Spravzhnia.ua — Instagram-акаунт, який показує історичні світлини справжньої України.

#Букви поспілкувалися з його авторкою – Анною, яка розповіла про важливість фотографії, цінність цієї пам’яті та культурний фронт.

Одного разу Анна сіла вночі й почала в Pinterest шукати цікаві фото та вирішила, чому б не ділитися ними з усіма. І вона почала — просто викладала фото, підписувала рік і місце, роблячи це спочатку просто для себе, щоби відволіктися від війни. Почали підписуватися люди та дякувати їй: вони покинули свої домівки, вони зараз десь закордоном або просто дуже далеко від дому, їх бентежить доля їхніх рідних, доля України, а ця сторінка надихає і відволікає від війни.

Її мета — показувати цю справжню естетику України, щоби до нашого сучасного стилю знову повернулися якісь українські етнічні елементи, адже погляд людей на фото, елементи одягу, місце — усе це має історію, культуру і Анна прагне про це все розповідати, ділитися із людьми.

Вона збирає архів із фото, які надсилають люди і планує створити фотоальбом, який можна тиражувати, щоби зберігати та поширювати цю пам’ять.

Фото для акаунту дівчина знаходить у відкритих джерелах і зі збільшенням кількості підписників люди самі почали надсилати їй свої сімейні світлини. Із отриманих фото вражають усі, але одне вразило найбільше — весільне. Воно зроблене в Німеччині, у концтаборі й має за собою дуже зворушливу історію.

Бабуся підписниці зустріла в концтаборі свого чоловіка і вони вирішили одружитися прямо там. По всій українській громаді, яка там знаходилася, вони збирали речі, щоби було в що вдягнутися. У когось узяли вінок, у когось намисто, у когось сорочку й так по всіх зібрали, одягнулися й зіграли невеличке весілля, навіть зробили фото на згадку.

“Це мене дуже зворушило, бо де б ми не були, українці, ми завжди згуртуємося разом. Завжди допоможемо одне одному”, — розповіла Анна.

Також пишуть люди з закордону й питають дозволу, чи можуть вони брати собі матеріали.

Одного разу писала дівчина, яка живе в Латинській Америці. Вона розповіла, що там загалом люди не сильно розуміють, що зараз відбувається в Україні. Вона хоче поширювати дописи з блогу, аби показувати людям, що завжди собою представляла російська влада, яка нищила Україну, бо там усі вважають, що Путін нас рятує.

Також писали з Канади. Жінка порадила там цю сторінку всім своїм друзям. Вона намагається якось перекласти зміст, тексти завдяки україномовним друзям, щоби розповісти там про нашу культуру. Її бабуся дуже давно переїхала туди, вони самі української мови не знають, а бабуся вже, на жаль, померла. Вона перевезла всі предмети української культури, які в неї були, у тому числі рушники і вишиванки до Канади.

Дивлячись на ті фото та порівнюючи із сучасністю Анна підмітила, що навіть через роки залишається наша згуртованість, культура, єдність і наша сила духу. На цьому і тримається наш народ. Ми маємо свої традиції, а це — найголовніше, вони поєднують усіх нас, навіть якщо вони десь відрізняються (на Заході чи Сході), але все одно суть залишається та сама.

“Це є наша історія, через ці фотографії я намагаюся показати справжню Україну, справжню історію України, а не підмінену тими, у кого своєї культури немає”.

Так склалося, що завжди нашу історію хотіли стерти. Завжди цю “українськість” хотіли видалити. Чим ближче до Росії, тим менше залишалося нашої української культури, знищувалися всі докази цього, залишалися тільки фото, яких дійсно мало. 

“Перед війною Путін сказав, Україну створив Ленін, а я показую, що це не так, і люди бачать це, люди вірять у народ, у силу народу і знаходять у собі так само сили і єдність”.

Про важливість культурного фронту в цей складний час дівчина відповіла, що це заспокоює людей, вони відволікаються на щось духовне й починають бачити, вірити та відчувати силу нашого народу, дізнаватися, яка насправді глибока історія України.

“Я завжди щиро дякую людям, які мені пишуть. За кожне фото, за кожну історію. Історія кожної української родини — це і є історія цілої України”.