Хоча Росія у публічній сфері стверджує, що санкції, запроваджені проти неї Заходом за окупацію Криму та розпалювання війни на Донбасі, для неї не чутливі, це брехня. Санкції помітно пригальмували розвиток російської економіки, хоча енергоресурси не опинилися під їхнім впливом. Товарообіг між РФ та ЄС скоротився, починаючи з 2014 року, вдвічі. Але завдяки шаленому зростанню цін на спотовому ринку блакитного палива протягом минулого року РФ отримала від експорту нафти та газу понад 200 мільярдів доларів, цієї зими раз по раз лякаючи європейців холодними батареями опалення. На ринку ЄС російські енергоресурси займають добру третину, тому оперативно їх замінити буде непросто. Однак у санкціях проти російського енергетичного сектору очевидно зацікавлені США, адже зростання ціни на нафту, до якої прив’язана ціна газу, знову зробило актуальним видобуток та постачання сланцевого газу.
Один з символів можливих санкцій (він же – лакмусовий папірець) – газопровід NordStream2. Його у водах Балтійського моря між берегами Росії та Німеччини проклали за російські гроші, витративши понад 10 мільярдів євро. Зараз триває процедура сертифікації цього інфраструктурного об’єкта відповідними органами ФРН. Німецькі політичні гіганти – ХДС/ХСС та СДПН – підтримують його запуск в експлуатацію, скажу більше – без постачання газу за прогнозованою ціною (недарма Путін під час брифінгу з Олафом Шольцем оспівав “подвиг” Герхарда Шрьодера) виконати програму “світлофорної” коаліції буде нереально, а її розпад може спричинити політичну кризу. Тому офіційний Берлін бореться за “трубу”, часом втрачаючи почуття міри.
Президент Володимир Зеленський, який з надривом закликає Захід запровадити превентивні санкції проти Росії, не зовсім розуміє, як вони функціонують. Санкції не лише є покаранням за вже здійснене порушення міжнародних правил гри, вони завдають шкоди і тим, хто їх запроваджує. Тому у 2017 – 2018 роках ЄС та США досягли скляної стелі у питанні запровадження секторальних санкцій. Пригадайте захоплення російськими ФСБшниками 24 українських моряків у Чорному морі: за цей акт міжнародної агресії санкції (персональні) були накладені на групу офіцерів та генералів ФСБ. Для них це стало ледь не винагородою. Нагадаю, до прикладу, що Владімір Путін тримає рахунок у банку “Россия”, який ще у березні 2014 року потрапив під санкції Заходу та працює виключно на території РФ та окупованого Криму і виключно з російським рублем.
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба визнав, що відключення Росії від системи міжнародних платежів SWIFT не входить до санкційного пакета, за допомогою якого Захід готується відреагувати на можливе вторгнення російських військ в Україну. Причина проста: такий сценарій завдасть шкоди економікам країн ЄС, і вони не зацікавлені у його реалізації. Відтак говорити і про значне обмеження експорту російських енергоресурсів до Європейського Союзу не варто щонайменше до появи нових джерел енергії з відповідним інфраструктурним забезпеченням.
Тиждень тому Велика Британія ухвалила закон, який дозволяє її уряду запроваджувати жорсткі санкції проти компаній, які мають стратегічне значення для російської економіки. Наразі документ більше нагадує заряджену рушницю для полювання на російського ведмедя, яку приготували на випадок вторгнення російських військ в Україну. На власній рішучості та сформованості пакету санкцій наголошують представники США та Європейського Союзу. За великим рахунком, вони не повинні інакше реагувати на прагнення Росії знову роздмухати полум’я війни у Європі, проте з реалізацією механізму можуть виникнути проблеми.
Говорячи відверто, запровадити ефективні санкції, які б не нагадували анекдот про дитину, яка менше буде їсти через батька-алкоголіка, непросто. Розміри Росії, обсяг її золотовалютних резервів, теплі відносини з Китаєм та Індією, здавалося б, убезпечують Кремль від великих неприємностей. Варто звернути увагу, що припущення Вашингтону про неможливість Росії використовувати американські долари для здійснення платежів та обмеження конвертації рубля у долар викликало гнівні коментарі з боку Дмітрія Пєскова. Ця реакція продемонструвала не лише небажання Росії потрапляти під нові санкції, але і підкреслила високий ступінь доларизації її економіки. І бадьорі заклики “перейти на юань” у розрахунках можуть тішити хіба що керівництво КНР.
Заморожування активів російських олігархів на Заході могло б змінити мікроклімат всередині російського істеблішменту. Проте подібні дії викликатимуть опір лобістів Кремля та низки західних політиків. Однак реальний санкційний крок, якого не хоче Росія – це запровадження особистих санкцій проти Владіміра Путіна. У світовій практиці санкції проти президентів та міністрів закордонних справ зазвичай не запроваджуються, проте Джозеф Байден публічно не виключив цього. Незалежно від того, знайдуть чи ні у Путіна активи на Заході, сам статус підсанкційного виглядає для нього болісним ударом по самолюбству, адже закриває шлях до когорти політиків, які розв’язують питання планетарного масштабу. США намацали це слабке місце, і можуть по ньому ударити.