Цього тижня всі ми з неприхованим подивом виявили себе сучасниками українського Ріхарда Зорге. Безстрашного розвідника-журналіста, який в поті чола, не шкодуючи часу, зусиль, репутації й здорового глузду збирає докази російської агресії проти України. Принаймні саме сучасним Ріхардом Зорге хотів постати в наших очах промоутер контактера з космосом Петра і його кота Дана і за сумісництвом інтерв’юер Дмитро Гордон.
Звинуватити недоброзичливців в нерозумінні його високих мотивів Гордон був змушений після ганебного чотиригодинного інтерв’ю з полковником ФСБ Ігорем Гіркіним – людиною, що за завданням Кремля залила кров’ю українців окупований Донбас.
Це інтерв’ю, за версією самого Гордона, було взято під невсипущим контролем українських спецслужб для викриття російських злочинів на Донбасі. Втім, як і підозрювали скептики, версію про те, що розмова з убивцею була записана за завданням СБУ, спростувала сама спецслужба, яка наступного дня відрапортувала про те, що всі проведені Дмитром Іллічем бесіди є виключно його власними ініціативами.
Те, що відбулося, можна було б списати на нерозбірливість Дмитра Ілліча.
Зрештою, за багато років медоточиві уста цього “журналіста” встигли розцілувати й втопити в теплій ванні незліченну кількість різного роду негідників. Версія про банальне бажання похайпувати на скандалі могла б пройти, якби не одне “але”: розмова з Гіркіним стала фіналом цілої серії інтерв’ю зі зрадниками України та поплічниками окупантів.
За тиждень до Гіркіна Гордон записав інтерв’ю з “експрокурором анексованого Криму” і депутатом російської Держдуми Наталією Поклонською. А духовна сестра Дмитра Ілліча, що працює на близькому до Медведчука телеканалі, Наталія Влащенко записала розмову з терористкою Дариною Мастікашевою. В якому з актуальними подробицями були описані жахи “в’язниці СБУ”, в якій перебувала “політв’язень” (а саме так величають цю особу російські ЗМІ) Мастікашева.
Для подальшого розгляду теми треба звичайно згадати, що з точки зору конвенційної журналістики жодна з бесід не мала сенсу. Бо всі “герої” цих бесід, м’яко кажучи не скаржаться на відсутність публічності. Поклонська і Мастікашева обласкані російськими ЗМІ. А Ігор Гіркін, що відчуває вічну недооціненість, встиг похвалитися тим, що саме він “спустив спусковий гачок війна на Донбасі” не лише всім російським ЗМІ, але, здається, кожній дворовій собаці Москви.
Втім, журналістика тут звісно ні до чого. Головним мотивом всього цього каскаду національної ганьби стала якраз поява вищеназваних персонажів саме в українському медіаполі. І дискусії щодо поведінки Дмитра Ілліча можуть йти лише в ключі того, чи було його роздуте его використане російськими спецслужбами наосліп, або взяти участь в інформаційній спецоперації ворога його змусили якісь більш осмислені та прозові мотиви.
Починаючи з 2014 року Росія послідовно розширювала рамки дозволеного в Україні. Все почалося з того, що в політичному полі України виявилися легалізовані проросійські партії та Медведчук. Скупка кумом Путіна ЗМІ призвела до очікуваного результату: ми самі не помітили, як тези російської пропаганди про “громадянську війну на Донбасі” і “держпереворот на Майдані” стали вважатися не ворожою пропагандою, а другою, допустимою, точкою зору.
Далі через різноманітних блогерів в інформаційне поле почали вводитися злочинці режиму Януковича. Інтерв’ю Азарова, інтерв’ю інших зрадників. І як підсумок — поступове введення в легально допустиме поле Андрія Портнова. Його поверненню в Україну, нагадаю, передувала масована медіакампанія у виконанні тих же Гордона, Влащенко і близьких до Медведчука каналів. Настільки масована, що поява в країні завідувача судів часів Януковича після перемоги Володимира Зеленського стало цілком очевидним фактом.
Зараз ми спостерігаємо просто наступний етап цієї тривалої кремлівської спецоперації. Відмиті та обласкані ЗМІ колаборанти при повному потуранні влади Зеленського створили у стані війни країні потрібний клімат для того, щоб думку терористів, зрадників і офіцерів російських спецслужб почали легалізовувати в нашому інформаційному просторі. Наважуся припустити, що через якийсь час люди, що вбивали українців на Донбасі й були залучені до анексії Криму, можуть з’явитися за коментаторів на тих же медведчуківських телеканалах.
І вікно Овертона буде розширюватися далі. На нас впаде потік життєвих історій діячів “ЛДНР”. Напхані російською пропагандою українці раптом зрозуміють, що за поняттям “ворог” стоять цілком собі симпатичні й гідні офіцери. Які не могли стояти осторонь, коли київська хунта почала бойові дії проти “народу Донбасу”. Їх сконструйовані психологами ФСБ мотиви стануть зрозумілі й близькі багатьом українцям. Адже вони просто захищали від геноциду жителів Донецької та Луганської областей.
Рятували жінок Донбасу від зґвалтування “бандерівськими добробатами”. Чи не давали карателям грабувати місцеве населення.
І якщо ви вважаєте, що цього не буде, то подивіться останнє інтерв’ю ексрадника секретаря РНБО Сергія Сивоха, яке він дав дружині Дмитра Гордона. Не соромлячись нічого і нікого, цей великий у всіх сенсах миротворець Зеленського повідомив, що треба розібратися з тим, хто обстрілював мирних жителів! Раптом виявиться, що можливо вбивства і тортури українських солдатів — це не так вже й погано. По заслугах! Адже армія України прийшла на “донецьку землю”, не спитавшись. А отже путінських вбивць і головорізів треба вислухати, зрозуміти й пробачити. Ну якщо не пробачити, то точно почати з ними прямі переговори. Хороші ж люди, такі ж як ми, браття! А навіщо ж з братами ворогувати?
Власне, пасивна реакція українських спецслужб на потік ворожої пропаганди й те, що на захист Гіркіна і Гордона включилися близькі до Банкової ломи, побічно підтверджує що цей інформаційний бенкет під час війни підноситься Зеленському і Ко або корисними ідіотами, або агентами Путіна в оточенні президента як робота по досягненню стійкого миру. Ніякої диверсії, просто підготовка громадської думки до імплементації геніальних мирних ініціатив Зеленського-Єрмака.
І сказати, що ця російська брехня лягає на підготовлений грунт – значить нічого не сказати. Адже не дарма президент у всіх своїх публічних комунікаціях підкреслено уникає слова “Росія”, кажучи про анексію Криму, російської агресії і навіть сталінські репресії в знеособленійї формі. Неначе злочини путінського і сталінських режимів – це якесь стихійне лихо, такий собі дощик в жовтні.
Зеленського звичайно ж розводять. Росія розминає українське суспільство як м’яке тісто. Конструює в Україні “нову нормальність”, яка повинна придушити нашу волю до опору, збити все орієнтири й цінності та розширити промиванням мізків кількість антиукраїнськи налаштованих українських громадян. Збільшуючи за допомогою цієї медійної копрофагії кількість людей, які з радістю голосуватимуть за проросійські партії, а зовсім не за Зеленського. Інформаційний наступ Кремля служить ще одній меті — меті гальванізації патріотичної спільнотм, ветеранів російсько-української війни.
Активна проукраїнська частина повинна зміцнитися в думці про те, що завдяки владі Зеленського Росія окупує Україну політично. Активні українці повинні, за задумом чарівників з Луб’янки, відчути себе відчуженими від української держави, перейти від мирних акцій протесту до радикальних його форм. Кінцева мета Кремля в цьому сценарії — хаос, справжній громадянський конфлікт, дестабілізація і крах української державності. І що б там про себе не думав Зеленський, в цьому путінському плані він виступає жертовним ягням. Людина, яка як свого часу Янукович, повинна стати для патріота символом колаборації з Кремлем.
Зупинити цей зловісний план ще можливо. Але для цього захоплений рейтингами й роликами Верховний головнокомандувач має прийти в себе і в прискореному темпі усвідомити те, що він був нездатний усвідомити за всі 40 з гаком років життя — сенс, цінність і основи самого існування Української держави. Що, чесно кажучи, видається малоймовірним.