Хто придумав прикрашати ялинку до Різдва?

Вічнозелені хвойні дерева як символ безсмертя шанували здавна, зокрема язичницькі племена. Проте традиція декорування ялинок до Різдва виникає на межі XV-XVI ст. Щоправда, різні країни та міста досі сперечаються між собою, в якому місті була встановлена перша різдвяна ялинка.

За однією з легенд, поява ялинки у наших оселях, пов’язана з батьком Реформації Мартіном Лютером. Легенда оповідає, як Лютер йшов додому ввечері, складаючи текст проповіді. Раптом він побачив мерехтіння зірок у гілках ялинок. Ця краса зачарувала його настільки, що він вирішив поставити ялинку вдома та приладнав на її гілки свічки, що мали нагадувати мерехтіння зірок.

Більшість істориків погоджується з тим, що традиція встановлення різдвяних ялинок справді була винайдена серед німецького населення – насамперед представників протестантських течій. До того ж цей звичай був міським нововведенням.

Популярним прикрашання ялинок стає у XIX ст., зокрема у колі аристократів. Наприклад, першу ялинку в Англії встановили при королівському дворі у 1800 році. Ця ідея належала тодішній королеві німецького походження Шарлотті. У 1807 році Наполеон Бонапарт побачив звичай встановлення ялинок під час військових походів та наказав прикрасити різдвяне дерево для своїх солдатів з Ельзасу.

Крок за кроком ялинки все більше виборювали місце різдвяного символу у різних країнах та навіть континентах.

Від дідуха до ялинки: коли українці запозичили цю традицію

“Вся вона сяє свічечками, ліхтариками, все гілля обчіпляне яблучками, якимись цяцьками, червоними, синіми, золотими, аж у очах мигтить! Під сосною, на примості, стоять ляльки, коники, щось таке ще…// Що се таке?.. Чи сниться, чи справді діється?..” – дивується ялинці у панській світлиці Івась – герой оповідання “Сосонка” Олени Пчілки. У цьому творі письменниця влучно відзначила, яким дивом для багатьох українців було декороване дерево.

В українському суспільстві традиційним атрибутом Різдва був “дідух”, який іноді називали також “колідник” або “коляда”. Дідух – це сніп, зібраний з колосся жита чи пшениці (або інших зернових, залежно від регіону) та обв’язаний стрічками. На Святвечір дідуха урочисто вносили до хати та ставили на покутті чи на столі. Призначенням дідуха було вшанування душ померлих предків. Наприкінці свят сніп виносили, а в деяких місцевостях спалювали.

Водночас звичай прикрашати ялинку до Різдва потрапив на українські терени під німецьким впливом у другій половині XIX ст. Як і в решті Європи, цю традицію перейняла спочатку міська еліта.

До прикладу, у Києві перші ялинки у 1810-1820 прикрашали лише іноземці та приїжджі чиновники. Та вже у другій половині XIX ст. ялинки стали звичним явищем для українських міст. Їх ставили у своїх оселях, а також у пансіонатах, притулках, гімназіях чи училищах. Так само ялинки поступово ставали символом міського Різдва й на українських землях, які входили до складу Австро-Угорщини.

Здебільшого ялинку встановлювали у Надвечір’я Різдва Христового 24 грудня. Дерево прикрашали стрічками, золоченими горіхами та іграшками. На верхівці ялинки красувалася восьмикутна Віфлеємська зірка, а нижче були свічки та ангели. З поширенням ялинок у Європі у німецьких містах започаткували масове виробництво іграшок. Зокрема, у XIX ст. у містечку Лауші на фабриці виготовляли ялинкові прикраси, видуті зі скла. Вони були яскраво сині, червоні або зелені, часто задуті сріблом всередині. Однак таке “вбрання” для ялинки могли дозволити собі не всі.

Найчастіше різдвяне дерево прикрашали саморобними іграшками. Люди купували картон, кольоровий папір, дріт, вату та тканину. З цих матеріалів виготовляли гірлянди, маски, зірки, ляльки тощо. Досі на ялинку вішали яблука чи прянички.

Підготовка ялинки до свят була процесом, до якого залучалися всі члени сім’ї. Разом із цією традицією поступово Різдво перетворювалося на улюблене дитяче свято. Маленьким дітям дарували іграшки, а старшим – одяг, альбоми для малювання тощо. Натомість у закладах освіти діти готували сценки, пісні і танці. Часто ці заходи відвідували батьки, а метою дійства був збір коштів на благодійність: допомога незаможним гімназистам, гроші на сиротинці тощо.

Попри те, що у домівках з’являлися ялинки, вони не витісняли традиційного дідуха. У колі української еліти співіснували давні українські традиції та європейські нововведення.

У домі композитора Миколи Лисенка на Різдво ставили як дідух, так і ялинку. Такі ж спогади про Різдво лишив у своєму щоденнику й історик Михайло Грушевський. На сторінках свого записника він ділився тим, як любила його донька Катерина прикрашати ялинку: “23 [грудня 1905 р. Львів]. Дитина […] щаслива – вчора й нині убирає деревце, і я хожу до міста на закупки.”. Чи спогади про те, як вони всією родиною їздили до друзів на ялинку: “28 [грудня 1906 р. Київ]. Поїхали до Переців на ялинку. Було весело і приємно, ціле товариство, зібране там, робило миле вражінє. […] коло 8 [години] поїхала до Черняхівських на ялинку, яку уряджено в школі Лисенка.”. Водночас на сторінках щоденника Грушевський розповідає про вертепи, колядування і щедрування, дідух на столі у Надвечір’я Різдва Христового.

До того ж українська інтелігенція сприяла привнесенню цієї традиції у село. Наприклад, так робили у родині Косачів. У своєму домі в селі Колодяжне на Волині вони ставили дві ялинки: одну – для своїх домашніх, а другу – для сільської дітвори.

Ялинка у СРСР: від заборони до символу Нового року

Найбільше змін традиція встановлення ялинки пережила з приходом до влади більшовиків.

На початку ХХ ст. під час національно-визвольних змагань на українських землях відбулася календарна реформа. 12 лютого 1918 року влада УНР видала декрет, згідно з яким було впроваджено загальноєвропейський календар та здійснено перехід на європейський час. На окупованих українських територіях новий стиль календаря більшовики впровадили трішки швидше – 26 січня 1918 року вийшов декрет Раднаркому, згідно з яким після 31 січня настало 14 лютого.

Ці зміни порушили звичний порядок свят: тепер для багатьох українців Новий рік випереджав Різдво. Тож від 1918 року християни східного обряду прикрашали ялинку до 7 січня (25 грудня за юліанським календарем) і тримали її аж до Старого нового року, тобто до 13 січня (1 січня за старим стилем). Водночас християни західного обряду, як і раніше, відзначали Різдво 25 грудня та ставили ялинку у Святвечір – 24 грудня за григоріанським календарем.

Після остаточного встановлення радянської влади ситуація стала ще більш заплутаною. Більшість українців продовжувала святкувати Різдво за старим стилем. Радянська влада намагалася впорядкувати державні вихідні, але лишала місце для особливих днів відпочинку, які часто припадали на релігійні свята. І ці свята, як правило, у календарях прописували за новим стилем. Наприклад, Різдво позначали лише 25/26 грудня, хоча іноді в календарях траплялися дві дати Різдва.

Слід розуміти, що особливі дні відпочинку – це не дозвіл на святкування релігійних свят, а лише своєрідна маніпуляція, щоб втримати народні симпатії.

Утім, навіть це тривало недовго, адже більшовики розгорнули антирелігійну кампанію. Зі святкового календаря зникли всі релігійні свята та навіть вихідний на Новий рік (1 січня повернули як вихідний у 1947 році). Натомість ялинку як атрибут Різдва визнали “буржуазним пережитком” та заборонили.

Проте людей не спиняла відсутність у світських календарях Різдва. Усі й надалі продовжували святкувати зимові релігійні свята. Владі потрібно було чимось замінити ненависне для них свято. Обрали Новий рік.

28 грудня 1935 року в газеті “Правда” надрукували звернення Павла Постишева, першого секретаря ЦК КП(б)У, з пропозицією організувати для дітей свято до Нового року. Так, ялинки почали повертати.

Разом з “реабілітацією” ялинки змінився її вигляд. Тепер на верхівці встановлювали п’ятикутну червону зірку, а на гілках висіли скляні кулі з серпом і молотом чи написом “СРСР”. Загалом ялинкові прикраси ставали своєрідною реплікою на різні події у житті держави. Наприклад, за Хрущова були популярними прикраси у вигляді кукурудзи.

З відродженням незалежності України у 1991 році святковий атрибут знову змінився. Українці повернули дивовижне сплетіння українських та європейських традицій, поступово витісняючи радянські ідеологічні запозичення. В оселях на ялинках знову з’являлися янголи та кольорові іграшки без серпів і молотів, а чільне місце на різдвяному столі  зайняв дідух.

Нині все більше українців прагнуть відзначати Різдво 25 грудня та заохочують церкви запровадити календарну реформу. Перші кроки до цього вже зроблено. Тож незабаром можна очікувати, що ялинки українців знову стануть різдвяними.