28 лютого герой нашого матеріалу цілеспрямовано приїхав з Польщі, аби приєднатися до лав захисників України. Він потрапив до ТрО Дніпропетровської області. Як згадує його донька, речове забезпечення в підрозділі було на високому рівні:

“Їх непогано вдягали та годували. За весь час з власних коштів купили йому тільки 2-3 пари взуття і капелюх сонцезахисний”. 

Два тижні тому батальйон передислокували на Курахівський напрям, де почали виникати значні труднощі, але родина поставилася до цього з розумінням:

“Щось не ладне почало коїтися з тижні два тому, коли їх кинули на Курахівський напрям у місце де немає ні зв’язку, ні електроенергії. На зв’язок виходив раз на 3-4 дні.  Але це війна. І не в таких умовах хлопці воювали, розуміємо”. 

Однак, в якийсь момент їх відправили на “нуль” під обстріли за два кілометри від ворога, без гранат і важкої артилерії, лише, як зазначила донька, з кулеметами.

Попри обіцянку, що військові там на два дні, вони в таких умовах відсиділи 5 діб, не маючи ні їжі, ані нормальних запасів вони. Опісля чоловіка контузило, одначе, спершу вивозити його ніхто не хотів. Решта військових просиділи у бліндажі ще протягом двох днів. У цих умовах були й загиблі:

“Хлопця з його батальйону хотіли поховати в спільній могилі, але його дівчина здійняла галас, щоб його вивезли і поховали як слід. В неї вийшло, хоча командир вставляв палки в колеса до останнього, щоб цього не сталося”.

Як зазначила донька військового, згодом їм стало зрозуміло, чому командир чинив опір. Документів, що вони були на тому напрямку, не існувало у природі. Як і зброї, яка мовбито була на них усіх виділена. 

“По прибуттю тіла померлого в місто, а батька і його побратимів у госпіталь стало ясно, що їх батальйон не зареєстрований на тому напрямку, на якому вони знаходилися. Навіть немає бойового розпорядження та інших потрібних документів. Вони мали бути взагалі в іншому місці. Цікавішим є ще й те, що на них була виділена зброя і снаряди, яких хлопці так і не побачили, просидівши тиждень на нулі в бліндажі близько лінії розмежування”. 

Лікування також має проводитися власним коштом поранених, оскільки вони ніде не числяться.

Після контузії стан здоров’я героя нашого матеріалу, за словами доньки, не є добрим: у нього почалися проблеми з мовленням, він заїкається, тягне слова та має серйозні розлади сну.

Чоловік дуже хоче повернутися на фронт, але не бажає зі своїми проблемами бути тягарем для побратимів. Лікар у госпіталі, за словами доньки, огляду не проводив, а лише сказав, що це незначний струс і дав парацетамол:

“Говорять що можуть відправити назад за 4-5 днів, як “відлежиться”. Ми готові хоч і власним коштом, але зробити йому МРТ у Дніпрі.  Не дають навіть за власний кошт поїхати обслідуватися в Дніпро. Йому конче потрібно МРТ. Їм навіть військові квитки ще не зробили. Зараз тупо спишуть на трупи і все!”.

#Букви перевірили інформацію стосовно стану справ 128 бригади ТрО. Зокрема, їх командир взводу Андрій Денисенко 21 серпня розмістив допис, у якому розповів про катастрофічний стан справ у бригаді.

“За останню добу у двох взводах мого підрозділу ТрО 12 бійців з контузіями різного ступеню тяжкості. За попередній тиждень був лише 1. Кожен день на фронті я ходжу, бігаю і повзаю на нулі між усіма передовими позиціями нашої роти — під мінометними, танковими, авіаційними обстрілами і просто стрілкотнею к@ц@пських дашек та утьосів. Маю збиті й порвані у кров ноги, маю затятість і волю вистояти і перемогти, але не маю навіть рації, важкої зброї та повноважень змінити критичну ситуацію, коли сотні людей з нашого батальйону перетворені на живі мішені, які майже безкарно розстрілює ворог”, – зазначив він.

За його словами, українські військові понад тиждень протрималися без зв‘язку, постачання, бронетехніки, з мінімальною вогневою підтримкою, на підножному кормі та ентузіазмі. Попри те, що обіцяли, що це буде на один або на два дні. Але жертв, як зазначив Денисенко, може бути більше.

Щоб їх уникнути, він перелічив вимоги того, що, на його думку, необхідно зробити:

“1. Припинити, нарешті, надавати слабкоозброєним легкопіхотним частинам ТрО самостійні райони оборони, а використовувати їх повністю або окремими підрозділами лише на посилення у межах районів оборони лінійних бригад та батальйонів ЗСУ. А якщо таке трапилося, як у нашому випадку, негайно виправити цю помилку.

2. Поставити на жорсткий контроль забезпечення зв’язком, водою, продовольством, техзасобами, озброєнням і БК частин і підрозділів, які виводяться на лінію зіткнення, у передові позиції. І не допускати на нулі ситуацій, як у нашій частині, коли ми сліпі, глухі й беззубі бомжуємо по посадках, збираючи воду і продовольство, залишені нашими попередниками.

3. Необхідно уникати дезорганізації бойових колективів, зберігати готові системи військової та логістично-постачальної взаємодії. В нашому випадку — треба негайно відновити єдність 128 бригади ТрО, всі батальйони якої, включно з нашим, розірвані і розкидані по різних ОУВах, областях, придані іншим бригадам, а насправді виявилися нікому непотрібними безхатченками і безбатченками.
І це лише тому, що якомусь параноїку-неадеквату в ОПУ здалося, що наша бригада дніпровського формування – “приватна армія Корбана”, яку треба порвати з остервенінням рашистів, запхавши у найглибші дупи цієї війни”.