Новина про податок на паї стала топовою цього тижня.Для українців будь-що пов’язане із володінням землею має своє сакральне чи магічне значення. Цій нашій національній особливості навіть присвячені дві класичних п’єси української літератури – «Сто тисяч» та “Мартин Боруля”. Персонажі цих п’єс були свято переконані, що володіння землею дає ключ до багатства та визнання в суспільстві, і тому були готові на будь-які кроки – фальшувати гроші чи “рейдерувати”  угіддя своїх сусідів. “Корифеї” українського театру ці п’єси писали понад 100 років тому, щоб викрити вади нашого тогочасного суспільства.

Але схоже, що деякі наші сучасники вирішили, що «Сто тисяч» чи “Мартин Боруля” – це взагалі-то інструкція з ведення власного агробізнесу. Інакше і не пояснити, як з’явилась ідея про законопроєкт №3131, за яким так звані “тіньовики” мають платити “поставлений податок” у 1,4 тисячі гривень з одного гектара поля в обробітку (або до 6 тисяч грн в рік із паю в цілому). Бо тут парадокс ситуації в тому, що найбільше на введенні “поставленого податку” наполягають ті аграрні асоціації, які ж при цьому скаржаться, що їх члени не можуть отримати доступні банківські кредити. Хоча для того, щоб банк зміг позичити аграрію гроші на вигідних умовах, потрібно лише “в білу” вести бухгалтерію та мати легальні документи на всю ріллю в обробітку.

Але схоже, що і критики ідеї “поставленого податку”  сприймають аграрні відносини в Україні теж виключно крізь призму п’єс “театру корифеїв”, тож  і заявляють, що це так селян хочуть примусити задешево продавати свої паї на ринку землі.

Бо в реальності агровиробники (передусім ті, що наполягають на ідеї “поставленого податку”) не мають жодного економічного інтересу викупати землю у своїх селян. У них є лише інтерес знайти той “батіг”, яким можна буде утримати орендовану землю своїх пайовиків після старту ринку ріллі з 1 липня 2021 року. І заодно – щоб земля не “перетікала”  в руки конкурентам, нинішнім чи майбутнім.

За чинним законом про старт ринку ріллі юридичні особи (тобто агровиробники) зможуть легально купувати паї взагалі  лише  з 2024 року. А ось  з початку наступного літа вільно купувати до 100 гектарів землі зможуть так звані фізичні особи, при тому що для маржинального бізнесу на вирощуванні тих же ягід цілком достатньо і 1 гектара поля.

Обіг  землі в природі

Громадськість цілком правильно  вловила, що ідея із “поставленим податком”  – це інтерес доволі вузьких груп осіб. Хедлайнерами цієї ідеї є Всеукраїнська аграрна рада (ВАР), котра об’єднує 700 середніх господарств із 3,5 млн га полів, та Український клуб аграрного бізнесу (УКАБ), який об’єднує сервісні компанії та агрохолдинги (які в Україні обробляють до 5 млн га полів). Сумарно виходить близько 9 млн га землі, у той час як офіційно врожай збирається  з  майже  20 млн га полів.

Громадськість цілком  правильно  вловила, що ідея з “поставленим податком”  дискримінує наявних одноосібників чи пайовиків, що хочуть самі працювати на своїх наділах. Бо ці 1400 гривень можна буде не платити лише у разі, якщо обробляєш до 1 гектара свого поля. А середня площа паю по Україні – це 2 гектари, а на Сході та Півдні площа паю може сягати 7-9 гектарів.

Але перша проблема в цій історії –  агрохолдинги в Україні не хочуть купувати паї в селян на ринку навіть за $1500 за гектар, їм в принципі ринок землі не потрібен. Їм вигідніше викупати агропідприємства-банкроти, та обробляти землю на умовах корпоративних прав оренди, бо таке задоволення обходиться лише в $700 за гектар. Врешті, українським агрохолдингам гроші потрібніші на розвиток власної інфраструктури агроекспорту. Наприклад, той же  “Кернел”  в лютому 2019 року за кредитних $64 млн купив логістичну компанію “РТК-Україна”, на балансі якої було 3 тисячі вагонів-зерновозів.

На ці гроші “Кернел”  міг би викупити за ті ж $1500 за гектар десь 40 тисяч га наділів. Врешті, треба взяти до уваги і такі дані.У 2018 році аграрії на виробництво своєї продукції витратили 442,9 млрд грн (даних за 2019 рік ще немає). При цьому заявлені затрати за оренду паїв становили  9,9%, або 43,95 млрд грн, затрати на соціальні заходи на селі – 1,2%, або 5,5 млрд грн. Якщо скласти два показники, отримаємо суму в 50 млрд грн власних коштів  аграріїв, яких за поточного курсу валют вистачить на викуп у селян лише 892 га землі за ціною $2 тисячі за гектар, або ж 1,8 тис. га ріллі за ціною $1 тисяча за гектар.

Друга проблема – профільні аграрні асоціації в нас заведено сприймати лише як провідників інтересів аграрних олігархів типу Веревського чи Бахматюка, хоча самі профільні асоціації хочуть самостійно як колективний суб’єкт впливати на владу. Ще й надто,  ці профільні асоціації можна погрупувати й за політичною диференціацією. Наприклад, заступник міністра економіки Тарас Висоцький – це “делегат” від УКАБу. На парламентські вибори 2019 року під №99 в списку “Слуги народу”  йшов Михайло Соколов, заступник голови ВАР. Дрібних фермерів в Україні об’єднує АФЗУ, яка взагалі історично лояльна  до Юлії Тимошенко.

Третя проблема – серед експертів та гравців агроринку, м’яко кажучи, нема консенсусу на тему природи “тіньового агросектора”, а також – функціонування одноосібних господарств (ОСГ). Наприклад, Держстат говорить, що ОСГ-господарств в Україні є 2,5 мільйона, які сумарно обробляють  майже  5 мільйонів га ріллі. Але в поле зору того ж профільного Мінагрополітики у 2018-2019 років в рамках дотаційних програм по суті потрапило лише близько 200 тисяч ОСГ-господарств. Теоретично, взяти на облік усіх “одноосібників” в Україні мали в рамках проєкту “Аграрного реєстру”, який стартував наприкінці 2018 року. Але цей проєкт “Зе-команда”  успішно “поховала” через свою недалекістьі.

Апологети “поставленого податку”  стверджують, що в Україні “у тіні”  обробляється близько 10-12 млн га землі на основі простого математичного розрахунку – якщо офіційний урожай збирається із близько 20 млн га ріллі, а усього ріллі в нашій країні 32 млн га, то значить іншу землю якраз і обробляють “тіньовики” . Але проблема в тому, що ті 10-12 млн га – це якраз землі державної та комунальної власності. Хто їх насправді обробляє – достеменно не зрозуміло: наприклад та ж НААН за фактом  сама обробляє близько 1 тисячі гектарів, хоча має на балансі майже 400 тисяч га. А при цьому корупцію в користуванні державними землями законсервувала сама “Зе-команда”, коли поправками  до  закону  про старт ринку ріллі заборонила продавати державні наділи.

Навіть якщо земля – “в тіні”, врожай звідти має бути цілком конкретний та осяжний. Але і в цьому питанні є свої нюанси. Наприклад, у попередні роки агроринком  ходили чутки, що “в тіньовому обігу”  крутиться майже  20-30 млн тонн зерна щороку, і що так начебто наша країна насправді збирає урожай щонайменше  80 млн тонн зерна щороку. Втім, такі чутки аж ніяк не підтверджувались на практиці навіть за  даними  перевалки агроекспорту в портах (морем йде 99,6% нашого агроекспорту), чи за даними внутрішнього споживання хлібобулочних виробів (за ними випливало, що в нас взагалі проживає  28 млн населення). В непублічних розмовах гравці агроринку заявляли, що насправді вигідною є тема, коли аграрій показує легальний обробіток усіх своїх полів, але просто занижує дані  щодо  зібраного врожаю.

Право на владу

Врешті, “поставлений податок”, як і звичайний податок на землю, має збиратись до  місцевих  бюджетів, а не до держказни. І в цьому ракурсі доволі дивно згадувати лише про старт ринку ріллі, що  станеться  лише за рік, та ігнорувати іншу подію, що  станеться цієї осені – місцеві вибори, котрі явно пройдуть під знаком посилення незалежності місцевих влад.

За  задумом  адептів законопроєкту №3131 та згідно з пояснювальною запискою до нього, “поставлений податок”  дасть додатковий дохід до  місцевих  бюджетів  від 12 до 60 мільярдів гривень. І уже сам факт існування такої ініціативи буде одним із козирів на майбутніх електоральних змаганнях.  Щ е й надто,  що і за часів Порошенка місцеві влади вважали, що саме володіння землею та можливість на ній заробити – це найголовніша запорука для розвитку громад. Тут варто нагадати, що   саме  2017 року  земельний податок передали до місцевих бюджетів. У 2018 році Гройсман почав так звану “земельну децентралізацію”, за якою  ОТГ сумарно отримали понад 1,5 млн га державної ріллі.

А наскільки гострим для місцевих влад є питання зборів із землі, можна показати на прикладі тієї  ж “Укрзалізниці”. УЗ – це не лише поїзди та 20 тисяч км рейок, але й 120 тисяч гектарів землі, з яких також потрібно платити податок. До 2018 року для УЗ мала право платити лише 25%   призначеного податку, з 2018 року – усі 100%. І якщо до того “Укрзалізниця”  на рік платила десь 1 мільярд гривень земельного податку, то у 2018 році за  планом  мала заплатити уже 3 млрд грн, а за  фактом  місцеві бюджети зібрали із залізничників 4 млрд грн (за 2019 рік аналогічних даних нема). І в такому разі   ми говоримо про суму, якої б вистачило на понад 100 нових пасажирських вагонів, які б можна було б використати для більшої зручності поїздок тих таки селян.

Але ця вся історія із “поставленим податком”  – це також і про тотальну некомпетентність “Зе-команди”, якій можна “продати” будь-яку ідею  і яка при цьому робить вигляд що це нормально – що в нас досі немає органу влади, який би повноцінно керував  агросектором, другою за значущістю галуззю економіки України.

Наприклад, той же законопроєкт №3131 стосується аграрних питань, але ж базовим для нього чомусь став податковий комітет, якийвже час запідозрити в манії обкласти податками усе, що можливо в нашій країні.

Профільне Мінагрополітики було ліквідовано восени 2019 року. Після відставки Кабміну Гончарука представники “Зе-команди”  кілька разів обіцяли аграріям реанімувати профільне аграрне міністерство, але все залишилося  на рівні обіцянок.

МЕРТ як новостворене супер-міністерство аграрним сектором по суті не займається, хоч і має в своїй назві слова «сільське господарство». Чиновники, які опікуються окремими питаннями агросектора, м’яко кажучи не вражають рівнем своєї компетентності. Наприклад, зараз земельними питаннями як голова Держгеокадастру займається Роман Лещенко, який “за супутником” знайшов “чорних аграріїв”  у зараженій радіацією Чорнобильській зоні відчуження. А також – котрий заявив, що начебто держава взагалі не має даних щодо проведеної  безоплатної приватизації землі (такі дані насправді є, і їх Держгеокадастр збирав та систематизував у рамках проєкту «Моніторинг земельних відносин». І за ними випливає, що загалом  правом на безоплатну приватизацію землі в нас скористалося 9 млн громадян).

Тарас Висоцький, котрий заступник міністра економіки з аграрних питань, добре виконує лише одну функцію – “громовідвід” невдоволення аграріїв з критичних  питань. Наприклад – компенсація втрат від весняної посухи, бо цю проблему досі не вирішено.

При цьому ж взагалі не розв’язаними  лишаються “універсальні”  питання, як то земельна реформа, стратегічний вектор розвитку українського агросектора, і як поєднати інтереси АПК та сільського розвитку. Їх просто нікому вирішувати в “Зе-команді”, а фахівців до влади нині не допускають.

Якщо така порожнеча зберігатиметься й далі, це лише провокуватиме нові, ще гостріші конфлікти. І це  битиме не по абстрактному рейтингу самого Зеленського, а по конкретній проблемі продовольчої безпеки нашої країни.