Ольга Кобилянська народилася у гірській Південній Буковині в містечку Гура-Гумора, нині це територія Румунії. Батько її з Галичини, мати – спольщена німкеня, яка через любов до чоловіка вивчила українську мову та прийняла греко-католицьку віру.
Родина Кобилянських, фото з архіву.
Ольга ходила до німецької школи, вчилася грати на фортепіано та відзначилася відчайдушною спрагою до книжок. Освіта на той час була важкодоступною для жінок – їм давали базові знання з кількох дисциплін у початковій школі, учили грати на фортепіано, етиці, манерам і готували до того, що основною метою жінки є заміжжя. Однак, після 4 класу Ольга не полишала мрій продовжити навчання – для цього вона навчалася самотужки та багато читала.
Проте, батьки вирішили, що дівчині не потрібні більш як чотири класи освіти — вони вважали за необхідне вивчити лише п’ятьох своїх синів. Її брати, справді, стали досить успішними. Степан був відомим у своїх колах живописцем. Зокрема, це він намалював портрет Ольги. Інший брат, Юліан, став відомим філологом, автором кількох підручників
Ольга Кобилянська, фото з архіву.
Така несправедливість обурювала Ольгу, вона перечитала всю бібліотеку, позичала у братів книги та конспекти, а перші повісті та вірші вона написала у 14 років німецькою мовою.
Завдяки німецькій літературі Кобилянська познайомилася з ідеєю емансипації та загалом пройнялася прогресивними, проєвропейськими поглядами. На той час фемінізм був однією з найвпливовіших течій у Європі. Ольга замислювалася над самоідентифікацією жінки, її роллю та можливостями у тодішньому суспільстві, соціально-економічними проблемами жінок середнього класу.
“Вводячи жінку в життя, природа не питала: “Чи се мужчина, чи жінка, щоби мені наділити їх відповідними здібностями?” Ні — природа казала лише: “Ось ти, і жий!” І тому скажу, що недостаточність тая, брак сили духовної не лежить у жінці яко людині вже з природи, а походить вона і виробляється з систематично ограниченого виховання, яке одержує вона вже від колиски, котре виховання звертає більше увагу на розвій її чуття, аніж на духовні здібності, характер і силу фізичну, і заглушає, таким чином, усі інші голоси в її душі”, – новела “Природа” О. Кобилянської.
У 1884 році вона була однією з ініціаторок створення “Товариства руських жінок на Буковині”. Під час своїх виступів там Ольга порушувала питання про тяжке становище жінок та виступала за рівноправність жінки й чоловіка. Вона була переконана: жінка, як і чоловік має право на гідне життя та самостійний заробіток.
“Гордість, яку природа кладе нам у душу, повинна ти більше розвивати. Се одинока зброя жінки, якою вона справді може вдержатися на поверхні життя”, – новела Valse Mélancolique, О.Кобилянської.
Проте, досить швидко вона залишила це товариство через їх москвофільні погляди – неприпустимі для Ольги. Коли вона у 1899 році відвідала Київ, написала у своєму листі: “То фантазія – ніби українське й російське – одне і те ж. Навіть і в мові є величезна різниця”.
Ідеї дослідження жіночої душі, соціальної несправедливості та інтелігенції притаманні всій творчості Кобилянської. Її подруга, Леся Українка, називала Ольгу “українською Жорж Санд” – настільки її твори були глибокими та прогресивними.
“Все, що я пишу, належить тільки українським жінкам”, – цитата зі щоденника О.Кобилянської.
І Леся Українка, і Ольга Кобилянська кинули виклик чоловічій літературі та патріархальному баченню у ній жіночих персонажок. Наприклад, у “Царівні” Кобилянської внутрішній сюжет переважав над зовнішніми подіями, що було непритаманним для тодішньої української літератури. У ній досліджувалися питання незалежності, жіночих прагнень, інтелекту та сили характеру. Це було абсолютно новим і незвичним серед патріархальної літератури зі звичним їй ставленням до жінки: коханки, повії, господині або матері дітей. У патріархальних творах жінка – це об’єкт. В Ольги Кобилянської жінка стала суб’єктом.
Ольга Кобилянська та Леся Українка, фото з архіву.
Звісно ж, цю ідею українське консервативне суспільство зустріло вкрай критично. Ось вам приклад рецензії Михайла Грушевського (політика, історика) на оповідання “Царівна”: “Оповідання у формі дівочого дневника на звиш 400 сторінок — брр! думав я собі, поглядаючи на сю книжку“.
Ольга Кобилянська на межі століть ввела в українську літературу психологію жінки – особистості, амбітної та розумної.
“Жінка — людина, так само як і мужчина, і вимоги природи в неї такі самі, як її в нього, то її через те треба в таких самих умовах, як і його, виховувати до боротьби за існування, а озброївшися наукою, знанням законів, знанням різних галузей праці, зможе й сама боротись за життєві засоби. Те все не завадить їй стати щирою люблячою подругою чоловіка і матір’ю дітям. І так, високоповажані сестри мої, єднаймося, працюймо над собою всіма силами!”, – новела “Природа” О.Кобилянської.
Право вибору, можливість суперечити чоловікам, сила, розум і впертість – це все було новим в українській літературі, та й лишається актуальним і понині. Навіть століття потому в українському соціумі виникають стереотипи єдиноможливої місії жінки – “берегині вогнища” та “майбутньої матері” (навіть коли це говориться шестирічній дівчинці). Хоча ще століття тому їх розвінчала видатна українська письменниця Ольга Кобилянська.