Думки
Голий ентузіазм. Що не так з українською вакциною проти COVID-19
Анастасія Вітер журналіст
Пандемія коронавірусної хвороби набирає силу, а країни шикуються в чергу за вакциною, яку велика фарма от-от випустить на ринок. Українців неабияк сколихнула новина про появу власної вакцини, яка начебто показує успіхи в дослідженнях. "Букви" розбиралися, що насправді відбувається з розробкою українського прототипу та чи скоро Україна відродить вакцинне виробництво.
П’ятниця, 6 листопада 2020, 10:53

Навесні українські вчені добряче посміялися з обіцянки президента Володимира Зеленського заплатити мільйон доларів за розробку вакцини проти COVID-19. Адже на цей процес забракне не лише мільйона, а й мільярда доларів, а в Україні навіть немає інфраструктури, щоб довести потенційну вакцину бодай до клінічного етапу досліджень. Тим більше, що світові фармацевтичні гіганти давно включилися в ці перегони, і вже є кілька кандидатів на вакцину, які дуже скоро вийдуть на ринок.

Та вже восени з’явилася новина про розробку “української вакцини проти COVID-19”. Офіс президента і Міністерство охорони здоров’я зустрілися з ученими, а потім відзвітували українцям, начебто вакцина майже готова, треба лише вкласти в неї трохи грошей.

Зокрема, у МОЗ повідомили, що доклінічна фаза досліджень вакцини тривала пів року і вже завершена, тож “розпочинається клінічна фаза досліджень за підтримки держави”. Доклінічна фаза – це тестування препаратів на клітинних культурах і тваринах, клінічна – безпосередньо на людях. Розробляв вакцину, за повідомленням МОЗ, консорціум компаній DiaPrep System Inc. спільно з Інститутом мікробіології і вірусології Національної академії наук України.

“Розробка та виготовлення вакцини будуть профінансовані державою в повному обсязі. На це планується виділити близько 100-150 млн грн”, – ідеться в повідомленні міністерства.

DiaPrep System Inc – американська компанія, яку на зустрічі з президентом представляв її власник, доктор медичних наук Михайло Фаворов. Він свого часу обіймав посади в Центрі контролю та профілактики хвороб США (CDC) та Міжнародному інституті вакцин при ООН. Проте розробник вакцини все-таки інший – це українська компанія “Діапроф-Мед”. А Фаворов у цьому проєкті відіграє роль запрошеного фахівця.

Що це за вакцина?

Михайло Фаворов під час пресконференції пояснив, що розробку поки що зарано називати вакциною, бо це “прототип прототипу”. За його словами, учені в лабораторних умовах створили білок, який дозволяє отримати антитіла для нейтралізації вірусу.

“Вона (потенційна вакцина, – ред.) не містить вірусу. Вона містить елементи, з яких побудований вірус. За допомогою рекомбінантного білка, який ми отримали, можна отримати антитіла. Після цього антитіла беруться і вносяться туди, де вірус може рости. Якщо вони не дають йому рости, це говорить про те, що ваш білок – правильний. Ось це і було зроблено”, – каже фахівець.

За його словами, йдеться про рекомбінантну вакцину на кшталт тієї, якою в Україні проводять щеплення проти гепатиту В. Найбільш оптимістичний сценарій обіцяє готовий продукт приблизно через рік. Водночас МОЗ обіцяє не чекати і купувати для України іноземні вакцини, щойно вони з’являться на ринку.

Хто ж насправді розробляє прототип?

Із публічної комунікації не було остаточно зрозуміло, якій саме з компаній належить розробка – українській чи американській – та до чого тут українські вчені. Українська “Діапроф-Мед” вирішила вийти на брифінг та розповісти про свою роботу. Спікером був її співвласник та доктор біологічних наук, завідувач відділу в Інституті мікробіології і вірусології Микола Співак.

Він розповів, що його компанія розробила білок, на основі якого намагаються створити вакцину. Проте з живою культурою вірусу працювали не тут, адже в Україні немає лабораторій із потрібним рівнем біологічного захисту, BSL-3 або BSL-4. Саме з цим допоміг Фаворов: від проводив досліди у США й Туреччині.

“Ми працюємо із вченими багатьох країн, я підтримую зв’язки з іноземними колегами, які досліджують віруси, ми сподіваємося на тісну співпрацю із іншими країнами”, – зазначив Співак.

Оптимістичні звіти МОЗ про те, що доклінічна фаза завершена і держава збирається за 150 млн отримати готову вакцину, далекі від реальності. За словами Співака, цих грошей вистачить хіба що на завершення доклінічної фази досліджень, яка ще триває, а в кращому разі – на початок клінічного випробування на людях.

“Ми повинні підписати меморандум із підприємствами, бо не можемо робити все самі. Ми лише зробили перші кроки, отримали білок, визначили його імуногенність, токсичність, поведінку в організмі на різних тваринах – мишах, кролях, щурах. Але треба подивитися, як змінюється формула крові, як експресуються цитокіни, багато чого”, – каже вчений.

За його словами, в Україні є потужні фармпідприємства, здатні виробляти вакцину: “Лекхім”, “Індар”, “Фармак”, “Артеріум”. Проте для того, щоб довести її розробку до фіналу, безсумнівно знадобиться співпраця з іншими країнами. Адже йдеться про мільярди доларів: навіть розвинені країни об’єднувалися у цьому процесі. Проте зараз розробники не мають ні меморандуму, ні грошей. Невідомо, чи якісь країни погодяться підтримати ініціативу, адже простіше витратити гроші на готову вакцину проти COVID-19, на яку чекають з дня на день, ніж вкладатися в далеку перспективу.

Виникає й логічне запитання до уряду: на якій підставі та на яких умовах він збирається віддати 150 млн бюджетних гривень приватній фірмі? Роздавання грошей платників податків потребує прозорих процедур, тендерів, конкурентності. Згадки про участь у процесі Інституту мікробіології та вірусології НАН – не більше, ніж маніпуляція. Інститут не причетний до розробки цієї вакцини, це “Буквам” підтвердили двоє його співробітників. А те, що співвласник “Діапроф-Мед” Микола Співак також там працює, не робить Інститут учасником проєкту.

Ні МОЗ, ні президент відповідей не дають. А сам пан Співак на запитання журналістів про конфлікт інтересів закликає їх “не рахувати гроші в чужій кишені”. Хоча кишеня спільна для всіх українців. Досі, за словами Співака, компанія не отримувала державних грошей і працювала лише за власні.

Відродження українських вакцин: очікування і реальність

Радісна риторика урядовців, яку гасять обережні пояснення вчених, наштовхують на думку, що українцям демонструють черговий піар-проєкт. Піаряться, звісно ж, не науковці – вони роблять те, що мають і можуть робити. В Україні є й інші дослідники, які так само перебувають на дуже ранніх етапах роботи над вакциною проти COVID-19. Наприклад, учені Львівського національного медичного університету отримали грант Національного фонду досліджень на цю роботу. На зустріч в Офіс президента міг потрапити будь-хто із тим самим результатом: до рутинної роботи додалася б потреба розтлумачувати громадськості, що вакцина не з’явиться вже завтра.

Микола Співак це розуміє й не обіцяє швидкого успіху, проте сподівається, що така увага президента й міністерства – крок до відродження галузі та внесок у національну безпеку країни. Сам міністр охорони здоров’я Максим Степанов уже не вперше декларує амбіційну мету відродити виробництво вакцин в Україні. Мовляв, у держави “є всі необхідні потужності й талановиті фахівці”. Скептиків міністр відправляє лікувати свій комплекс меншовартості, бо “вірить в українських вчених”.

Що ж, в Україні справді є талановиті вчені. Проте потужностей таки немає, навіть у великих фармацевтичних фірм. Так, кілька десятків років тому в Харкові, Дніпрі, Одесі виготовлялися деякі вакцини, проте через відсутність державної підтримки ці підприємства закрилися, галузь занепала. Зараз Україна купує вакцини за кордоном.

“Такі великі біотехнологічні підприємства повинні підтримуватися з боку держави, адже їхня продукція потрібна всім громадянам. Якщо підтримки не буде, то й галузь не буде розвиватися. В Україні є біотехнологічні виробництва, такі як “Фармак”, але виробляти вакцини трохи складніше, ніж ліки. Адже виробництво повинне мати всі етапи контролю, постійні науково-дослідні центри, які будуть стежити за тенденціями, впроваджувати нові підходи до виробництва вакцини. Має бути вкладання грошей, модернізація виробництва. Дослідна частина – це дуже великі затрати”, – пояснює кандидатка біологічних наук, завідувачка відділу репродукції вірусів в Інституті мікробіології і вірусології НАН Світлана Загородня.

Вона погоджується, що вакцинне виробництво треба відроджувати, адже Україна – велика країна й повинна мати можливість забезпечити себе вакцинами. Проте це дуже тривалий і дорогий процес. Пані Загородня пропонує почати з будівництва лабораторії високого рівня біобезпеки.

“Я мала розмову з деякими посадовими особами про те, що будівництво BSL-3 – це великі, але не непідйомні гроші. Цим треба зайнятися, поки ще є вірусологи-практики, які вміють працювати з вірусами і культурами клітин, тваринами. Сьогодні є SARS-Cov-2, завтра буде інша інфекція. Якщо в Україні будуть умови роботи, то під час наступного спалаху можна буде перелаштуватися. Колекції вірусів можна замовити з міжнародних центрів, наприклад, у CDC, і працювати з ними, тестувати препарати, які випускаються в нас. Навіть великим українським підприємствам передати препарат на тестування за кордон – дуже дорого”, – каже вчена.

За її словами, держава має зібрати консорціум імунологів, вірусологів, біотехнологів, практиків технологічних процесів виробництва вакцин, запросити фахівців з-за кордону, обговорити з ними кроки, які потрібні для відродження галузі. Можна звернутися до міжнародних фондів, які мають змогу профінансувати процес, а також створити при компетентній науковій установі центр із фахівцями, які знають технології виробництва, залучати й навчати молодь.

Це потребує не одного року роботи і далеко не один раз по 150 млн грн. Сьогодні показовим першим кроком було б рішення відчутно збільшити фінансування науки, яка досі отримує хіба що залишки з бюджетного столу. Воно не дасть такого вау-ефекту, як “українська вакцина проти COVID-19”, проте лише систематична увага до сфери зробить Україну конкурентною в наукових розробках.

 

Теги: Володимир Зеленський, Коронавірус, Максим Степанов

Межа у Telegram

Підписатись