю перший рік, — говорить Кирило, магістр Програмної інженерії НаУКМА, який зараз викладає практику з штучного інтелекту для бакалаврів, — ще весною сам був студентом. Складно з віддачею і тим, що під час пар більшість студентів займаються своїми справами/роботою, а не парою. Це дуже демотивує викладача, хоча і сам так робив, коли був студентом, бо інакше нічого не встигав би. Тому від цього сумно, але я стараюся всіх зрозуміти (себе також). Легше тільки в тому, що кожен з нас знаходиться в комфортних умовах свого дому, і, можливо, так зростає продуктивність та засвоєння інформації. Звісно це не дуже легко, бо в аудиторії ти очікуєш моментальну віддачу від студентів, їхні погляди, енергію, яку вони витрачають на відповіді та обговорення матеріалу. На дистанційці все інакше, існує розуміння того, що лише деякі тебе слухають і працювати доводиться лише з ними. Іноді й для них необхідні ті декілька секунд, поки вони натиснуть alt+tab у Teams, розмутять мікрофон і озвучать відповідь, а ти весь цей час сидиш і думаєш, чи почули вони, чи цікаво їм, і чи правильно я все роблю. Це єдиний виклик, який був і залишається. 

Для тих, хто слухає пари на фоні, можу сказати на своєму прикладі, що якщо адаптуватися, можна сприймати набагато більше інформації на бекграунді, ніж уважно зосередившись на парі в університеті. Кому потрібно — завжди знайде потрібну інформацію, де б вона не була. А, тим паче, коли її підносять на тарілці , ще й онлайн.”

Викладачка філологічного факультету Львівського університету імені Івана Франка Лариса розповідає: “Чесно кажучи, онлайн формат, неефективний. Мені не імпонує, коли студенти під час пари лежать чи їдять або ж відкрито виконують якісь зовсім не дотичні до пари речі. Я розумію, що ми всі вдома, можливо, досі в піжамних штанах та в розслабленому стані, але думаю, що саме ці причини мали б стати стимулом встигати і охоплювати більше матеріалу. І якщо ми таки продовжуємо навчання, то потрібно це робити якісно і справді старатись відтворити атмосферу університету, а не вимкнути камеру і симулювати присутність на парі. І ще бракує зорового контакту.”

Технічні складнощі

З чим стикнулись багато викладачів та студентів, так це з технічною безграмотністю. Для багатьох опанування спеціальних програм виявилось непосильним завданням.

Професорка Катаріна Сальмела з Гельсінського університету, яка займається освітою та її покращенням, вважає,  що саме в школах повинні навчати базових диджитал умінь. Тоді і не будуть виникати такі проблеми, коли велика частка суспільства не вміє підлаштуватись під онлайн-світ. Також вона зазначає, що соціо-емоційні навички збільшуються в диджитал форматі, а не зменшуються, як багато хто вважає.  Цікавість, інтерактивність та кооперативні навички — невід’ємні супутники онлайн-навчання. 

Фото: Освіторія.

Часом технічні можливості і справді вражають, адже можна придумати багато інтерактивних завдань та форматів. Кирило розповідає про новий формат заліку:“Наприклад, для заліку з предмету “Основи штучного інтелекту” ми придумали формат онлайн турніру з шашок. Студенти весь курс вивчали базові алгоритми машинного навчання, алгоритми пошуку різних складностей, та алгоритми для теорії ігор і проектування ботів для цих ігор. Саме такого бота з шашок їм необхідно було створити на залік. В рамках турнірної таблиці вони грали проти інших команд, запекла боротьба тривала майже 3 години і зіграли близько 30 матчів. Все це вони могли спостерігати в тімз в режимі онлайн. Студенти самі кайфували від такого формату заліку.”

Все ж багато викладачів стикаються із проблемою опанування технологічних засобів. Така технократія підходить не всім, однак нікому точно не завадить навчитись базових команд на комп’ютері.

Antisocial social club

Відсутність університетської атмосфери — ось за чим в основному сумують студенти. Спілкування одне з одним, випита разом кава на перерві та спільний проект, виконаний в публічній бібліотеці, — ось що таке університет для молоді. Хоча може видаватись, що студентам аби пари прогуляти, нічого не робити і отримати “зарах” у заліковці, але цей стереотип вже давно вижив себе. Студенти хочуть вчитись і хочуть це робити якісно і цікаво. І звісно вони хочуть вчитись вживу. Тільки-от нові умови ставлять нові виклики, а деколи ще й підказують нові, більш якісні формати навчання.

Олена Прімєрова підсумовує: “Повернутись до стандартних умов точно хочу. Передусім, задля живого спілкування. Наші щорічні конференції, конкурси, гостьові лекції, відкриті семінари — все це надзвичайно важливо для професійного розвитку студентів, адже дає змогу познайомитись з різними людьми, розширити свій кругозір, побудувати людські стосунки. Як на мене, жодні онлайн курси (які я сама люблю і там справді є що вивчити) не замінять такого спілкування. Плюс, я люблю студентів! Хочу бачити їхні очі та посмішки. Zoom чи Teams хоча і чудово виконують свої технічні завдання, але не передають тієї енергії, яка йде від викладача до студентів, і в зворотньому напрямку. Тому сподіваюсь знову побачити їх у вересні 2021.”