Ось і все. Якщо кінець минулого тижня в Києві й на більшій частині України ще хоч трохи нагадував зиму – зараз знову то сонце, то дощ. Ніби це кінець жовтня чи початок листопада. Пішоходи продовжують радіти комфорту, автомобілісти шкодувати, що замінили ґуму на зимову, а в Facebook жартують, що найгірше рішення сезону зробили птахи, які полетіли на південь.

Що це зараз відбувається? Це погодна аномалія, чи логічний результат глобального потепління? Що хорошого й що поганого в такій зимі? Чи стане вона новою нормою? Одні з найкваліфікованіших відповідей на всі ці питання в Україні може дати Світлана Краковська, керівниця Лабораторії прикладної кліматології Українського гідрометеорологічного інституту.

Корінна киянка, вона пам’ятає, як у зими 1970-х пагорби снігу були вищими за неї. Як у 1980-х здавала в школі нормативи з ходіння на лижах. Як у 90-х снігу взимку поступово меншало.

Вона виросла в приватному секторі на півдні Києва, між Цимбаловим яром та Лисою горою. Не підозрюючи, що потім працюватиме в будівлі з червоної цегли, яка височіє неподалік. Тут, в Українському гідрометеорологічному інституті, ми й бачимось.

Інтер’єр кабінету, де працює Краковська, мало нагадує стильні офіси сучасних наукових стартапів. Меблі тут – іще радянські, та й у самому інституті ще висять почеплені явно до 1991-го таблички: “При пожаре звонить 01”. Науковому процесу це, втім, не заважає: інститут має високий авторитет у світі, сама Краковська входить до IPCC, Міжурядової панелі зі зміни клімату. Незадовго до нашої зустрічі з нею консультувався представник західного інвестиційного банку: цікавився, наскільки сприятливим український клімат буде для ведення аграрного бізнесу. Світлана займається саме дослідженнями клімату – не коротко- чи середньотерміновими прогнозами погоди, а спостереженням за загальними процесами. На основі багаторічних даних з усього світу визначає, як змінюється клімат і яких температур та опадів варто чекати Україні за 30, 50 чи 80 років.

Перед початком нашої зустрічі якраз починає порошити сніг. Світлана відкриває мобільний додаток, на якому видно, зокрема, переміщення хмар із опадами.

– Ще трішки – й воно закінчиться, – каже. – Дощем побуде й піде собі.

Так і сталось.

– Пригадуєте ще таку теплу, безсніжну зиму в Україні?

– Ні, не пам’ятаю. Як просто людина я, звичайно, не проти: це комфортно. Але як науковець розумію, що нічого хорошого нам така зима не несе.

– Чому?

– Багато негативів може бути в сільському господарстві. Снігу нема – а ніхто не гарантує, що не буде морозів. Відповідно, озимина може просто вимерзнути. В нас уже з вісім місяців, із червня-липня, опадів випадає менше за норму. По суті, маємо посуху. Люди мені розказують, що копали ґрунт – і у верхніх десяти сантиметрах якась волога ще є, а далі просто порох.

При цьому ніхто не може гарантувати, що пізніше, навіть навесні, в нас не випаде кількамісячна норма опадів. Як це було 23 березня 2013 року, коли засипало всіх. Ця непередбачуваність – те, що з’явилось у нас через зміни клімату. І це погано для природи, для економіки, для людини.

А інший нюанс – у тому, що планета живе за 60-річним циклом: приблизно 30 років температура переважно підвищується, тоді ще з 30 років – знижується. І зараз ми на спадній частині циклу, з 1998-го повинні мати похолодання. Але подивіться, як тепло довкола, як росте температура у світі! Причина – вплив глобального потепління.

– Тобто, коли почнеться це циклічне потепління, температура зростатиме ще стрімкіше?

– Так. Чому у світі так виділяють 2030-й рік, декларуючи зниження до того часу парникових викидів наполовину? Тому що десь тоді ми ввійдемо у фазу зростання.

– І тоді те, що зараз за вікном, стане нормою?

– Десь кожна друга зима такою буде.

Також не забуваймо, що потепління стосується цілого року. Влітку в Україні буде більше днів із температурою вище за 30 градусів, більше ночей із температурою вище за 20 – так званих тропічних ночей. Будуть довшими періоди, коли температура не падатиме нижче цих 20 градусів – і тоді буде діяти накопичений ефект цієї спеки на здоров’я та самопочуття людини.

– Тобто, з кожним днем вона відчуватиметься сильніше?

– Так, гірше й гірше. Я вперше це відчула у французькій Тулузі, де працювала в метеорологічному центрі. Денна температура там сягала +38, у приміщенні в них було +28. І вночі +22-25. Місцеві себе нормально почувались, вони адаптовані. Мені ж треба було працювати, треба, щоб щось там крутилось у голові. А я думала тільки про те, в яке холодне місце цю голову засунути. Врешті-решт, просто заморожувала пляшки з водою – й ходила з ними, охолоджувала так себе.

Тут важливо сказати: не означає, що кожне літо буде таким спекотним чи що кожна зима буде такою теплою. Кліматологи слідкують за загальними тенденціями й говорять про них.

– Якщо до 2030-го і вдасться зменшити викиди, все одно ж ефект буде відкладеним? Наскільки швидко подіють сучасні старання?

– Результати того, що світ робить зараз, ми відчуємо десь після 2060-го. Так само як те, що ми зараз відчуваємо, відбувається за рахунок зробленого до 90-го року. У тому числі й викидів в атмосферу української промисловості, адже на той момент ми входили в першу десятку країн світу за обсягом викидів. Зараз наш показник нижчий на 60%.

Ця відкладеність ефекту приводить до кількох обставин, які називають факторами кліматичної справедливості. Ті, хто найбільше викидав у XX столітті, вже розвинулись настільки, щоб дозволити собі скорочувати викиди. А бідніші країни розвинутись не встигли – а їм же скорочувати треба теж. Інший фактор – те, що країни, які приймають рішення про долю світу – G7, G20 – вже загалом розвинуті. Натомість держави, які зниження викидів зачепить найбільше, такого голосу не мають. Ще один фактор – що найбільше від змін клімату потерпають країни, в яких викидів майже не було. Острівні чи африканські. Так що маємо дбати про відповідальність багатих країн та про інклюзивність.

– Ось інвестбанкір цікавився у вас, як зміни клімату можуть вплинути на аграрний бізнес. На Всесвітньому економічному форумі в Давосі окрема панель уперше стосувалась клімату. Цілі країни на кшталт Нової Зеландії видають закони, за якими до 2050-го року мають вбирати з атмосфери не менше CO2, ніж викидають. До цього ж рухаються компанії на кшталт Google та Amazon. Cвіт нарешті визнав, що з глобальним потеплінням треба щось робити?

– У світі вже й видно, і відчутно його на власній шкірі. Неможливо не помічати.

Ще 10 років тому було інакше. Після кожної моєї доповіді в Україні першим питанням від аудиторії було: а чи ви впевнені, що є зміни клімату? А другим: чи впевнені, що це людина впливає на клімат? Я й сама колись була у скептиках. Як учена розумію, які величезні енергії задіяно в кліматичній системі. Як на них може вплинути людина, така маленька? Ну чим із того, що активно забруднює атмосферу, володіє звичайна сім’я?

– Автівкою, хіба що.

– Та й те: це колись автівка сильно повітря забруднювала, зараз уже менше.

Але ми забуваємо, що нас, усе-таки, багато. Людству знадобилось 200 тисяч років, щоб сягнути першого мільярда – і лише  200 років, щоб дорости до семи мільярдів. Зі зростанням популяції змінюються й стандарти життя: ще наші діди, живучи в селі, взагалі не мали сміття. Більшість у принципі смітника не мали, всі відходи або спалювалися, або викидалися як гній на город, або хтось їх доїдав.

Коли ця система була замкненим циклом – все було нормально. Але тепер багато що з цього циклу почало випадати. В інший замкнений цикл – планетарний. І там порушується баланс. Заглибившись у масиви даних, побувавши і в експедиціях, зокрема до Антарктиди, і на десятках наукових конференцій – я бачу, що зміни справді  стрімкі й що їхнім джерелом є людська діяльність. І що саме через неї температура планети вже підвищилася  на один градус.

Люди можуть думати: один градус – хіба це багато? Ніби й ні, але уявіть це як підвищення на один градус температури тіла людини. Чи мало це? І тут так само. І симптоми такі ж.

Вченою спільнотою визнано, що якщо глобальна температура підніметься на 4 градуси Цельсія, настануть незворотні зміни – точно як із людським тілом. Станом на сьогодні, якщо всі країни виконають взяті на себе зобов’язання щодо зменшення викидів парникових газів, температура зросте на 3,2 градуса. Щоб зберегти біорізноманіття й звичні умови життя для більшості на планеті, треба виконати Паризьку угоду про стримування потепління значно менше ніж 2 градуси, а один вже є.

Але я б хотіла, щоб люди розуміли: в нас немає однозначності майбутнього. Є кілька сценаріїв, зокрема й оптимістичний, за якого температура планети зросте лише на півтора градуса. Це все ще можливо й залежить від того, наскільки стрімко людство зменшуватиме викиди CO2 й поглинатиме виділене раніше.

– Якось ви згадували, що вам в інститут дзвонили з Чернігівщини й казали, що пересохли колодязі – в регіоні, де раніше ніколи не бракувало вологи. В колишньому МінАПК якось бачив карту України з даними на основі кількості опадів: згідно з нею, все більша частина країни перетворюється на степ. На що іще в Україні впливають зміни клімату?

– Наприклад, у Києві стає можливим виноробство. Місцеве поки, не промислове. У мене на дачі десятки років росте виноград, який ніколи не визрівав. Іще 10 років тому він ішов максимум на компоти. Зараз із нього вже вино можна робити.

Абрикоси вже досить давно і на півночі України плодоносять. Колись навіть волоському горіху в наших широтах було складно – а зараз нормально. Через довший теплий період можна збирати по два врожаї деяких культур. Це все позитиви. Але не треба й про негативи забувати. Ризикованіше стало займатися  садами: доки дерево виросте й почне плодоносити, умови для нього можуть погіршитися. І один випадок довгої посухи його знищить. Або знищать шкідники. Комахи ж дуже залежать від клімату. Сарана в Африці зараз така, що страшне. Сосни в нас зараз від комах потерпають. Через теплі зими деякі комахи взимку не вимерзають – і наступного сезону активні одразу кілька поколінь шкідників. Або ж буває, що квіти вже виросли й відцвіли, а комахи лише вилетіли. І все: й квіти не запилено, й комахам нічого їсти. І потім у Європі виходять дослідження, що комах, якщо міряти масою, поменшало на 75 відсотків. Те, що ми зараз у шостому періоді масового вимирання живого світу – це вже безсумнівно.

Також хмари розвиваються вищими. Якщо випадки хмар на висоті в 17-18 кілометрів раніше траплялися  раз на 10 років, то зараз щоліта по кілька разів так буває. Через це, наприклад, град випадає величезний.

– Чи робить Україна якісь висновки на державному рівні в зв’язку з цим? 

– За ініціативи Світового банку зараз почалось дослідження впливу потепління на різні сфери життя в Україні – на сільське господарство, ліс, здоров’я людей. Представники всіх профільних міністерств цим займаються, десь восени має бути звіт. Тут важлива ця міждисциплінарність: вона дасть змогу  врахувати різні фактори. Бо, наприклад, я не маю знати, як потепління впливає на енергетику. Але знаю, наприклад, що потерпають атомники, бо раніше десь у серпні атомні станції ставили на профілактику. Тоді якраз зменшувалося   споживання енергії. А зараз виходить, що в серпні у нас спекотно, люди активно вмикають кондиціонери – і попит на електрику не спадає. Також в атомників є водойми-охолоджувачі. Коли температура сягає 28 градусів, вони не охолоджують. Доводиться  зупиняти виробництво електроенергії, через це у Франції й Сполучених Штатах вже ставалося  відключення.

Цей прогноз, який зараз роблять, враховуватиме час до середини століття. На його основі можна буде розробляти конкретні поради. Взагалі, в Україні останнім часом краще ставлення на державному рівні до цієї проблематики. Хоча рішення треба приймати складні та комплексні.

– Паралельно зі зменшенням викидів в атмосферу говорять про так звану погодну інженерію – коли, наприклад, у повітрі розпорошують сульфати й ті створюють завісу від сонця. Чи намагаються вилучити CO2 з атмосфери. Наскільки все це перспективно?

– Із сульфатами – це як жарознижувальне. Коли у вас температура під 40 градусів, вам треба діяти швидко, бо інакше у вас просто згорнеться білок. І ви приймаєте ці ліки, вам легшає, хоча суті проблеми вони не вирішують. Так само й тут: ефект у розпорошення цієї сірки є, але він короткотерміновий. І парникові гази від того нікуди не подінуться.

Можна ще ставити дзеркала, які відбиватимуть частину сонячної радіації. Але так буде менш сонячно. Тропікам це, можливо, байдуже – а людям, що в полярних широтах живуть, кожен сонячний день важливий.

– Висаджувати дерева – виграшна стратегія?

– Так, якщо робити це з розумом. Саджати дерева, які швидко ростуть, вчасно проводити санітарні рубки. Бо ж дерево не лише поглинає CO2, а й виділяє його. Молоді дерева – поглинають, бо їм потрібен вуглець, щоб рости. Старі дерева починають його викидати – а деревина, яка розкладається, повертає CO2. Тож правильне вирубування – це добре. І, за розумної організації процесу, деревини цілком вистачить, наприклад, на меблі. Що значно екологічніше за використання в меблях пластика.

– Як ще можна забирати з атмосфери CO2?

– Більше за все його вбирають океани. Але при підвищенні своєї температури вони, на жаль, менше можуть це робити. Як охолоджувати океани? Я не знаю. Але, думаю, можна намагатися  зробити щось на кшталт вічного двигуна. В цих океанах ми накопичили досить велику кількість енергії – тобто, можна створити якусь саморегульовану систему, яка забиратиме енергію, забиратиме тепло – і працюватиме на охолодження. Є ж уже поєднання ГЕС із сонячною станцією в Марокко. Вдень завдяки сонячній енергії помпи піднімають воду нагору. Вночі, коли сонця нема, вода тече вниз і крутить турбіну ГЕС. Потім знову сходить сонце – і процес починається заново. Треба знайти оцю циклічність.

Забирати СО2 хімічно – теж можливо. Звичайно, є ті, хто скаже, що це дуже мало, “крапля в морі”. Але для мене це той випадок, що  й з волосссям. Три волосини на голові – це багато чи мало? Мабуть, мало. А в тарілці з супом? Так і тут.

Звичайно, важливі ще зміни в поведінці кожного з нас. Мені здається, наша проблема зараз у тому, що ми трохи загнали себе в темпи життя. Оце все одноразове – і посуд, і одяг, і взуття. Ми хочемо собі все нове, вже немає такого, що взуття переходить від покоління до покоління, що хтось цінує прості старі меблі. Я не проти нового – але давайте знайдемо застосування старому. Розумію, що купувати кросівки на кожен сезон – це класно, приємно ходити в свіженькому. Але хай тоді буде переробка старих кросівок.

Вважається, що людина має по собі щось лишити. Але навіщо це має бути чимось матеріальним? Чи зробить це нас щасливими? Люди мають почуватися в  безпеці й стабільності – оце цінність. Не кількість речей – а можливість планувати наперед. І щоб вийшло залишити дітям не квартиру-машину, а планету.

– Наскільки все це допоможе, раз уже так тепло стає?

– Якщо до 2030-го людству вдасться  скоротити викиди вдвічі, ми зможемо втриматись у межах потепління на два градуси Цельсія. Так планета ще загалом залишатиметься в балансі, ми зможемо обійтися  без технологічних рішень.

– Тобто, сульфатів?

– Так – тих рішень, які можна порівняти з хірургією. Поки що ми можемо пройти цей курс лікування за допомогою звичайних медикаментів. Інакше ж доведеться втручатися хірургічно – і це не гарантує виживання всім.

Фото Дзвінки Пінчук