Історію лікарки Вікторія Куриленко написала у Facebook.

У другому під’їзді мого будинку в Бучі, на вулиці Тарасівській живе лікар-терапевт Ірина Язова – струнка, витончена мама трьох дітей. Прості люди, які виявили мужність у непростих ситуаціях, часто залишаються за кадром. Іра – не з тих, хто знімає відоси на тлі танків/руїн, пацієнтів, яких вона рятувала, але, думаю, вона якраз і заслуговує на нагороди та медалі.

5 березня у наш будинок принесли пораненого сусіда (тягнули його, до речі, мій чоловік та Alex Titov, друг нашої родини).

Володимир живе у другому під’їзді, 5.03 він просто вирішив відвідати рідних у сусідньому ЖК Континент та о 15:00 повертався додому. Комусь із рашистських снайперів це не сподобалося, і вони в нього вистрілили – поцілили у ноги, прострілили кістку. З 15:00 до 18:00 Володимир лежав на дорозі поряд з нашим будинком, повз їздили танки. Спочатку він думав, хоч би не наїхали, а потім ближче до 18:00, думав, нехай краще наїдуть, щоб не терпіти цей біль. Але потім його забрали сусіди, перенесли до під’їзду.

Чотири дні Володимир лежав у під’їзді нашого будинку, а Іра, звичайний лікар-терапевт, не хірург, не військовий медик, його перев’язувала, знеболювала, добувала ліки. Коли мій чоловік притягнув його ввечері, він повернувся і сказав: якщо сьогодні вночі пораненого не забере швидка, то той не доживе до ранку. Але Володимир дожив до ранку, і до евакуації за кілька днів, бо поряд була Іра: вона його лікувала, виходжувала, рятувала.

Паралельно приймала пологи. Так сталося, що у нашому будинку залишилася вагітна жінка на 9-му місяці. І так сталося, що її дитина вирішила народитися на 12-й день війни, коли в Бучі вже не було ні світла, ні води, ні газу, ні бригади акушерів – нічого не було. Але була Іра. Вона ніколи не брала пологів, але в процесі ніхто про це не здогадувався. Для породіллі вона була втіленням впевненості, і ніхто не знав, тільки вона сама, як страшно їй було тієї ночі. А раптом асфіксія та обвиття пуповиною, а раптом розрив та втрата крові?! Дякую Наталії Карась, яка взяла на себе найпривабливішу, але відповідальну частину процесу. Водночас акушерська експрес-бригада нашого будинку (лікар-терапевт + дизайнер + домогосподарка) зустріла у цьому світі маленьку Алісу. Вона народилася в темряві та холоді знеструмленого будинку, але все пройшло чудово. Через кілька днів мама і дитина евакуювалися. Про маму Аліси потім писали провідні портали країни. Іра каже, що була б рада тепер звістці від них, все-таки саме її руки першими прийняли дитину в цьому світі.

На руках Іри були й інші діти — сім’я з Ірпеня, яка вирішила евакуюватися машиною через Бучанський залізничний переїзд, але саме тут її зупинили орки, завернули назад і почали стріляти по машині. Поцілили по людях на задньому сидінні: жінці прострелили гомілку наскрізь, а півторарічній доньці глибоко поранили ногу. Вони завернули на нашу Тарасівську, їх прийняли у своєму будинку незнайомі люди на нашій вулиці, Іра перев’язувала їх, давала знеболювальні, добувала антибіотики.

Фішка в тому, що свої дії Іра не вважає чимось незвичайним, вона просто робила те, що вважала за потрібне наразі — була вірна клятві Гіппократа, допомагала тим, хто потребував допомоги. Руками таких людей, які, не замислюючись, виконують свій обов’язок – і відбуваються великі перемоги. Пишаюся своєю сусідкою.І гадаю, що такими, як Іра, має пишатися країна.