Думки
Камінг-аут Святослава Юраша. Так у чому там ваші цінності, депутати?
Леонід Швець колумніст
Слід віддати належне Святославу Юрашу - ніхто б і не звернув увагу на створення у Верховній Раді чергового міжфракційного об'єднання, якби не пафосний пост в фейсбуці наймолодшого і, на перший погляд, цілком притомного народного депутата.
Понеділок, 20 січня 2020, 18:08

Почав він зі слова, яке докорінно міняє життя людей, що зважилися його вимовити: «камінг-аут». Але для Юраша не зміниться нічого – для нього це просто гег для хохми і привернення уваги.

Далі йде текст, з претензією на результат непростого досвіду і багаторічні роздуми: «Повинен зізнатися Вам (так в тексті. – Л.Ш.) всім, що я прихильник вічних цінностей. В молодості пройшов через всі стадії деконструктивістських дурниць, релятивістських банальностей і інших деструктивних фривольностей. На щастя – виріс. Передумав все і вся і щасливий задекларувати, що в союзі з довгим списком західних і вітчизняних консервативних діячів, політиків і мислителів буду працювати, щоб примножити, захистити і зміцнити вічне визначення сім’ї, гідного життєвого вибору і цінностей, які допомагають прожити життя, гідне історії».

Після цього зачину з претензією на досвідченість іде повідомлення про створення в Раді об’єднання «Цінності, Гідність, Сім’я» на триста з хвостиком депутатів.

Ну, напевно, для Святослава, який у свої, страшно сказати, 23 роки пройшов «усі стадії деконструктивістських дурниць, релятивістських банальностей і інших деструктивних фривольностей», дійсно є особистим потрясінням щаслива нагода попрацювати з Сергієм Тарутою та іншими борцями за традиційні цінності, яких назбиралося в українському радикально оновленому парламенті конституційна більшість.

Хоча це і значно нудніше за  пости його дружини в соцмережах, що, мабуть, теж пройшла всі стадії деконструктивістських дурниць, релятивістських банальностей і інших деструктивних фривольностей».

А для простого обивателя то й геть нудно знайти  ще одного завзятого традиціоналіста. Вони нас і так оточують звідусіль: в Росії путінські скрєпи,  особливо вони міцні в Чечні в кадировському каноні; в Білорусі скрєпи лукашенківські; та й значно вільнішій та прогресивнішій Польщі «Право і справедливість» Ярослава Качинського з 2015 року безроздільно насаджує глибоко перейнятий клерикалізмом консерватизм, хоча, безумовно, це не одне і те ж, що пострадянські ідеологічні муки.

У цій історії для нас важливі два моменти. Перший: в божевіллі депутатського життя міжфракційні об’єднання – одна з найбезглуздіших форм існування українського парламентаризму.

Історії відомі такі об’єднання нардепів як «За майбутнє України без куріння», «На підтримку канонічної Православної Церкви України», «За міжнаціональну злагоду і громадський мир», «За Чернігівщину!», «За тверезе майбутнє!» і подібні. Ну, тепер буде ще одне, ок.

Другий момент пов’язаний з повною ідеологічною кашею в головах у вітчизняних законодавців і представників влади в цілому. Далеко не всі з них так настраждався і інтелектуально піднялися над собою, як Святослав Юраш в свої солідні роки, щоб бути здатними ясно сформулювати своє ідейне кредо. Доктор юридичних наук і нині віце-спікер Руслан Стефанчук у відповідь на подібне питання бовкнув «лібертаріанство». Через півроку ідеологію вирішили змінити,  вийшло незручно, але ж не смертельно, так? Навіть сексі? Так і учасники цього об’єднання за традиційні цінності в більшості своїй давали згоду на участь, взагалі не замислюючись. “Родина? Гідність? Ну, нормально, записуй».

Куди гірше вийшло, коли націонал-консервативні цінності, укладені в тріаду «Армія. Мова. Віра », спробували натягти на президента – кандидата в президенти. Раптом виявилося, що ідеологічне наповнення гасел ніяка не формальність, а дуже важлива річ, що має конкретні електоральні наслідки.

Українському політичному класу і Україні критично бракує не традиційних цінностей, а будь-яких цінностей як таких і, зокрема, нетрадиційних, не вистачає дуже.

Ледь не ключова проблема – відсутність будь-якої усвідомленості політичної позиції тих, хто називає себе політиками. У цих людей є влада і божевільна відповідальність перед країною, а от на біса їм все це треба і, головне, на біса вони нам, громадянам, – вони розуміють дуже туманно. Їх уявлення про цінності рідко виходять за рамки простого шкурного інтересу. То ж чи варто дивуватись, що на нього, на свій інтерес, вони в кінцевому рахунку і покладаються, і покладаються свято.

Теги: культурные ценности, Верховна Рада

Межа у YouTube

Підписатись