Про це пише на своїй сторінці у Facebook Мар’яна Безугла. Далі її пряма мова.
Перед містом таки були фортифікації, які становлять єдиний побудований комплекс, що продовжується і в Селидове.
Окопи перед Новогродівкою були порожні. У колись двадцятитисячному місті практично не було української армії. 31-у бригаду перед містом забрали, комбрига, за якого просив колектив, зняли, і завели проти нього кримінальне провадження (нагадую, щодо Содоля досі немає жодного).
Натомість сюди відправили необізнаний підрозділ. Це не єдина нещодавня “ротація”. Плануються ще такі. Торецьк, Покровськ – будуть ще.
Якщо зараз проведуть «ротацію» у Вугледарі, ми втратимо і його.
Всі такі «ротації» призводять до проривів і смертей. Підрозділи забирають, командирів знімають, люди гинуть, ми втрачаємо сотні кілометрів української землі – міста, села, шахти, копалини, історію. Кількість злочинних ротацій лише зростає. Фрагментація фронту збільшується.
Цієї доби росіяни зайшли в Селидове. Тиждень тому я вийшла на околиці Селидового в напрямку Новогродівки і побачила там фортифікації перед містом. У місті ж нічого не було, звичайний цивільний населений пункт. Я зайшла в окопи, ніхто їх не охороняв, нікого в них не було.
Моє фото: Пусті окопи навколо Селидове тиждень тому.
Я пройшла під землею і вийшла в поле. За полем вже були росіяни. Більше нікого не було. Я не підірвалася на мінах, не зустріла бійців територіальної оборони – тільки поодинокі комахи були єдиним життям у підготовлених фортифікаціях навколо Селидового, до якого росіяни прагнули десять років. Любий цивільний міг зробити те ж саме, що і я.
У Новогродівці напередодні Курської операції звуки обстрілів безперервно лунали в небі, а мешканці ще ходили вулицями. У місті не було жодних ознак підготовки до оборони та наявності наших військових.
Через Покровськ виїжджають. Іде евакуація. Люди з пожитками, військові. Військові виїжджають через Покровськ. Останні кілька тижнів військові безперервно виїжджають через Покровськ.