— Хотіла б почати з актуальної теми, а саме прихід Трампа та його “мирний план”. Так чи інакше, ведуться розмови про заморожування бойових дій, укладання перемир’я. Яким ви бачите сценарій закінчення даного етапу війни? 

По-перше, я б хотів, щоб у людей було досить тверезе розуміння ситуації. В першу чергу за українців можуть і будуть думати тільки українці. Безумовно, з того що ми вже побачили по поведінці та заявах Трампа, ми можемо констатувати, що наміри в нього дійсно є, що він дійсно хоче повпливати на війну, що він розуміє важливість збереження України і якихось позицій. 

Але я не побачив на сьогодні жодного реального сигналу про те, що конкретний план взагалі десь існує. На цю мить ми бачимо тільки наміри. 

Запевняти себе мріями про те, що Трамп прийде і порядок наведе — то так, на жаль, не буде. Ми маємо розуміти, що це все ж таки це інша країна, у якої на передньому плані будуть свої власні національні інтереси.

— Судячи із заяв Трампа, один із компромісів щодо врегулювання війни стосується відмови України від членства в НАТО. Як ви вважаєте, а чи справді нам так важливе членство в цьому альянсі?

Я, відверто кажучи, не вірю в те, що ми туди потрапимо в найближчій перспективі. НАТО не готове до України, НАТО не готове до війни з Росією. Це сьогодні дуже добре спостерігається по їхній реакції, по їхній поведінці. Ми ж прекрасно розуміємо, що НАТО навіть в технологічному оснащенні сьогодні вже відстає від сучасної війни.

Війна в Україні показала те, що країна взагалі без флоту може потопити й покласти на дно судна, які коштують трильйони, що йдуть на їхнє створення, забезпечення та обслуговування. Робиться це водним дроном за 2 тис. доларів. А чим далі, тим вони дешевше. Тому надзвичайно важливо адаптуватись до сучасних реалій, що НАТО дається доволі складно. Тому я не бачу, щоб в найближчій перспективі НАТО було готове прийняти Україну з тією війною, яка сьогодні відбувається тут. 

— Яке ваше ставлення загалом до правої консервативної політики Трампа?

Я, як представник правого руху, безумовно добре ставлюсь до тенденції, коли правий рух повертається в нормальне русло, коли його знову дістають із забитого маргінального в сучасну політику.

Але тут треба розуміти, що багато в чому у випадку з Трампом — це все ж таки правий популізм. Хоча, однозначно, навіть в такому випадку я вважаю це позитивним кроком і напрямком. 

Ми ж побачили багато в чому, як ця ліва історія демілітаризувала весь світ, Європу в тому числі. Саме вплив лівих тенденцій довів до того, що більшість європейських країн взагалі не готові сьогодні до війни ментально та внутрішньо. Навіть там, де є зброя, немає населення, яке готове воювати. 

Це безпосередньо вплив ось цих лівих настроїв, які були останніми роками, тому я позитивно ставлюсь до того, що ми повертаємось до правої позиції, яка є вимушена на сьогодні. Праві рухи показали, а тим більше український правий рух показав, що він конструктивний, що він здатний будувати, здатний захищати, тоді як всі інші на це сьогодні вже не здатні. 

— Яких саме реформ, на вашу думку, потребує українська армія? Що найперше можна запровадити вже сьогодні?

Всі завжди починають це питання з технічних засобів, але першим і найголовнішим ресурсом війни є все одно люди. Будь-які реформи в армії мають стосуватись безпосередньо людей, їх мотивації та навчання, їх застосування. 

Насправді навіть починатись це має з цивільного життя. Ще до початку повномасштабної війни ми працювали з тим, що в регіонах організовували підготовку цивільного населення. Коли почалась повномасштабна війна, більшість цих людей, які на той час були цивільними, одразу в перші ж дні пішли до лав різних підрозділів. Люди були готові внутрішньо, тому що вони пройшли звичайну підготовку. Навіть після проходження цього курсу в скороченому вигляді, у людини міняється ставлення, у людини з’являється мотивація, у людини є відповіді.

З мобілізованим підготовленим населенням набагато легше було б формувати й кадрові ресурси для Збройних Сил, тому я б починав взагалі з цивільного життя.

Далі перетікаючи вже в ЗСУ, то ми маємо безумовно реформувати весь процес навчання, який у нас є. Виключно декілька навчальних центрів готують сучасно і більш-менш якісно, а всі інші ж працюють за старою системою. Отримуючи звідти людей, притомний командир вимушений їх у себе в підрозділі заново навчати. 

Наступне — це філософія застосування бойових підрозділів на війні. Більшість генералів, які сьогодні існують в армії, це все ж таки люди старої школи, які не мають досі уявлення про реалії сучасного бою. Звідси ми бачимо постійні “солянки” з різних підрозділів, якими не можна керувати в бою взагалі. Звідси ми вже бачимо великі втрати або людей, або позицій та населених пунктів. 

— За вашими словами, “колишні ув’язнені є одними з найвмотивованіших людей у 3 ОШБр за останній рік”. Як відбувається кампанія рекрутингу ув’язнених? Чи вона ще триває?

Так, рекрутинг триває досі. Ці люди дійсно себе круто показали на полі бою. Про те, що колишні ув’язнені є найбільш вмотивовані люди за останній рік, це насправді не мої слова, це слова командирів підрозділів, безпосередньо в яких вони беруть участь. 

Ймовірно, це пов’язано з тим, що вони дійсно відчувають перед собою можливість скупити свою провину, морально перекрити свої помилки. 

Колишніх ув’язнених адекватно інтегрували в підрозділи, тому вони надзвичайно ефективно себе показують через свою мотивацію. Ба більше, частина з них вже виросла навіть до командирських посад.

— Як ви ставитеся до рішення суду щодо Сергія Гнезділова, якого після публічного СЗЧ випустили з-під варти, та він повертається на службу?

Насправді з тим законодавством, що в нас є, суд іншого вироку йому і не міг винести, тому що зараз будь-які СЗЧ повертають в той чи інший підрозділ. Дуже важливо, що суспільство на це зреагувало, тому що у суспільства досі постає питання справедливості та розуміння того, що це неадекватно. 

Пишатись тим, що ти пішов у СЗЧ, спонукати інших людей, враховуючи ту ситуацію, яка в нас сьогодні складається. А якщо на прикладі нього в СЗЧ піде будь-яка рота, яка зараз стоїть на передньому фланзі. Хто буде за це нести відповідальність: Гнезділов чи командир підрозділу, в якого ця рота була? Тому реакція на такі речі має бути обов’язковою. Вона має бути і у суспільства, і у законній площині. 

— Схарактеризуйте, яким має бути офіцер сучасної української армії.

Ми зобов’язані виростити командирів з поля бою. Це ті люди, які ще не мають небезпечного розриву між ними й піхотинцем або полем бою. Вони розуміють сучасні реалії, розуміють піхоту, знають, про що вона думає та як може воювати. У більшості керівного складу, який є сьогодні у Збройних Силах, такого розуміння немає.

Сучасний офіцер безумовно повинен мати авторитет у війську. Це має бути людина, яка виросла внаслідок своїх вчинків, своїх рішень на всіх ланках свого бойового шляху. Це, наприклад, принципова позиція у Третій штурмовій бригаді. У нас неможливо стати командиром будь-якого рівня, якщо тебе не сприймає твій особовий склад, якщо ти не показав себе на полі бою. 

— Нещодавно була новина про те, що офіцера ЗСУ засудили за недбале оформлення журналів. Яка ситуація з «паперовою бюрократією» у вашому підрозділі?

Бюрократія в армії – це “адуха”. Ну прям це дуже жорстко. Це все не жарти про те, що існують журнали журналів. Те що командирів можуть карати за неправильного кольору обкладинку на журналі, або за те, що не тією пастою заповнений цей журнал. Ми досі інколи з цим зустрічаємось. На щастя, зараз є тенденція до зменшення цієї бюрократичної “адухи”.

— У інфопросторі нещодавно ширилася ще одна новина про те, що командира понизили в посаді за цькування небінарної особи. Ваші думки з цього приводу.

Такі випадки ініціюються саме зверху під тиском якихось міжнародних організацій або ще чогось. Так не може бути. Командира можна понизити або підвищити виключно за прийняті ним рішення в бойових ситуаціях. На кадрові рішення, на відповідальність в армії не мають впливати якісь тимчасові політичні тенденції.

— Щодо мобілізації: Як у 2025 вирішити критичну нестачу людей?

По-перше, ми маємо почати працювати над репутацією війська, яку ми втратили на сьогодні. Проте втратили не через дії війська, не військо має провину в тому, що суспільство втрачає до нього довіру. У цьому винна відсутність загальнодержавної системної роботи у цьому напрямку.

Ми маємо повернути репутацію війська, ми маємо вирішити найбільші страхи суспільства, які існують в армії, які починаються знову ж таки з навчання. Люди спілкуються і розуміють, вони бачать, що один потрапив в армію — його нічому не навчили, він потрапив на поле бою. Інший потрапив в армію — його знов нічому не навчили, він потрапив до командира ідіота. Наступний в цій родині або в родині їх друзів звісно не захоче йти в армію. Ми маємо вирішити це питання.

Зокрема, чому в 3 ОШБр йдуть, а в інші підрозділи йдуть менше. Є люди, які думають, що це через наявність бордів в містах. Ці люди не можуть оцінити загального комплексу роботи. Питання не в бордах, не воно вирішує рекрутинг. Рекрутинг в Третю штурмову вирішує репутація Третьої штурмової, відношення до особового складу, відношення до кадрових рішень, відношення до навчального процесу, до планування та застосування своїх сил. Це допомагає рекрутингу в Третю штурмову, а потім вже борди та рекламна кампанія. 

— Як, на вашу думку, буде виглядати поле бою у 2025 році?

Дрони і люди — це те, що зараз на полі бою і те, що далі продовжує розвиватися. Сьогодні надзвичайно швидко розвивається дронова історія і напрямок РЕБу. Наприклад, широке застосування отримали дрони на оптоволокні, чим вимкнули весь РЕБ, який на сьогоднішній день наявний. На жаль, росіяни ці дрони на оптоволокні використовують більш широко, ніж ми. Вони раніше за нас це почали робити. 

Без людей поля бою все одно не буде, як би не розвинулись дрони. Дрон не надає статусу території, чия вона, а людина надає. Тому в будь-якому разі присутність піхотинця в цих умовах все одно буде обов’язковою.

Ми у себе в бригаді дуже багато намагаємось перекласти саме на дрони, тому що вони приносять більше ризиків для піхоти, ніж знаходження на позиції. Тобто у піхотинця на позиції шансів вижити більше, ніж за короткий проміжок часу, який він проходить від позиції до умовно спокійної території, або коли він несе забезпечення, або коли він йде когось міняти. Кожен раз в цьому випадку надзвичайно ризикують саме піхотинці, виконуючи логістичну задачу. Тому ми багато в чому переклали це на дрони, за рахунок чого суттєво знизили свої втрати.

— Максиме, ви доброволець ще з 2014 року. Розкажіть, як ще змінилася війна за цей час. Багато людей, які воюють з 14-го, говорять, що “війна без дронів була курортом”.

Війна настільки швидко змінюється, що нам всі попередні бої, всі попередні задачі кожен раз здаються курортом. Сьогодні на Харківщині нам навіть Бахмут вже здається не такою ж і складною бойовою задачею, як вона вдавалась нам на той момент.

Ну і безумовно дрони надзвичайно вплинули. Сам розвиток дронів придає динаміки. Все настільки швидко розвивається, що людина, яка отримала поранення пів року тому, і зараз повертається в армію, вона заново взагалі вчиться воювати. Навіть пів року пропадаючи з війська, повернувшись, ти вже вимушений адаптуватись до тих умов, які для тебе невідомі. 

— Максиме, дякуємо за цю плідну розмову!