Сказати, що рішення Конституційного суду, яке де-факто зруйнувало антикорупційну реформу, спровокувало політичну кризу — все одно, що назвати лавину морозивом-ескімо. Політична криза — стан для України звичний і перманентний. Особливо для часів Володимира Зеленського, за якого уповільнена політична криза стала самою суттю процесу державного управління. І, я б сказав, його основним інструментом.
Ні, останнє рішення КСУ матиме ефект лавини, яка цілком здатна перемолоти у своїх жорнах президента, парламент і саму державу. Нагадаю, що напередодні КСУ ухвалив рішення не просто про неконституційність кримінального переслідування чиновника і судді за неправдиве декларування. Але фактично ліквідував всі повноваження НАЗК. Агентство з протидії корупції вже відключено від держреєстрів. А самі електронні декларації закриті — публічний доступ до них втрачено. Тепер НАЗК не має права перевіряти декларації, а самі чиновники можуть їх навіть не подавати — бо відповідальність за це не настає. Зруйнована і система зв’язку НАЗК з НАБУ, адже справи про незаконне збагачення багато в чому базувалися на даних перевірки декларацій — матеріали яких НАЗК пересилало до Антикорупційного бюро.
Найближчі тижні надовго запам’ятаються Володимиру Зеленському. Своєму розлюченому народу президент повинен буде розповісти про те, чому безвіз ніяк не мажеться на хліб. А чіткі сигнали про можливе зупинення безвізового режиму після одіозного рішення КСУ вже озвучив Брюссель. Міжнародним партнерам доведеться довести, що він сам тут ні до чого. І що порушення міжнародних зобов’язань саме в такому випадку відбулося без кивка вінценосної голови. А своїй розслабленій і розбещеній олігархічними конвертами фракції пояснити — чому їм варто дати хоча б 195 голосів за відновлення реформи. Щоб разом з “Європейською солідарністю” і “Голосом” вийшло 226 з невеликим запасом.
Думаю, аргументувати це краще тим, що в разі чого горітиме не тільки Банкова, але і Грушевського, 5. І іронія долі тут полягає в тому, що у випадку з КСУ Володимир Зеленський і правда може бути ні в чому не винен. Історія взаємин нинішнього складу Конституційного суду з антикорупційною вертикаллю непроста сама по собі. Багато в чому не проста завдяки похмурому менеджерському генію Банковій. Річ у тім, що лише два судді КСУ були призначені вже після початку каденції Зеленського. Решта членів КСУ залишилися “в спадок” зеленій владі з часів Януковича і минулої влади — Ради 8-го скликання і Порошенка..
Коли влітку 2019 року перед новообраним президентом гостро постало питання про розпуск Верховної Ради — це рішення було юридично забезпечене умовною “командою Портнова” – відомим Павлом Вовком з Окружного адміністративного суду Києва і його впливом на КСУ. Для того, щоб схилити суддів КС до більшої лояльності, тодішній глава адміністрації Зеленського Андрій Богдан вигадав геніальний у своїй простоті план — користуючись своїми зв’язками в антикорупційних органах, “покошмарити” суддів для більшої поступливості. Фактично, перед НАЗК було поставлене політичне завдання “загону” суддів КСУ у стійло Адміністрації президента. Богдана в результаті пішли. Але осад залишився. Як і перманентний конфлікт між НАЗК і КСУ. Причому в такій формі, що одного з суддів, наприклад, навсправжки викликали для пояснень через розбіжності в декларації на рівні 12 (або щось таке) копійок.
Загалом, власний мотив до прийняття подібного рішення у суддів був. Що звичайно ж в жодному разі їх не виправдає. Симптоматично й те, що 5 з призначених у період 2014-2019 10 суддів голосували проти такого рішення. Тоді як два судді, обрані з’їздом суддів вже після перемоги Зеленського і перевиборів Ради — голосували “за”. Тепер варто зрозуміти відповідь на головне питання: чи був сам Володимир Зеленський співучасником подібного рішення КСУ? І це питання дещо складніше, ніж могло б здатися. Всупереч думці, що склалася, маючи свій спеціальний статус судді КСУ є досить незалежними. За винятком хіба що часів Януковича.
“Робота” з КСУ завжди була особливим місцем кожної адміністрації. Людина, яка від імені президента проводила “переговори” з суддями, завжди мала володіти певним авторитетом і тактовністю. Тому що захід до КСУ з позиції сили або понтів міг призвести до абсолютно протилежного результату. Але, висловлюючись акуратно, я не пам’ятаю, щоб судді в неофіційному порядку не прислухалися до позиції політичного керівництва країни. Надто до аргументованої позиції. Особливо, якщо мова стосувалася подібних чутливих тем. Які можуть підірвати стабільність держави та суспільства.
Чи міг Володимир Зеленський не знати про те, що таке рішення готується щодо антикорупційної реформи? Ні, не міг. Тому що якщо він не був в курсі — йому краще прямо зараз піти з посади через небезпечну для самого себе профнепридатність. Чи міг він щось зробити? Велике питання, враховуючи, що єдиним методом політичної комунікації Володимира Зеленського є метод, вибачте, блатної педалі — іншими словами необґрунтованого наїзду з лайливою лексикою, настільки ж не страшний, як і не ефективний.
Ще більше питання — яким чином майбутнє рішення КСУ підносили президенту бенефіціари його теплої ванни — тобто, Єрмак та інші царедворці, повідомляючи для Зеленського ексклюзивно-елітну версію паралельної реальності. І торгуючи своєю близькістю до тіла з інтенсивністю східного базару. Але трагедія президента якраз і полягає в тому, що як би зараз не діяв Володимир Зеленський, його запевненням ніхто не повірить.
Тільки не після того, як при його багатозначному мовчанні було порушено чимало зобов’язань України перед ЄС і власним нардом. Тільки не після того, як Володимир Зеленський фактично підтримав Павла Вовка й ОАСК в їхньому протистоянні з НАБУ. Тільки не після того, як сам Володимир Зеленський сконструював власний образ недокороля-недодиктатора, без якого в країні жодна кримінальна справа не відкривається.
Істина ж швидше за все полягає в тому, що олігархам і їхнім промосковським друзям Володимир Зеленський на цю мить потрібен не як президент, а як громовідвід. Крах партії Зеленського на виборах задає тренд, після якого бенефіціарам зеленого проєкту вже не треба берегти хлопчика для чогось більшого і перспективного. А отже під його і так спадний рейтинг і під його відповідальність можна запхати якомога більше “хотєлок”. Війна все спише. А цап-відбувайло вже призначений. Це влаштовує всіх дорогих гостей за столом: і потерпілого від “зовнішнього управління” і ФБР Ігоря Валерійовича, і виконавця команд Москви зі зриву зовнішньополітичного курсу Медведчука та інших інвесторів.
Заразом можна і зеленим депутатам продемонструвати — з ким тепер ситніше і безпечніше. І суддям КСУ гарантувати перспективи більші, ніж перспективи стати героями чергового ролика з першого кабінету. А що ж сам Зеленський? А нічого.
Хто ж знав, що годують тебе на забій. Не фізичний, ні. Іміджевий, адже це страшніше для президента, ніж політичний.