Як місцеві переживають ситуацію в Італії, де кількість хворих вже перевищила 12 тисяч, і апаратів штучної вентиляції легень уже просто бракує, тож лікарі змушені обирати, кого рятувати? Що змінилось в Ізраїлі, який запровадив карантин для всіх, хто прибуває в країну з-за кордону? Що робить Південна Корея, де понад 7 тисяч інфікованих – і відносно мало померлих – 66 осіб?  “Букви” дізнались інформацію з перших рук.

Італія, прекрасна тюрма

Епіцентр захворювань на COVID-19 перемістився з Китаю до Італії. У Вухані та провінції Хубей з кожним днем реєструють усе менше нових випадків інфікування, тоді як у Мілані та всій провінції Ломбардія вона росте по експоненті. Уряд країни поступово, але невпинно встановлює все суворіші карантинні заходи, за що місцеві стали називати країну “прекрасною тюрмою”. Кілька днів тому в місевих кав’ярнях поліцейські крейдою на підлозі накреслили лінії, у метрі одна від одної. Мовляв, ось на якій мінімальній відстані один від одного мають знаходитись ваші відвідувачі. Із перспективи сьогоднішньої статистики ці заходи видаються дитячими.

– Це раніше казали: мийте руки, користуйтесь дезинфікуючими засобами Тепер правило одне: не виходьте з дому. Крапка, – розповідає “Буквам” Мар’яна Сороневич, етнічна українка, яка чимало років живе в Римі, видає діаспорну “Українську газету” та адмініструє фейсбук-групу “Українці Італії”. – Соціальна ізоляція – єдиний спосіб обмежити поширення вірусу станом на сьогодні.

Первинний спалах інфекції був на півночі Італії, у промисловому регіоні Ломбардія. Однак там працюють італійці з усієї країни. Відчувши небезпеку, вони, каже Сороневич, зробили природне – роз’їхались подалі, по родичах. І рознесли вірус по всій країні.

Додало складнощів і те, що в італійському суспільстві літні люди ведуть активне соціальне життя. На жаль, паралельно вони є найуразливішою групою населення перед коронавірусом.

– Старими тут вважають тих, кому більше 80 років, – каже пані Мар’яна. – До того це здорові, активні люди, вони ходять у спортзали спеціально для стареньких. Тут багато центрів дозвілля для літніх людей, у сім’ях вони постійно контактують із родичами: щонеділі всі сходяться на традиційні родинні обіди. Усе це стало факторами поширення захворювання.

Спершу італійці, як зараз люди в Україні, не сприймали ситуацію надто серйозною. Продовжували ходити по кав’ярнях і барах, а після того, як їх стали закривати о шостій вечора – молодь збиралась на площах міст, пила далі спиртне. Це спонукало владу Італії запустити флешмоб “Io resto a casa”, “Я залишаюсь удома”. Політики, телезірки, інші популярні люди своїм прикладом показують людям, що виходити на вулицю не потрібно. Багато хто робить підписи про це до своїх фотографій у соцмережах.

Мар’яна Сороневич і сама вже не залишає домівки.

– А зараз в Італії все квітне, красиво – десь як в Україні пізньої весни. Залишається тішитись квітам на балконі, – сміється вона.

Щоб якось стримати поширення вірусу, влада обмежила пересування по країні. Українка Анна Комісарова кілька років живе в провінції Молізе – і каже, що тепер не можна залишати свій регіон, якщо немає дозволу від влади. Винятки – робота, проблеми зі здоров’ям чи невідкладні родинні справи.

– Мій знайомий в іншому регіоні працює – то їм щодня на роботі сертифікати роблять. Поліція неодмінно зупинить, спитає, – розповідає вона. – Позавчора чоловікову сестру з іншого села не пустили у наше, до мами. Сказали, що спершу має взяти офіційний дозвіл у своїй адміністрації.

– Поїзди країною ще ходять, – каже Сороневич. – Але всюди на вокзалах є бланки автосертифікації, де ви вказуєте причину своєї подорожі. Якщо ця причина виявляється вигаданою – мусите платити штраф у 206 євро, або ж вас заарештують на строк до трьох місяців.

Єдина причина залишати домівку, якої неможливо уникнути – це закупи продуктів. У цьому випадку влада радить, щоб від родини на вулицю виходила лише одна людина. А прийшовши до крамниці, дотримувалась “правила одного метра”: не наближатись до інших людей ближче.

– Перед крамницями зараз черги. Треба, щоб усередині одночасно було небагато людей: про це постійно говорять по трансляторах усередині магазинів, – підтверджує Комісарова. – Продукти всі є. Єдина проблема – із масками й дезинфікуючими гелями: їх дійсно непросто знайти.

Мар’яна Сороневич маски, гелі для рук та спиртовмісні миючі засоби вже купила. Досі маску не носила: не любить, але наступного разу, виходячи з дому, вже її вдягне.

Чи є в суспільстві паніка?

– Ой, італійці ще ті панікери, – сміється Мар’яна. – Але й веселі за вдачею. Намагаються з гумором ці проблеми переносити, перекидають один одному картинки веселі. Наприклад, грубасиків на пляжі – мовляв, отакими ми будемо після карантину. Спортзали ж закриті.

Після стримування поширення інфекції друге найскладніше завдання італійської влади – не допустити економічного колапсу. Тому що за впливом на економіку поточні події у країні порівнюють із війною. Підприємствам рекомендовано або перевести працівників на дистанційну роботу, або відправити у відпустки. Відповідно, виробництво зупиняється. Туристам в Італії також уже не місце. Відтак тимчасово економіка втрачає цілі сектори.

– Я теж частину прибутку втратила, – каже Сороневич. – Одна з моїх робіт – веб-маркетинг для сфери послуг. Але який зараз може бути для них маркетинг, якщо більшість закладів сфери послуг зачинено?

Щоб якось полегшити фінансове навантаження на підприємців, уряд запровадив дотації для компаній, щоб ті не скорочували штат. Призупинив зобов’язання виплачувати банківські відсотки. Простим італійцям теж полегшено життя: тимчасово можна не платити за комунальні. Розплатяться пізніше, коли життя, нарешті, налагодиться.

Півмільйонна українська діаспора теж відчула істотний економічний удар від епідемії.

– У Ломбардії, за статистикою, найбільше українців із довготривалим дозволом на проживання, – каже Мар’яна. – Раніше найбільше їх було в Неаполі – а потім люди, які вкорінились у суспільстві, переїжджали на багатшу, промислову північ. Зараз ті, хто працював доглядальницями, продовжує працювати – потреба в їхніх послугах не зникає, живуть вони прямо зі старенькими в домі, тож додаткових ризиків когось інфікувати чи бути інфікованими немає. А ті, хто приходив до будинків італійців – прибиральниці, будівельники, інші господарські працівники – звичайно, роботу втратили.

Постраждало й соціальне та культурне життя. Саме в Ломбардії активність української громади була найбільшою. Невдовзі мав відбутись конкурс краси. Тепер його скасовано.

– Якщо я не виходжу надвір – у мене все прекрасно, – підсумовує Мар’яна Сороневич. – Працюю собі за комп’ютером, на балконі квіти квітнуть. А якщо виходиш надвір – бачиш, що люди перелякані. Перехожі стараються від тебе віддалитись. Це дуже тисне. Навіть традиційні для італійців поцілунки при зустрічі тепер – табу. Спершу їм наполегливо рекомендували не робити цього, тоді заборонили. Але вони цілувались зі мною, навіть коли вже ті правила вийшли. Відмовлятись незручно – то я спершу терпіла, але під кінець уже почала казати: давайте почекаємо з поцілунками. Потім, потім уже, коли закінчиться карантин, націлуємось. Тоді вже перецілуємось з усіх приводів – і тих, які пропустили, просто тому, що це все, нарешті, закінчилось.

З п’ятниці Італія перейшла на ще жорсткіший режим.

“Закривають всі бари, ресторани, перукарні … все що не потрібно для виживання країни на даний момент” – говорить Комісарова.

Ізраїль: радикалізм в ім’я безпеки

З Ізраїлю те, що вирішила робити для протидії поширенню коронавірусу Україна, видається занадто м’яким підходом. Із 9 березня будь-хто, хто прибуває на територію Ізраїлю з будь-якої іншої країни, зобов’язаний пройти двотижневий домашній карантин. Це, фактично, робить неможливими туристичні поїздки до країни. Дуже ускладнює візити за кордон місцевих підприємців чи політиків. І завдає значних збитків авіаційній галузі: так, національний авіаперевізник El Al уже заявив, що відправляє 80% своїх працівників у неоплачувану відпустку. При цьому, в Ізраїлі станом на пообіддя 12 березня кількість інфікованих COVID-19 становила “лише” 127 осіб, ніхто не помер. Чому вдались до тотального карантину?

– В нас маленька країна, усе поряд, зв’язок між людьми щільний, – пояснює Олександр Гершанов, психотерапевт із міста Петах-Тіква під Тель-Авівом. – Плюс ізраїльтяни часто літають за кордон і приймають багато туристів. Перші випадки зараження в нас були саме від них: від паломників із Греції, від південних корейців, від німців – словом, завезені. Тому це логічний крок.

Самого Гершанова звістка про “закриття” країни застала в Маріуполі, де він читав тренінг для місцевих психологів. Невдовзі він дізнався, що рейс МАУ з Дніпра, яким він планував дістатись додому, скасовано. Мусив скоротити програму перебування в Україні й спробує вилетіти в Ізраїль сьогодні із Києва.

Ізраїль звичний до стресів і потреби діяти скоординовано. Зайвих питань до заходів не виникає: більше того, друзі Олександра, які ще наприкінці лютого повернулись із відпочинку в Іспанії, дізнавшись, що цю країну внесено до списку особливо потенційно небезпечних у плані поширення вірусу, самі зателефонували лікарям, повідомили, що були в Іспанії й зайшли в режим домашнього карантину.

– От щойно дзвонив рідним – сказали, що вирішили замовити доставку продуктів із магазину онлайн, щоб не наражатись на зайву небезпеку, – розповідає Гершанов. – Ажіотажу в крамницях на власні очі я не бачив. Усе досить організовано, продуктів вистачає.

За словами психотерапевта, у подібних ситуаціях в Ізраїлі практикують так званий підхід безпечної поведінки: людям у максимально доступній формі, через різні джерела повідомляють, як найкраще чинити.

– У мене в смартфоні є додаток “гарячих” новин. Зараз там постійно оновлюються інструкції поведінки – кому повідомляти, за якими номерами телефонів дзвонити. Цим займаються державні служби: МОЗ, Кабінет міністрів, уже й поліція підключилась.

Тому Олександр чітко знає, що з ним буде, коли він повернеться в Ізраїль. Його прибуття зафіксують на кордоні. Він повернеться додому й муситиме два тижні провести на карантині. Зараз уже домовляється з клієнтами про перенесення психотерапевтичних сеансів у онлайн-режим. Для тих, кому це підійде.

– Так, втратиться частина доходу. І я такий не один, багато знайомих зараз намагаються переструктурувати свою роботу. Найбільше страждають фрілансери, тому що найманим працівникам держава виплачує компенсацію – тим же працівникам туристичної індустрії. Але що робити?

Сотні закладів по країні – від супермаркетів до банків – перенесли діяльність в онлайн-режим. Скасовано карнавальну ходу на свято Пурім, заборонено заходи, на яких очікується присутність понад 5 тисяч людей. Спортивні змагання проходять без глядачів. Чи не занадто жорсткі заходи? Чи не вийде так, що Ізраїль сам завдасть собі більшої шкоди, ніж якби цього ж загального карантину не було?

– Єдине, що я знаю з відкритих джерел – що дискусія щодо загального карантину для всіх, хто прибуває в Ізраїль, тривала майже добу. Між представниками Міністерства охорони здоров’я, медиками, іншими міністрами. Так що це зважувалось ретельно, – каже Гершанов.

Південна Корея: спокій серед шторму

Південна Корея – на четвертому місці за кількістю інфікованих COVID-19: станом на пообіддя п’ятниці їх було 7869 осіб. А от за кількістю смертей ситуація в країні набагато краща: їх там 66. Чому так сталось? Із кількох причин.

По-перше, влада зробила все для того, щоб знизити ризики для найвразливішої групи населення – літніх людей. Як “Буквам” розповіла мешканка Сеулу Катерина Бобровська, місцеві старенькі проводять багато часу в так званих соціальних центрах, де спілкуються й відпочивають. Ці центри одразу закрили. По-друге, тестів для визначення наявності вірусу закуплено дуже багато: їх уже використано понад 110 тисяч. Відтак, на кожен мільйон населення припадає по 2,138 випадки тестування – показник, у десятки разів вищий, ніж в інших країнах. Це допомагає знати реальну ситуацію й тримати її під контролем. По-третє, медицина в Південній Кореї якісна й доступна, а коронавірусну інфекцію, стверджує Бобровська, лікують пріоритетно й безкоштовно. Також корейцям властива дисциплінованість, і в суспільстві звикли до використання медичних масок: їх часто вдягають, коли смог.

Країна теж запровадила карантинні заходи: скасовано масові події, на певний час зачинились школи та дитсадки. Але паніки в повітрі зовсім немає – і не лише тому, що за панікерство в країні передбачено кримінальну відповідальність: можуть ув’язнити на строк до двох років.

Яке зараз повсякденне життя у країні? “Буквам” вдалось поговорити з Тетяною Карнидал, українкою, яка переїхала туди сім років тому (заставши спалах іншого коронавірусу – MERS). Її розповідь чимала й повна колоритних деталей. Подаємо її прямим текстом.

– Зараз пізній вечір, я на вулиці, вигулюю собаку. Від чоловіка чула, що в Гонконзі був випадок зараження пса коронавірусом – але наша собака дуже неконтактна. Ні до тварин, ні до людей не підходить. Та й бачу, що інші люди тут із собаками гуляють.

Паніки взагалі немає. Друзі з-за кордону кажуть мені: “Таню, тут у вас стільки хворих і так росте кількість заражених” – але на атмосфері це не позначається. Хоча заходів, звичайно, багато вжито.

Всі вдягнули маски. Закрили церкви, школи, садочки. На роботі скорочують: якщо ти працюєш чотири дні на тиждень – тепер в офісі проводиш три із них, якщо п’ять – то чотири. Знезаражувачі для рук з’явились усюди: в загальному коридорі у нас у під’їзді, в супермаркетах, у маленьких крамничках біля дому. Щойно три тижні тому це почалось – усі організації так зробили.

Всюди тепер є плакати про те, що робити у випадку ураження. У метро й автобусах на зупинках постійно говорять корейською, англійською і китайською, що маємо коронавірус, будьте обережні, мийте часто руки, не торкайтесь нічого зайвого, старайтесь тримати дистанцію з іншими. Також у нас вдома стоїть динамік, із якого час від часу звучить різна соціально важлива інформація. Наприклад: “Сьогодні викидаємо сортоване сміття, так що виходьте, приносьте таке-то й таке-то”. Вимкнути цей динамік не можна, і в кожного в квартирі він є. І тепер раз на день із нього пані кожен день каже: коронавірус, будь ласка, будьте обережні, мийте руки, старайтесь більше бути вдома.

Іще в нас часто приходять повідомлення на телефон. Часом вони дратують, бо голосно гудять. Приходять, коли, наприклад, дуже багато пилюки з китайських фабрик прилітає сюди. Тоді кожен, хто має корейський номер телефону, отримує крикливе голосове повідомлення: “Будьте обережні, вдягайте маски!”. Або зранку, буває, кажуть: “Сьогодні буде шторм! Будь ласка, старайтесь бути в приміщенні.” От і зараз так само про вірус. Я живу в місті Сувон, це неподалік від Сеулу. І приходить мені повідомлення: “Людина такого-то віку в такому-то супермаркеті в моєму районі в тій-то годині підхопила коронавірус. Тоді-то вона пішла до себе додому, а живе вона в такому-то кварталі. Після того її забрали в таку-то лікарню”. І ти вже можеш зрозуміти, що якась заражена людина в тому супермаркеті була. Що вона пересувалась таким маршрутом. І стараєшся тими дорогами не ходити.

Масові заходи скасували – але кіно працює, ми ходили в кіно. Я була трохи в шоці, бо думала, що заблокують рух людей, не дозволятимуть виходити з дому. Але того всього немає. Зараз у Сеулі – 196 заражених, смертей немає, є випадки одужання. У тому місті, де я живу, приблизно так само. Але в місті Дегу – це три години автівкою від Сеулу – якщо сім тисяч корейців заражено, то шість із них – там. Бо почалось усе з одної пані, якій 60 років. Вона була заражена на коронавірус, їй сказали, що вона мусить перевіритись, бо є симптоми. Але та відповіла: “Не чіпайте мене, я ніде не їздила й нічого перевіряти не буду”. Після того вона успішно два тижні прогуляла по місту. Також вона ходить до церкви дивної, секти. Їхній пастор вважає, що він Ісус, який другий раз прийшов на Землю. Дві недільні служби ця жінка вже зараженою там відбула -після одної з таких служб заразила 600 людей. На тих службах заведено обійматись один з одним.

Проблема також у тому, що люди, які з тої секти, стидаються того, що вони в ній є. Відповідно, не хочуть зізнаватись, що мають коронавірус – бо ж доведеться сказати, з якої вони церкви. Через це й наробили таких проблем. У партії попередньої президентки багато людей є прихожанами тої церкви, тож вони її захищають. У Кореї так якось є, що місцеві політики майже всі належні до якоїсь певної церкви.

Чому люди почуваються в безпеці? Медицина тут дуже хороша. Лікарі класні, кваліфіковані. Я недавно мала проблеми зі здоров’ям – то лежала в лікарні й відчула це на собі. Дуже піклуються, ефективно працюють. І вартість лікування доступна.

Як розумію, і до шкіл люди вже ходять – он учні пішли з рюкзаками. Сьогодні бачила, в футбол люди грали. Днями ми поїхали в парк: подумала, що варто прогулятись, та й там велика територія, свіже повітря, має бути безпечно. Думала, нікого там не зустріну – але там була величезна маса людей, купа дітей, купа старших. Гуляють собі, але – всі в пов’язках.

З’явилось багато додатків для смартфонів, де можна подивитись, скільки людей заразились, де, скільки видужало. Постійно інформація оновлюється – і про Корею, і щодо всіх інших країн. Це корейські додатки, вони всі корейською мовою.

Я вагітна, вже не працюю – і стараюсь майже постійно сидіти вдома. І інших вагітних дуже мало бачу на вулицях: певно, це тому, що в такому стані не можеш багато медикаментів приймати. У такому випадку вірус особливо небезпечний. Тому я оберігаюсь – хоча, якщо треба мені в супермаркет, то я виходжу.

Це все схоже на естафету: випадково з кимось на вулиці перетнешся, зараженої поверхні торкнешся – і все, підхопиш. Мені здається, корейці так спокійно поводяться, бо знають, країна забезпечить їх усім необхідним, і фінансово вони багато не витратяться. Що вони будуть в порядку. Тому вони, за найменших симптомів, спокійно ідуть здавати тести, перевірятись.

Так само було з MERS, спалах якого був, коли я тільки сюди приїхала. У новинах по всьому світу панікували – а тут спокійно, злагоджено, розмірено. Зараз ось отримала повідомлення з України, від незнайомки. В жінки донька їхала на гастролі до Сеула й та питала, чи безпечно зараз у нас. Відповіла їй: не переживайте, тут їй нададуть всю необхідну допомогу. Ліпше бережіть себе в Україні, будьте обережні там. Я за вас більше хвилююсь, ніж тут за нас. Бо ж високі шанси, що в Україні люди просто не знають, хто і що має.