Думки
Я приїжджаю з «нуля», де сплю в землі під посівними прильотами. Повертаюсь у мирне місто, і маю ще тут розгрібати – військовий про те, як його з собакою вигнали з маршрутки
Валерія Цуба Журналістка #Букв
Минув майже рік, відколи кожен громадянин України відчув причетність до творення майбутнього держави. Більшість людей об’єдналися у спільному пориві взаємодопомоги, а будь-який внесок у підтримку армії наближає до перемоги. Сьогодні це не лише про військовий успіх, а й про здобутки в тилу, серед яких – соціальні та економічні трансформації. Проте з часом люди виснажуються, а випадків роз’єднання суспільства більшає. Це породжує нові конфлікти, центром яких стають і українські захисники.
Вівторок, 14 лютого 2023, 17:11

З початком повномасштабного вторгнення, Василь Ригель на позивний “Ерві” неодноразово намагався поповнити лави українських захисників. Проте, через зламане зап’ястя, його призвали до стрілецького батальйону лише в червні. Нещодавно ж, намагаючись добратися з Черкас до Києва, Василь зіткнувся зі зневажливим ставленням водія маршрутки. Той у грубій формі не дозволив військовому продовжити поїздку зі своїм собакою, що, за словами захисника, приїхала з ним з-під Бахмутського напрямку. Військовому довелося покинути маршрутку: 

“Врешті я вийшов, бо їхати три години з людиною, в якої таке зневажливе ставлення до військових і до собак, в той час, як в нас є сотні прикладів собак, які в прямому сенсі слова рятують людей. Вмирають без господарів, розміновують, та власне банально гріють і тішать військових”.

Фото: особистий архів Василя

Про історію дружби з “Піхотою”, заклики відправляти порушників на фронт, розчарування в тилу та “війну політиків” – в інтерв’ю #Букв з військовим Василем Ригелем.

Василю, поділитесь історією Вашого шляху до війська? Як з’явився “Ерві”?

Ер. Ві. – це перші літери мого прізвища та ім’я, якщо з англійської. В армії я з літа. Так сталось, що напередодні повномасштабного вторгнення я зламав зап’ястя. Сам я – в резерві першої черги, тому перші виклики до моєї частини, в якій я в резерві, були ще на початку лютого (що доводить, що до війни таки готувалися).

Але зламана рука не давала змоги їм допомогти. Так повторилося і 24-го. Попри те, що зламав руку, я поїхав у військкомат. Очікувано почув відмову. У квітні зняв нарешті гіпс. Повторив поїздку у воєнкомат і – знову очікування.

Їздив до трьох частин, але на той момент мені відповіли, що вони фактично заповнені. От я і чекав. У червні нарешті призвали в один зі стрілецьких батальйонів. На жаль, це не найкращий момент в моїй біографії. З командування в нас не було жодного бойового офіцера. В результаті це і призвело до того, що “на нулі” в нас були великі втрати. Зараз нас розформували і роблять частину з новим командуванням, де всі – бойові. Сподіваюсь, що з чистого аркуша нам пощастить більше.

Знаю, що Ваша собачка, яка стала центром інциденту в Черкасах, була з Вами на передовій. Можете, будь ласка, розповісти історію вашої дружби?

Ми формувались як батальйон на Київщині, і на наших позиціях були собаки. От одна з них народила трьох цуценят: Піхоту, Юсю і Біляша. Перший період вони були дуже перестрашені. Ховались під дошками в окопі і тікали від нас. Ми намагались їх підгодовувати, але їжу забирала їхня мама. Першим здався Біляш. Він хлопчик. Завжди виривав їжу прямо з писка у Піхоти і Юсі. Проте був найсміливішим.

Фото: особистий архів Василя

Далі я забрав Піхоту. Вона втікала від мене і ховалась в свою схованку. Боялась сходів. Зараз вона обожнює сходи, але досі шукає якусь схованку. Був випадок, коли вона сховалась в хлібниці. Врешті, я її підгодовував, гуляв з нею, і вона прив’язалася. Водив до лікарів, тож у неї є усі вакцини. Її чиповано.

Фото: особистий архів Василя

Чому саме “Піхота”? Це щось символічне?

Вирішив, що це звучатиме трішки кумедно, типу “знову піхоту об’їдають”. Або “Піхото, до мене!” Хоча, насправді, вона дуже спокійна. Мені деколи здається, що вона кішка. Наприклад, коли їхали поїздом додому, вона чемно проспала на моєму місці в ногах.

Фото: особистий архів Василя

Фото: особистий архів Василя

Повертаючись до ситуації в Черкасах. У Твіттері ви написали таку фразу : «Думав, таке ставлення почнеться пізніше». Поясните свою позицію щодо цього?  

Дивіться, є практика АТО, яка показала, що до військових ставились не завжди адекватно. Часто в новинах були повідомлення, як військовому відповідали – ми вас туди не посилали. І тому подібне. За дивним збігом обставин, найчастіше військові це чули від водіїв маршруток, коли намагалися скористатися своїми законними пільгами. Думаю, матеріалу на цю тему можна знайти дуже багато в кожному місті.

Тому я і очікую, що рано чи пізно, особливо коли ми будемо мати якісь пільги, подібне ставлення повториться. Але я не очікував такого ставлення в момент, коли над містами літають ракети і шахеди, коли на фронті – гаряча фаза.

Що Ви відчували в той момент? Злість? Розчарування? Біль?

Біль. Зневагу. Здається, що ти воюєш для себе, що нікому більше то не потрібно. У Твіттері були сотні коментарів, що треба було побити водія. Але каммон. Я приїжджаю з “нуля”, де сплю в землі, а по нас – посівні прильоти. Повертаюсь в мирне місто, і маю ще тут розгрібати.

Фото: особистий архів Василя

Вас ніхто з пасажирів не намагався підтримати у цій ситуації?

Ні. Я спитав пасажирів, чи вони проти собачки, бо водій в певний момент вирішив своє рішення спихнути на пасажирів, типу я не проти, але вона ж заважатиме іншим. Вони не були проти. Проте ніхто і не підтримав мене в суперечці.

У коментарях до Вашого твіту люди активно почали дописувати, що водія необхідно відправити на фронт. Якою є Ваша думка щодо подібних закликів?

Моя думка непопулярна, але так. Хочу. Нещодавно в мене вбили друга, якому було 27 років і в якого повна вища освіта. Він не пив, не вживав нічого забороненого. Він був звичайним солдатом-стрільцем, хоча міг обіймати офіцерські посади. Так от. Посаду стрільця може посісти будь-хто. Там не потрібно серйозних знань. Крім того, в армії є безліч технічних посад, багато дурної роботи, яку робимо ми, замість того, щоб воювати. Копати ті ж окопи на 2 – 3 лінії. Цим зараз займаються ті  військові, які ще вчора були на бойових.

Наприклад, того ж стрільця з “нуля”, якщо я бачу, що він – відповідальний та серйозний, можна відправити на навчання, після яких він зможе посісти відповіднішу для себе посаду. Натомість на його місце спокійно може стати отой водій. Ми зараз нераціонально використовуємо найцінніший ресурс – людей.

Чи місце йому серед тих, кого називають нашими захисниками?

Рано чи пізно в нас не буде вибору. Ті, що гідні, закінчуються. Ми вмираємо. Ми травмуємось. У нас їде дах. І з цим потрібно щось думати. Той, хто хотів воювати добровільно – давно воює. Армію потрібно поповнювати. Тому, на жаль, в армії зараз будуть і ті, хто не гідні.

Як вважаєте, водій заслуговує на покарання?

Передусім я б хотів, щоб перевезення було узаконено. Щоб я міг купити квиток в касі для себе і для собачки. Щоб не повторилась ситуація “я тебе не впущу, бо я так хочу”. І взагалі, його робота – крутити кермо.

Скажіть, будь ласка, чи стикалися Ви раніше зі зневажливим ставленням? Чи відчуваєте підтримку людей загалом?

У деяких кафе, зокрема також в Черкасах. Цікаво, що чим елітніше кафе, тим вони добріше ставляться до собак. Деякі навіть приносять смаколики. І це мене приємно здивувало, бо думав, що в таких закладах почнеться “в нас серйозні носи заходять” і тому подібне. Але ні. І навпаки. Коли шукаєш, де перекусити, заходиш в перше ліпше кафе, а там “вибачте, у нас не можна з собаками”.

Дуже багато суперечок в суспільстві зараз щодо зарплатні військових. Більшість каже, що ми багато заробляємо. 45 тисяч в тилу. І це вище зарплат багатьох українців, і їх треба різати. Але мовчать, що навіть в тилу я зараз 24/7 служу. Сплю за сотні кілометрів від дому, не в ліжку, а на підлозі. Душ приймаю як вийде, а про таке щастя, як ванна – мовчу. Зараз нам обріжуть до 21 тисячі, що приблизно стільки ж, скільки я заробляв до війни. Але тоді я приходив додому після роботи, спав в ліжку, вечеряв чим хотів, взувався в легкі кеди, не слухав командира і мав вихідні.

Фото: особистий архів Василя

Маєте припущення, чому подібні думки існують в суспільстві?

Дійсно є частини, які сидять вдома. Різні Нацгвардії, які охороняють стратегічні об’єкти десь, наприклад, на Закарпатті. Вони отримують таку ж зарплатню, як, наприклад, солдати, які повернулись з “нуля” на полігон. Тобто проблема є, але її потрібно вирішувати по-іншому. Також є проблема, наприклад з алкоголізмом. Людям не подобається бачити нетверезих військових і розуміти, що вони отримують велику зарплатню. Але ця проблема має вирішуватися дисциплінарною справою.

Поділіться, будь ласка, як ви? Як ваш фізичний, моральний стан?

Фізичний в загальному нормально. Морально трішки важко після подібних ситуацій. Була також ситуація, коли я зняв номер в готелі, щоб прийняти душ і спокійно поспати в ліжку. Але ввечері в готелі хтось щось святкував під російську музику в той момент, коли в Дніпрі рятували з-під завалів дітей. Знову ж оцей стан – для чого я воюю, коли в країні досі слухають русню.

З погляду військового, що Ви думаєте про життя в тилу зараз? Люди забувають про війну?

Важко відповісти. Але все частіше бачу меседжі, що це війна політиків. Хтось розказує, щоб знову було окремо війна і окремо – цивільне життя. На щастя, поки що це – поодинокі меседжі і в загальному – ставлення хороше. Приємно, коли береш каву в кав’ярні, а тобі кажуть, що пригощають захисників. Постійні знижки навіть на товари, які не мають відношення до армії. І, звісно, допомога зі зборами.

Наостанок, маєте настанову для українців в тилу?

Просто трішки поваги. Ми жертвуємо багато чим. Навіть люди, які фактично не воюють – вони жертвують багатьма речами. І ми хочемо бачити, що ми це робимо не суто для себе, бо це зовсім не так. Хочемо відчувати звичайне розуміння та щиру підтримку.

Фото: особистий архів Василя

Соцмережі Василя:

Інстаграм: https://instagram.com/rygel_ervi?igshid=YmMyMTA2M2Y= 

Фейсбук: https://www.facebook.com/ervi.rygel 

Теги: війна, військовий, собаки, війна, військовий, захисники тварин, захисники, зневага до військових, песики, російсько-українська війна, собаки, ставлення до військових, Черкаси, Бахмут

Межа у Telegram

Підписатись