Надто багато ставок було зроблено Зеленським у цій грі. Надто тяжка стаття буда пред’явлена. Державна зрада — не фунт родзинок. Немає, мабуть, нічого гіршого, аніж звинувачення у державній зраді, тим більше для людини, яка займала найвищий пост у владі.
У всіх, хто уважно спостерігав за розгортанням цього процесу, було чітке розуміння: після ескалації конфлікту до таких вершин, залишиться у політиці та владі зможе лише один — або Зеленський, або Порошенко.
День прильоту Порошенка в Україну та день першого судового засідання, втім, показав, що шансів на самозбереження у Володимира Зеленського лишається все менше та менше. Із самого початку — зі сходження Порошенко з трапу літака, все пішло не за сценарієм Банкової. План, власне, полягав у тому, щоб затримати Порошенка на летовищі, надати йому адвоката з системи безоплатної юридичної допомоги, вивести до суду та швидко вліпити арешт. Але з самого початку цей план був провалений.
Зупинитися потрібно було ще місяць тому. Після того, як генпрокурорка Ірина Венедиктова де-факто відсторонилася від підписання підозри Петрові Порошенкові, прикрившись відпусткою, Зеленському треба було зрозуміти, що вертикаль сильна лише тоді, коли вона консолідована та коли їй надходять чіткі команди, команди від того, хто готовий брати на себе відповідальність за них. І ось уже після прильоту Порошенко прикордонники зі слідчими ДБР почали з’ясовувати між собою — хто саме повинен затримувати п’ятого президента, оточеного депутатами від “Європейської солідарності” та натовпом прихильників. Поліція, яка за протоколом, повинна були зреагувати на виклик прикордонників, в базі яких стояв червоний прапорець “арешт”, відсторонилася від процесу. ДБР вимагало, щоб Порошенка затримував спецпідрозділ прикордонної служби. Прикордонники — щоб ДБР викликало власний спецпідрозділ, мотивуючи це тим, що прикордонна служба не є правоохоронним органом! Хвилини спливали. Скандал наростав. Вочевидь, усі залучені служби зверталися по команди нагору. Але нагорі, як відомо, дурнів немає. І замість відповідних команд, які повинні були бути віддані з Банкової, влада посилала своїм силовикам на місці “промінчики добра”! І все, на що спромоглася Банкова у підсумку — видати через одну зі своїх “позаштатних розмовних голів” ображену заяву про те, що Петро Порошенко посмів захищати своє життя та свою волю.
Далі — більше. Яким би одіозним не був суддя Соколов, який розглядав запобіжний захід для Порошенка, він вочевидь — людина з досвідом та системним мисленням. Ставати крайнім в історії, від якої як від вогню розбігалися усі силовики, йому не хотілося. Підсумком став виклик швидкої та самоусунення судді в нарадчій кімнаті, з якої він, якщо пощастить, вийде лише 19-го січня.
Як би далі не розвивалися події навколо суду Порошенка, треба відзначити, що він вже переграв Зеленського, розтрощивши самим фактом своєї появи усю крихку монолітність його вертикалі.Навіть, якщо суд і обере якийсь запобіжний захід (у чому я сумніваюся), засудити Петра Порошенка, а отже й усунути його з активної політики, в справі, від якої як від вогню біжать усі силовики та судді, буде неможливо.
Де ж схибив Володимир Зеленський? Чому маючи повну монополію на владу, своїх силовиків, зелений парламент та Кабмін і відвертий мотив у вигляді особистої ненависті до Порошенка, він вдарився лобом об п’ятого президента, як у шматок скали?
Для того, щоб це зрозуміти, треба звернутися до досвіду Віктора Януковича та політичного процесу над Юлією Тимошенко. Не буду навіть казати про професійну прірву між кадрами, яким було доручено таку важливу для чинного президента політичну справу. Як би негативно ми особисто не ставилися до Портнова, Кузьміна чи Пшонки — треба сказати, що вони були людьми, які не боялися брати на себе відповідальність, розуміли як забезпечити лояльність виконавців, як з майстерністю слідчих НКВС зшити справу. І навіть при цьому для переслідування Юлії Тимошенко їм довелося призначати “одноразового” суддю Кирєєва, оскільки зголоситися вести такий процес зі свідомо заготовленим результатом могла лише людина без життєвого досвіду — всі решта розуміли, що презерватив — виріб, який викидається після використання за профілем!
Річ, утім, не просто в професіоналізмі. Диктатура — це річ, яку не можна зіграти у відосиках з багатьма дублями. Побудова авторитарного режиму вимагає рішучості та повного розуміння як саме, для чого і що саме ти робиш. У Віктора Януковича не було ніяких вагань чи докорів сумління. Ні, він будував в країні авторитаризм з повним усвідомленням. Довічний президент, влада якого тримається на лояльних та багатих силовиках, які годуються з барського столу, а усі альтернативні фінансово-політичні групи повинні або бути знищенні, або харчуватися з того самого столу, меню якого визначає саме він! Свобода слова? Вільні вибори? Не смішіть мої Ескандери! Донецькі випромінювали впевненість — ми прийшли на віки!
Віктор Янукович та його режим, з усіма його бандитами, прокурорами та путінськими грошима, попри цю впевненість, все-таки програв. Хоча наслідки короткочасного донецького ярма ми відхаркуємо й донині.
Яку впевненість випромінює Володимир Зеленський? Чи має він впевнений вигляд на своєму останньому відео, присвяченому всесвітньому дню подяки? Коли майже зі сльозами на очах дякує своїм батькам? Чи справляє Зеленський вигляд адекватної людини, коли не помічаючи скупчення російських військ на кордоні, пише довжелезний пост із запрошенням додому футболіста Андрія Шевченка? В той час, як західні політики влаштовують справжнє паломництво до Києва, сподіваючись почути від Верховного головнокомандувача, хоча якийсь план з відбиття кремлівської атаки?
Володимир Зеленський виглядає слабким і неадекватним ситуації, яка склалася. А слабкість — єдина річ, яку насправді ніколи не пробачають політику. Ані виборці, ані владні клани, які давно не мають за своєю душею нічого людського!
Що чекає на Володимира Зеленського? Він, звичайно, лишається президентом України. Але починаючи із 17-го січня його влада починає всихати як шагренева шкіра. Він не керує, не бере на себе відповідність. Він, вочевидь, не готовий будувати в Україні жорсткий авторитарний режим. Бо влада для цього вихованця криворізьких кухонь — це не найкращий саван. Це чергове шоу, в якому він повинен усім подобатися. Він би, можливо, й хотів би якось сфальсифікувати вибори через ту саму “Дію”, але не знає як. І вочевидь, розуміє, що Захід цього ніколи не дозволить. І що тоді лишається? Електоральна демократія, в якій його рейтинги тануть, а рейтинги Порошенка, який показав цими днями хто є справжнім альфа-самцем української політичного стада, тільки зростають. А парламентські вибори вже за півтора року. На черзі — коаліція, вірогідно Порошенко — прем’єр, новий генпрокурор. Так і російські війська на кордоні не розтануть як роса на сонці. Ні, починати дорослі політичні репресії в такій ситуації може тільки повний ідіот. І всі, хто ідіотом не є — будуть саботувати вказівки з першого кабінету.
Утім, сюрпризи для президента Зеленського тільки починаються. Ще трохи — і щури наввипередки почнуть тікати з його корабля. В політичних та силових елітах почнуться справжні перегони між тими, хто захоче добігти до Порошенка, Ахметова, Авакова, Разумкова, розмінявши свою зраду на гарантії. Гадаю, що першим як завжди встигне Ігор Валерійович. Він любить встигати першим. Так, десь за рік, під тиском соціальної, політичної та військової криз, Володимир Зеленський залишиться один. Можливо навіть без Єрмака.
Втім. Для президента ще не все втрачено. Останні роки своєї каденції він може використати для того, щоби виконавши свою обіцянку про один строк, провести низку реформ. Рейтинг розтане і так, і так. Чому б не лишити після себе хоч щось? Хоча б судову реформу, яка гарантує принаймні, що суддя Соколов не запроторить тебе у СІЗО на другий день після програних виборів? Для Володимира Зеленського наступає критичний час. Час, який визначить, в яких словах він буде описаний в посібнику з історії України. Яким буде вибір президента ми не знаємо. Але, на жаль, здогадуємося!