Росія, як говорить гіркий досвід, не керується законами людства та війни, країна-агресор не боїться неминучого покарання. Аналітики характеризують дії військових РФ, як “екоцид” — навмисне руйнування довкілля, яке може спричинити екологічну катастрофу не лише в Україні, а й на території всієї Європи. Подібні дії заборонені Женевською конвенцією.

Від початку повномасштабної війни в Україні було зафіксовано чимало дій російських військ, що відповідають визначенню екоциду:

Ворожі ракети, що летять у нафтобази Луцька, Одеси, Київщини загрожують не тільки фінансовому занепаду країни, а ще й негативному впливу на здоровʼя людини та потрапляння токсичних речовин у навколишнє середовище. При горінні нафтопродуктів виділяються канцерогени, утворюються смоги, випари сірки – процеси речовин, які можуть викликати рак, мають задушливу дію та провокують кислотні дощі.

Родючі землі країни нині перетворені на замінований військовий плацдарм. Удари по українських полях завдають серйозних пошкоджень ґрунту й впливають на майбутню врожайність. Вирви від снарядів сягають 5-6 метрів завглибшки та кількох десятків метрів у діаметрі. Ворог знищує дозрілий врожай вогнем: у Запорізькій, Миколаївській, Дніпропетровській, Херсонській областях згорають поля пшениці. А на знешкодження від мін однієї з найзамінованих країн світу — України будуть витрачені десятиліття.

Надзвичайна військова активність в Азовському та Чорному морях з боку окупантів руйнує морську екосистему. На узбережжі України, Болгарії, Румунії та Туреччини підтверджуються випадки масових викидів дельфінів на берег. Деякі зі ссавців мають серйозні опіки, ймовірно від розривів бомб або мін. Інші загинули від інфекційних хвороб. Експерти стверджують, що дельфінів також засліплює ворог гідролокатором, що спричиняє втрату зору, а отже й можливість вижити.

Ліси у вогні, площа загоряння яких під час війни зросла майже в 100 разів. На тимчасово окупованих територіях самопроголошена влада навмисно не дозволяє усунути пожежі ані спеціальним службам, ані місцевим мешканцям. Разом з рослинним світом страждають і тварини.

Активне використання військової техніки: запуски ракет і винищувачів, бомбардування та обстріли, вибухи та пожежі, все це продукує колосальні викиди СО2 в атмосферу, а викиди парникових газів прискорюють кліматичну кризу. Війна провокує неминучий сценарій глобального потепління.

Попри тривалу війну та страшенні людські втрати, влада наголошує про боротьбу з проблемами екології, що є черговим нагадуванням міжнародній спільноті. Міністр захисту довкілля та природних ресурсів Руслан Стрілець розповів в етері ТСН про те, що Європа може дати Україні кошти на відновлення природи після війни. 

Проте зазначив: “Є частини екосистеми, в тому числі лісові ресурси, які згоріли, та на їх відновлення потрібен час 10-20 років. А є такі екосистеми, які ми на жаль, втратили назавжди: частина рамсарських та водно-болотні угіддя, які пошкоджені, як і велика кількість червонокнижних рослин. І навіть якщо ми отримаємо якісь фінансові відшкодування, у грошовому еквіваленті, все одно природу за гроші не купиш, її треба зберігати.”

На найактуальніші питання, що стосуються екології під час війни розповів #Буквам еколог-інженер, що розробляє дозвільну документацію підприємствам у сфері екології — Стас Сідак.

Чи можливо відновити навколишнє середовище країни після війни? Скільки часу на це потрібно?

— Якщо ми говоримо про природні екосистеми — ліси, степи, водойми, то вони здатні до самовідновлення за декілька десятків років без втручання людини. А якщо буде політична воля, і на це будуть виділятися кошти, то це може бути й швидше. При цьому слід звернути увагу на те, що такі природні системи також акумулюють в собі все те, що до них надходило: до прикладу, ми бачили фото з мережі, де поля повністю всіяні снарядами, при вибуханні яких виділяються важкі метали. Вони накопичуються в рослинах, а надалі потрапляють та вражають організми тварин, які ці рослини споживають. І ми отримуємо “такий собі” колообіг важких металів в екосистемі. 

На природно заповідних територіях не має ступати навіть нога людини, не те щоб колона ворожої техніки чи розірваний снаряд. Такі екосистеми, на жаль, ми вже не відновимо. Тому що йдеться про знищення біорізноманіття на територіях ПЗФ, де ведуться бойові дії, чи які знаходяться під окупацією. Російські військові занедбали та знищують ці території. На наших землях ростуть тисячі видів рослин,  які занесені до Червоної книги України й охороняються законом. Мільйони гектарів, які потребують охорони на загальноєвропейському рівні та важливі для рідкісних в Європі видів і природних оселищ. 20% нашої території окуповано, а, отже, окуповані наші чудові степи — Олешківські піски й вже багато років наш Крим з унікальною природою та гірською системою.

— А що стосується відновлення ґрунту, видів тварин на територіях, що страждають від  бойових дій чи які знаходяться під окупацією?

— З ґрунтом – аналогічна ситуація: його хімічний склад вже не буде таким, як раніше. У деяких місцях він ущільнився, що не дасть рослинам прорости, а тваринам — жити в його товщі.

Щодо тварин: так, у них на початку війни був стрес, до того ж навесні, коли багато з них мало розмножуватися. Але, я думаю, що вони, як би це жахливо не звучало, пристосуються чи мігрують.

Щодо територій, уражених війною, то потрібно проводити досліди, аналізи, збирати дані та шукати оптимальні шляхи рекультивації, тобто штучного відновлення родючості ґрунтів і рослинного покриву після техногенного порушення природи.

Я думаю, ми будемо спостерігати порушення в навколишньому середовищі, пов’язані з війною, ще сотню років, і вони будуть погіршуватися на тлі глобальних змін клімату, які вже тривають на даний час.

— Яка загроза потенційного вибуху, спричиненого окупантами, на ЗАЕС?

— На мою думку, вибух на ЗАЕС — це шантаж від росіян. Але давайте будемо проводити аналогії з ЧАЕС.

По-перше, на ЗАЕС і ЧАЕС встановлені різні типи реакторів: на ЧАЕС був графітовий, на ЗАЕС — водневий, він є безпечнішим. Також на ЗАЕС менші за розміром енергоблоки, над якими встановлені захисні куполи: і в разі аварії вони мають втримати радіонукліди від потрапляння в атмосферне повітря. Бетонний корпус енергоблока фактично мав би витримати падіння літака. Тому, щоб його зруйнувати, потрібно вистрілити в нього щонайменше декілька разів. Але на території ЗАЕС є також резервуари з відпрацьованим ядерним паливом, які можуть бути пошкоджені в результаті провокації — це, я вважаю, більш реалістичний варіант, але він призведе до локального забруднення, тобто від ядерного забруднення постраждає Енергодар та прилеглі населені пункти. Все буде залежати від напрямку вітру в момент можливого викиду радіоактивних речовин, від ймовірності опадів та масштабу аварії. Але якщо це станеться, наслідки будуть подібними до аварії на ЧАЕС: зона відчуження, опромінені люди, вплив радіації на наш організм та на здоров’я нащадків. Попри це, вся увага світу прикута до цієї проблеми. На території ЗАЕС знаходяться війська Росії й працівники “Росатому”, тому, я думаю, далі погроз і ударів на проммайданчику не зайде. Хоча перебування військ на такому об’єкті — вже частина ядерного терору, як і погроза ядерною зброєю. Потрібно бути готовим до будь-чого.

— Що Ви думаєте стосовно еко-злочинів з боку окупантів? 

— При горінні нафтопродуктів виділяється бензопірен, сірчистий ангідрид, оксид вуглецю, оксиди азоту, поліароматичні вуглеводні, газоподібні й тверді продукти неповного згоряння палива, сполуки важких металів. Можливе потрапляння речовин, що забруднюють водні об’єкти внаслідок розливів, проникають у ґрунтові води.

Наступний злочин, який впливає на стан довкілля — це руйнування дамб та очисних споруд. Скидання неочищених каналізаційних стоків погіршує мікробіологічну безпеку води, призводить до загибелі риби та водних організмів, що з настанням теплого періоду підвищить ризик спалаху інфекційних хвороб у багато разів. Наразі ця проблема існує на Донбасі, зокрема, забруднено річку Сіверський Донець. Також страждає Маріуполь через відсутність централізованого постачання та водовідведення води. 

Підсумовуючи, я б хотів додати одне з 4 правил екології, яке говорить: природа знає краще. Це ми можемо побачити на прикладі Чорнобильського заповідника, в якому життя продовжується навіть після ядерної катастрофи. А якщо після війни ми допоможемо природі відновитися, то це стане ще однією нашою перемогою!