Наразі основна причина смерті в світі і в Україні – це серцево-судинні захворювання. На другому місці онкологічні захворювання. В західних країнах на третьому місці – це хронічне обструктивне захворювання легень. Населення і в світі, і в Україні старішає, в сенсі, що все більше людей доживають до похилого віку і старше. Але відносно недавно основною причиною смерті в усьому світі були інфекційні хвороби. “Збити” із провідних місць в смертності інфекційні хвороби вдалося завдяки вакцинації. Саме вакцинація є причиною того, що в світі немає більше такої хвороби, як натуральна віспа або поліомієліт (в цивілізованих країнах).
Проти вакцинації останніми десятиріччями ведеться потужна медіакампанія, і якщо внаслідок жорсткої державницької позиції в інших країнах вона особливо не зазнала успіху, то в Україні, на жаль, свою брудну справу зробила. Останні десятиріччя адекватно вакцинація не проводилася ні серед дітей, ні серед дорослих. Цей суспільний “здобуток” і відповідальність лежить і на громадянах, і на безвідповідальних медіа, і часто на власне медичних працівниках.
Останні 5 років тему вакцинації нарешті почало порушувати, голосно говорити про проблему і нарешті подекуди чути професіоналів від медицини, які весь цей час “б’ють в набат” щодо інфекційної прірви, куди швидко рухається українське суспільство. Якщо до цього додати нераціональне використання антибіотиків, то перспектива апокаліпсису у вигляді хвилі інфекційних захворювань виглядає більш ніж вірогідно.
Враховуючи неоголошену епідемію кору на теренах України, а також тривожні перші випадки захворюваності на дифтерію, постійно порушується тема дитячої вакцинації, і це, звісно, правильно, проте якось з інформаційного поля випадає питання вакцинації дорослих. До того ж свідомі педіатри тримають на контролі вакцинованість своїх маленьких пацієнтів, для чого і існує календар щеплень, де чітко прописано, де, коли і як вакцинувати дитину до 16 років.
З дорослими ситуація є гіршою, адже відвідування лікарів молодим працездатним населенням є більш рідкісною справою, до того ж більшість звернень до лікарів стосуються конкретних гострих захворювань, і тема профілактичної вакцинації якось відступає на дальній план з боку медиків, а з боку пацієнтів – так взагалі – більшість впевнена, що вакцинація – це прерогатива діток, і дорослим вакцинуватися не потрібно. Отже, є гостра необхідність зруйнувати ці міфи і внести трішечки ясності у питання вакцинації населення у віці 18+.
Грип
Почнемо з найбільш простого, а саме грипу. Давно відомий всім вірус, який є генетично дуже мінливим і утворює нові штами кожний новий сезон. Те, що грип є добре всім відомим захворюванням, менш небезпечним його це не робить.
Вірус грипу циркулює, як правило, з пізньої осені до ранньої весни. Більшість із тих, хто захворів, одужують без серйозних ускладнень, проте грип може призвести до серйозних ускладнень, госпіталізації та навіть смерті. Передусім це стосується людей похилого віку, дітей, вагітних жінок, а також пацієнтів із хронічними захворюваннями (серцева недостатність, цукровий діабет, хронічне обструктивне захворювання легень тощо), а втім, захворюваність і смертність серед молодого працездатного, відносно здорового населення залишається драматично високою.
Ефективність вакцинації залежить від багатьох факторів, таких як вік, стан здоров’я особи, що вакцинувалася, а також штамів вірусу, який циркулює, і ступеню спорідненості циркулюючого вірусу і вірусу, який містить вакцина. Загалом вакцинація значно зменшує вірогідність захворіти на грип, а у випадку захворювання зменшує тяжкість захворювання та вірогідність виникнення ускладнень.
За інформацією CDC, вакцинація рекомендована усім, дорослішим 6 місяців у випадку відсутності протипоказань (протипоказаннями є вік до 6 місяців, важка алергічна реакція на вакцину від грипу раніше, люди з тяжкою алергією на компоненти вакцини). Треба розуміти, що наявність алергії як такої не є протипоказанням до вакцинації.
І навіть наявність тяжких алергічних реакцій в минулому не є перешкодою до вакцинації. Для такої групи пацієнтів є окремі рекомендації щодо якнайбільш безпечного щеплення.
Бажано вакцинуватися за місяць два до початку сезону захворюваності на грип, тобто вересень-жовтень, тоді ефективність вакцинації буде найвищою, але якщо людина не встигла в цей проміжок, краще все одно вакцинуватися, ніж залишитися нещепленим.
Той, хто бажає вакцинуватися, має звернутися до свого лікаря (сімейного лікаря або терапевта). Після опитування лікар вимірює тиск, температуру, пульс, тиск та проводить фізикальний огляд. Лікар має пояснити про можливі побічні дії після вакцинації та визначити, чи є протипоказання до її проведення. Нагадую, що наявний нежить, незначне нездужання не є протипоказаннями до проведення вакцинації.
Вакцинацію слід відкласти у випадку гострого захворювання з помірним або значним підвищенням температури. Вакцинація не потребує попередньої здачі якихось аналізів чи спеціальної підготовки. Далі лікар з пацієнтом мають заповнити інформовану згоду та оцінку стану здоров’я особи на проведення щеплення.
Надалі в спеціально обладнаному кабінеті для проведення щеплень медичною сестрою проводиться ін’єкція вакцини підшкірно або внутрішньом’язово, як правило, в дельтовидоподібний м’яз або передньолатеральну ділянку стегна (для дітей від 6 до 35 місяців). Протягом 30 хвилин після ін’єкції пацієнт має перебувати у лікувально-профілактичному закладі під наглядом медичного персоналу для попередження виникнення ускладнень в ранній поствакцинальний період. Надалі пацієнт може провести свій день без будь-яких обмежень у випадку задовільного самопочуття.
Як правило, побічною дією щеплення від грипу може бути біль та почервоніння в місці ін’єкції, а також (не часто) підвищення температури з виникненням відповідних скарг на головний та м’язовий біль, озноб, пітливість тощо. Треба розуміти, що подібні нетривалі незручності – невисока ціна за вироблення титру захисних антитіл, які в багатьох ситуаціях можуть стати життєрятувальними.
Дифтерія
Наступною важливою інфекційною хворобою, від якої варто вакцинуватися, – це дифтерія. В світлі появи випадків захворюваності, в тому числі у Києві, питання вакцинації від дифтерії буде все більш і більш актуальним.
Дифтерія – це гостре інфекційне захворювання, яке викликають коринебактерії Corynebacterium diphtheriae, найчастіше має повітряно-крапельний шлях передачі (можливий контактний шлях) та характеризується враженням дихальних шляхів – частіше верхніх, а саме зів, ротоглотка, гортань, а іноді і всього трахеобронхіального дерева. Специфічним для дифтерії є утворення фібринозних нальотів (так званих плівок) в дихальних шляхах.
Для наших широт з помірним кліматом характерна сезонність цього захворювання, а саме осінньо-зимовий період, в жарких країнах сезонності немає. До використання специфічної протидифтерійної сироватки смертність серед хворих на дифтерію сягала 50%, з моменту початку використання сироватки смертність значно зменшилася, помирає кожний десятий.
Дифтерія є вакцинокерованою інфекцією. Імунітет забезпечується введенням дифтерійного анатоксину, який, як правило, входить до вакцин, які містять правцевий анатоксин (АДП), або додатково вакцину проти кашлюку (АКДС). Дифтерійний анатоксин може входити до вакцин у комбінації з вакцинами проти гепатиту В або гемофільної палички. В Україні для дорослих найчастіше використовують 3-компонентну вакцину від дифтерії, правця, кашлюка.
Інкубаційний період після контакту з хворим становить 2-10 днів. Симптоми розвиваються поступово з наростанням симптомів інтоксицації (підвищення темпратури, помірні болі в горлі), збільшенням лімфовузлів. Дифтерія лікується виключно стаціонарно, встановлюється на основі клінічних даних і починає лікуватися до отримання бактеріологічного підтвердження. Небезпечним є навіть не утворення плівок в дихальних шляхах, а ускладнення дифтерії: ураження серця (міокардити), нервової системи (поліневрити), нирок (нефрити).
Утворення плівок, а також всі ускладнення зумовлені дією дифтерійного екзотоксину, який за своєю силою поступається лише ботулінічному та правцевому токсинам.
Метою вакцинації є утворення антитіл до екзотоксину дифтерії, щоб у випадку його потрапляння в організм він не реалізував свій небезпечний вплив. Вакцинація від дифтерії не попереджає захворювання людини та її здатність заразити інших.
Дитина востаннє отримує вакцину в 16 років. Далі, можливо, буде необхідна ревакцинація. Як правило, дорослі не в курсі, що навіть повністю виконаний календар обов’язкових щеплень в дитинстві не виключає необхідність ревакцинації в дорослому віці.
Традиційно (не тільки в Україні) ревакцинацію проводять кожні 10 років, хоча в деяких країнах вакцинуються за схемою 25 років, 45 років, 65 років, а далі кожні 10 років. Хоча більш правильним є визначення титру антитіл класу G (IgG) до токсину коринебактерії дифтерії. І у випадку недостатнього титру, тобто менше 0,1 МЕ/мл, показана ревакцинація. Але тут є певний момент, при неможливості визначення титру антитіл (причини неможливості визначення можуть бути різні) краще провести ревакцинацію. Визначення титру антитіл можна провести в комерційній лабараторії (наприклад, ДІЛА).
Вакцинуватися можна майже в будь-якій приватній клініці і найкраще бельгійською вакциною “Бустрикс” або “Бустрикс Поліо”.