На нашу думку, прагнення творити є частиною ДНК української нації. Рядянщина ніколи не була природною для України. Не секрет, що в часи СРСР вірші на кшталт “Трактор в полі дир- дир- дир, ми за мир” були обов’язковою умовою для виживання поетів, натомість і тоді українська поезія була сповнена свіжих рок-н-рольних ідей.

В поезії проаналізовано наше минуле, акцентовано помилки й правильний шлях, висловлено пророчі застереження.

Королевою сучасної поезії в Україні безумовно є Ліна Костенко. Американський літературознавець Джордж Луцький зауважив, що вона змогла своїми віршами достукатися до серця кожного. Звісно, в радянські часи вона була дисиденткою, через що український радянський літературний процес тривав без неї. Натомість нині її творчий доробок знає більшість українського цивілізованого люду. Від романтичної “Марусі Чурай” до “Записок  українського самасшедшего” минуло понад 30 років, але події, що відбулися в Україні за ці 30 років, не змогли не позначитися на творчості такої особистості. Якщо нація має таких поетів, вона незнищенна.

Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліні Костенко вдається в коротких віршах написати про Всесвіт. Прочитавши ці рядки, ти вкотре погоджуєшся, що важливі речі – не в споживанні й накопичуванні. Вони містяться десь біля серця.

Вона ненавидить все, що гальмує розвиток. “Пастораль XX сторіччя”, “Доля”, “Ліс”, “Біла симфонія”, “Балада моїх ночей”, “Давидові псалми” –  ці поезії власне про розвиток. Та в неї мудрість єднається з пристрастю, а легкість з філософською глибиною, і це відбувається задля людини та її майбутнього.

В “Баладі моїх очей” про “двобій душі й рогатого рагу” – це те, що відбувається щодня для тих, хто є людиною й особистістю. Ми розуміємо, що є рогатим рагу… Звісно, такі відважні прямі  висловлювання не могли вижити в радянщину:

Ох, лицарю, не зв’язуйся з отарою —
вона тебе затопче в пилюгу!
Не встигнеш людям передати й досвіду.
Лиш блискавки напишуть від руки,
як ти загинув, Дон Кіхоте, вдосвіта,
шукаючи грукучі вітряки.

Чому ми згадали про Ліну Костенко? Елементами гібридної війни проти українства є применшення й врешті нівелювання найкращого в українській культурі. Натомість глибина й сила почуттів для українців є тим, з чим вони приходять у цей світ.

Радянська влада робила все можливе, аби посіяти нелюбов до української літератури, а насамперед – до поезії.

Ліна Костенко взяла на себе обов’язок поставити нас, сучасників, перед нормами, що їх виробляло людство впродовж століть, замислитися над сутністю власного життя, зосередитися на усвідомленні себе дітьми української землі. Гостро, безкомпромісно, не відступаючи від своїх ідеалів у поетичних творах вона осмислює сучасні проблеми, пов’язані з духовним занепадом людей. Картає яничарство, зраду, відступництво.

Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам’яті. Найвиразніше ця думка лунає в її романі у віршах “Маруся Чурай”. Образ Марусі зливається з образом України, що сигналізує через століття: пам’ятайте нащадки, свою славну історію, і лише тим будете сильні й знані у світі.

• Нагадаємо, Історія жінки понад часом – про модерністку, громадську діячку, просвітницю Ольгу Кобилянську.
• Раніше “П’ять книжок про Лесю Українку, які нищать і творять міфи.
• Читайте також Соломія Павличко – українська феміністка, через яку скаженіли комуністи.  Що про неї відомо?