Почнемо з того, що асоціація з “Липецькою фабрикою”, якою б гарною вона не була з художньої точки зору, просто не коректна. Істрія з Липецькою фабрикою “Рошен”, звичайно, ж сильно вдарила по рейтингу п’ятого президента. Тема Липецька переслідувала Порошенка всю каденцію. Підігрівана олігархічними медіа і недоброзичливцями, так чи інакше вона виникала до самого кінця каденції Петра Олексійовича. Навіть після того, як сама фабрика була закрита у 2017 році.
Тим часом сама історія з Липецьком почалася задовго до початку російської агресії. Фабрика була запущена на початку 2000-х. В ті часи, коли багато щирих патріотів України (кажу це без іронії) не бачили нічого такого в роботі з Росією. Співпрацювали з російськими ЗМІ, вели там бізнес. І не слухали непоодинокі голоси, які твердили: “Росія – споконвічний ворог України”. Перший арешт на Липецьку фабрику було накладено російською владою ще в березні 2014 року. І звісно ж, після приходу Порошенка до влади Кремль використовував факт присутності в Росії пов’язаного з президентом бізнесу поповній.
Сам Порошенко виявився в складній ситуації – ситуації, у якій він просто не міг розпоряджатися своїм майном. І якщо в липецькій ситуації й була допущена помилка – то лише з часом закриття фабрики. Нагадаю, що вона була закрита у 2017 році. Як жест відчаю людини, у якої просто відібрали майно. Прекрасно пам’ятаю одну з розмов з Петром Порошенком цього періоду, яка сталася на одній із зустрічей з депутатським корпусом. Коли у відповідь на черговий випад з приводу Липецька п’ятий президент емоційно вигукнув: “Чому я повинен віддавати Путіну те, що я своїми руками будував?”.
І в цій емоційності відчувався відчай людини, яка розуміла безвихідь ситуації та гіркоту від втрати власності, в яку він вклав багато нервів і сил. Політична логіка в результаті взяла гору над логікою бізнесу. Фабрика була закрита. Що не завадило противникам, зокрема й самому Володимиру Зеленському, труїти Петра Порошенка цією темою аж до 2019 року.
Коли Володимир Зеленський пафосно проголошував з трибуни стадіону питання про те чи правда, що в пайках “повстанців” (Зеленський вжив саме такий термін) є цукерки “Рошен” – він не міг не розуміти всю брехливість і маніпулятивність цієї тези.
Тези, яка заглушила навіть відкриту і доступну інформацію про те, що за роки свого президента Порошенко витратив близько 500 мільйонів грн особистих грошей на потреби армії.
Так чому ж в такому разі запуск “Ліги сміху” в Росії не можна порівнювати з Липецьком? Адже здавалося б, в діях росіян простежується та сама логіка. Переконавшись в тому, що Петро Порошенко не збирається беззастережно капітулювати перед Путіним, Кремль успішно розіграв карту Липецької фабрики у своїй інформаційній атаці на Порошенка.
Переконавшись в тому, що Володимир Зеленський не збирається беззастережно капітулювати перед Путіним, Кремль успішно розігрує карту “Ліги сміху” й грошей, які отримуватиме за роялті Зеленський в атаці на шостого президента. Асоційована з Зеленським студія “95 квартал” відповідає на всі звинувачення тим, що права на міжнародний запуск її продуктів належить одній з європейських компаній. І що студія не втручається в переговорний процес, який веде ця компанія. Дуже нагадує сліпий траст з управління бізнесом Порошенка. Йдемо далі.
На самому російському телеканалі СТС стверджують, що права на формат були куплені давно. До того, як Володимир Зеленський став президентом. Так само як і Липецька фабрика – яка була запущена давно, задовго до того як Петро Порошенко отримав шанс стати головою держави. У чому ж у такому разі різниця? Різниця як завжди в деталях.
Варто нагадати, що саме створення формату “Ліги сміху” датовано 2015 роком. Як відповідь на неможливість участі українських команд у російському КВК під час війни. Іншими словами, навіть якщо уявити собі те, що права на формат були куплені росіянами в тому ж 2015-го, війна між Росією та Україною йшла повним ходом. Іловайськ, Дебальцеве і всі ті слова, якими Володимир Зеленський так майстерно жонглював у своїх словесних атаках на Петра Порошенка тільки відбулися. Або відбувалися в самий розпал переговорів про продаж формату в Росію. І ніякі міркування про бізнес на крові не зупиняли керівника студії “95 квартал” Володимира Зеленського від отримання кремлівських рублів на власний рахунок.
За аналогією – це якби замість закриття Липецької фабрики, Петро Порошенко відкрив би у 2015 році ще одну фабрику в Воронежі. Ніякі легенди про те, що Зеленський і його студія були не в курсі продажу, не витримують критики. У листопаді 2019 року, коли Зеленський вже пів року був президентом, в Києві засвітилися два коміки з орбіти Маслякова – Свєтлаков і Незлобін, які приїхали до Києва на фінал “Ліги сміху”. Зазначу, що саме компанія Маслякова виступає партнером у запуску формату в Росії. Так ось, лише рік тому прес-служба “95 кварталу” бадьоро рапортувала про те, що російські коміки приїжджали в Україну для того, щоб оцінити перспективи формату у своїй країні. З тої пори студію очевидно вразила вибіркова амнезія. Тут звичайно ж треба було б зробити висновок. Але до кінця незрозуміло який.
Проголосувавши на виборах за цинічного маніпулятора без будь-яких уявлень про критерії добра і зла, українці самі обрали життя в цинізмі та брехні. За ці півтора року ми встигли оцінити й безпрецедентну кризу держуправління. І втрату державою тендітних ідеологічних орієнтирів. І корупційні скандали, на тлі яких тьмяніють всі аналогічні скандали часів Порошенка. І відкат реформ. Тепер ми точно відчуємо на власній шкурі що таке справжній, а не висмоктаний з пальця бізнес на крові.
Подає надію одне – картонна імітація президента може скільки завгодно бити себе п’ятою в груди в надії довести свою безкомпромісну чесність і патріотизм. Але від дії часу нашвидкуруч склеєна олігархами картонка кришиться й опадає. Важливо інше – зробити висновки на майбутнє, і ніколи більше не допускати збитих з фанери людей до управління державою.