#Букви розповідають історію однієї з найвпливовіших жінок світу, яка вже майже пів століття робить Prada саме таким, яким ми його знаємо.

Як онука Маріо Прада вивела родинний бренд на світовий рівень

Історія італійського бренду Prada починається в 1913 році. Тоді Маріо Прада та його брат Мартіно вирішили розпочати власну справу і відкрили магазин під назвою “Fratelli Prada” (Брати Прада).

Молоді підприємці сконцентрувалися на виготовленні сумок та валіз з натуральних та імпортних матеріалів — для заможних клієнтів.

Фірма доволі швидко знайшла прихильників. З 1919 року вони навіть постачали свої товари Савойській династії.

Секрет успіху полягав у поєднанні ексклюзивного дизайну, високій якості виробів та їхньому особливому шику: бренд асоціювався з практичною розкішшю та елегантністю. Утім, до виходу на світовий ринок було ще далеко. 

Цікаво, що справді відомим бренд зробили спадкоємиці, хоч би як рішуче Маріо Прада не виступав проти участі жінок у родинному бізнесі через власні консервативні погляди.

Син Маріо не цікавився бізнесом батька, тож управління компанією довелося передати доньці Луїзі. Під її керівництвом у 1950-х роках компанія вийшла на закордонний ринок, вироби Prada почали продавати в Америці та Європі.

Луїза йшла шляхом батька. Вона продавала дорожні аксесуари, оздоблені рідкісними породами дерева, дорогоцінним камінням, кристалами та шкірою преміумкласу. Під її керівництвом компанія закріпила за собою статус люксової торгової марки.

Незабаром ринок почали заповнювати легші та зручніші для транспортування валізи з коліщатками. Вишукані й ексклюзивні, але громіздкі сумки Prada почали гірше продаватися. Вже у 70-х компанія була на межі кризи.

Тоді молодша онучка Маріо — Міучча Прада почала допомагати матері й все більше увійшла в сімейний бізнес, очоливши його в 1978 році.

Саме під керівництвом Міуччі бренд отримав назву “Prada”,  а також свій відомий логотип, і почав поступово ставати таким, яким ми знаємо його сьогодні.

Тепер Prada є великою транснаціональною компанією,  що випускає одяг, взуття, аксесуари, сумки, окуляри від сонця, косметику та парфумерію.

Обіг компанії у 2020 році сягнув 2,39 млрд євро, а чистий прибуток  — 54,37 млн євро.

Крім власних бутиків Prada також керує брендами Miu Miu, Car Sho, Marchesi 1824 та Church`s.

Хто така Міучча і в чому її секрет?

Міуччу Прада називають однією з найвпливовіших жінок світу, відзначають її власний вишуканий стиль і значні статки (5 млрд доларів станом на листопад 2021 року за оцінкою Forbes та 6 млрд за оцінкою Bloomberg). 

Вона народилася 10 травня 1949 року в родині Луїджі Бьянки та Луїзи Прада. Має двох старших братів і сестер (Альберт і Марина). Цікаво, що прізвище матері Міучча отримала вже у дорослому віці — після всиновлення тіткою. Зауважимо, що детальної інформації про обставини всиновлення у відкритих джерелах немає, як і світлин членів родини Міуччі. 

Загалом біографія всесвітньо відомої дизайнерки сповнена білих плям. Але відомі з інтерв’ю факти про її життя розкривають чимало цікавих подробиць того, як Прада вдалося статися тією, ким вона є сьогодні.

Комунізм, фемінізм і пантоміма

Міучча дорослішала у 60-х, коли зародився рух хіпі, що виступав за лібералізацію і демократизацію традиційного суспільства. І цей рух захоплював її в підлітковому віці. 

Вже студенткою Міланського університету онука відомого дизайнера захопилася фемінізмом. 

Рух, який ми на сьогодні звемо фемінізмом другої хвилі, що в центр уваги помістив широку дискусію про нерівність чоловіків і жінок (особливо — в частині репродуктивних прав) та питання свободи вираження сексуальності,  тоді саме набирав обертів.

Сама Міучча про себе в той час каже:

“У ті дні я була дуже захоплена політикою та бунтами. Я ніколи не ходила до університету, окрім як на іспити. Я була дуже захоплена політикою”. 

Попри цю заяву, Міучча успішно завершила навчання в університеті. І ймовірно здобула ступінь доктора політичних наук, про що свідчать численні повідомлення у ЗМІ. 

Щоправда, теми її наукових дисертацій — ані кандидатської, ані докторської — не відомі широкому загалу, інформації про них немає у відкритих джерелах.

Ба більше, майбутня дизайнерка в той час стала членкинею компартії Італії з партійним квитком і брала участь у жіночому русі.  

“Комунізм тоді був дуже поширеним. Кожна молода особа, що була трохи розумною, тоді була лівою. Я не була такою особливою в цьому. Звісно, я вирішила стати частиною цієї групи”, — розповідала вона.

Бувши феміністкою та комуністкою, їй недоречно було говорити про моду, але Міучча так любила її, що не могла стриматись. Тож часто одягала на збори чи акції джинси, кросівки та решту речей від модних брендів.

Цікаво й те, що спадкоємиця родини відвертих  антикомуністів з докторським ступенем у задній кишені, ледь не присвятила своє життя… пантомімі.

Після завершення вишу вона почала навчатися в оперного та театрального режисера Джорджо Стрелера у міланській театральній трупі Piccolo Teatro. Наступні п’ять років Міучча виступала у ролі міма. Часто навіть на вулиці. 

“У Мілані був театр Piccolo Teatro, де були всі розумні люди 60-х, і я хотіла бути з ними. Тоді я вивчала політологію, але пантоміма здавалася мені цікавішою. Потім я зненавиділа це, але я навчалася п’ять років, і, гадаю, це навчило мене дисципліни”, — пригадує дизайнерка.

Зрештою, вона покінчила з цим у 1970-х, коли долучилася до родинного бізнесу.Спершу — як помічниця матері, згодом — як керівниця компанії.

“Я була активна (в партії і жіночому русі — ред.) протягом багатьох років, але ненавиділа публічні виступи, тому поступово почала працювати в компанії своїх батьків. Це було гіршим, що ви могли зробити в 60-х та 70-х роках як феміністка, – працювати в індустрії моди. Мені було соромно, але мені так сподобалося”, — каже вона, пригадуючи події тих років.

Тоді ж, у 70-х, продаючи речі Prada на ярмарці, вона зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком Патріціо Бертеллі. Він не лише був конкурентом Міуччі, а й, як вона заявляла, копіював дизайн її виробів. 

“З того моменту, як ми познайомилися, ми почали сперечатися. І ми ще не зупинилися”, — казала вона в одному з давніх інтерв’ю.

Згодом Бертеллі став нлише  романтичним, а й діловим партнером Пради, взявши на себе організаційну складову. До сьогодні він керує компанією спільно з дружиною — в ролі виконавчого директора Prada Group. 

Пара дотепер мешкає в успадкованому від батьків Пради будинку. Вони мають двох синів — Лоренцо та Джуліо — які поки не долучилися до родинної справи. Лоренцо відомий перегонник, а Джуліо — моряк.

Якщо ані пантоміма, ані політика не стала справою життя Міуччі, тепер чи  не найвідомішої дизайнерки світу, то боротьбу за права жінок відтоді вона не полишала. ЗМІ справедливо називають її “іконою фемінізму”.

Свою місію вона описала словами: “Я просто хочу змінити світ. Насамперед для жінок, тому що багато речей досі проти нас”.

“Я завжди вірила у співпрацю і намагалася працювати з артистками-жінками та підтримувати їх. … У кіно ми працювали з чудовими жінками-режисерами для короткометражних фільмів, нещодавно навіть з карикатуристками з нашої колекції Prada. Завдяки тому, що я успішна модельєрка, я можу втілити у життя витвори мистецтва. Моя робота – бути якорем”, — каже Прада.

Як Міучча розуміє красу?

Значною мірою успіх бренду — досягнення Міуччі Пради, яка вже понад 40 років керує творчою складовою роботи компанії. Все бере початок з її любові до одягу — сама ідея  займатися бізнесом суперечила її поглядам і не приваблювала. 

“Я завжди приймала свою любов до одягу, але я не хотіла займатися модним бізнесом. Але зробила це, гадаю, тому, що мені це, мабуть, сподобалося. І бажання займатися цим було більше, ніж теоретична ворожість”, — казала вона.

Міучча перетворила улюблену й ненависну для себе моду на предмет своєї боротьби. Зокрема, з “красою” в загальному розумінні, яку Міучча завжди називала “буржуазною”.  

“Моя справжня точка зору – йти всупереч стереотипам про красу та сексуальність…”, — зауважувала дизайнерка.

Високий рівень освіти та прогресивні погляди були і є фундаментом її дизайнерського стилю. 

Вона продовжує нести потужний феміністичний меседж й своє унікальне бачення краси у своїх роботах  ось уже понад 40 років — як в межах роботи на Pradа, так і через власний бренд Miu Miu.

В часи, коли вона починала свій шлях в індустрії, мода була схиблена на тому, щоб змусити людей, насамперед жінок, мати конвенційно гарний вигляд. Це не було цікаво місис Прада:

“[Моя робота] — це проти будь-яких кліше з багатьох причин. … По-перше, це тому, що є політичний бік, що відкидає цю ідею, що треба бути лялькою, завжди однаковою, щоб бути красивою; це просто неправильно, це не гідно для жінок, Ось чому я ненавиджу упередження щодо стрижки і усього, що, на думку людей, робить жінок гарними. Я проти цього, в принципі, як з особистого, так і з людського погляду. Інша причина, через яку я проти [такого бачення] — це банально”, — пояснювала Прада.

“Я хочу бути розумнішою, складнішою, цікавішою чи новішою”, — додавала вона.

І їй це вдається. Міучча стала відомою своїми несподіваними, ба більше — ексцентричними рішеннями. Як-от зробити рюкзак з нейлону. Цей матеріал “Fratelli Prada” від початку використовували, аби загортати дорогі шкіряні речі, як ніяк не для виготовлення своїй товарів. 

Цей виріб Міуччі став хітом свого часу. А тепер нейлон — не просто один із головних матеріалів Prada, а й одним із ключових символів італійського модного бренду. 

Міучча ввела поняття мінімалізму та стриманості. Чисті й прості лінії у поєднанні з тонкими ексцентричними деталями та розкішними тканинами були характерними рисами її дебютної колекції (AW 1988-89). Зверніть увагу на стиль моделей. Критики про них казали: “Виглядали як дівчата, яких вважають проблемними”. 

Як зізнається сама дизайнерка, тривалий час її підхід був незрозумілим для загалу.

“Усі ненавиділи те, що я робила, окрім кількох розумних людей! Бо для “класичних” це було щось тривожне. А для ультрамодних авангардистів це було надто класикою”, — розповідала вона.  

Утім у “мінімалістичні” 90-ті на Праду чекав справжній зліт.

Жінки одягалися в стильні та елегантні костюми, зберігаючи при цьому свою впевненість і жіночність. І її бренд відповідав попиту на це.

Критики ж тоді охрестили стиль Міуччі словами “потворний шик”. 

“Потворне вже в грі”, — писали тоді.

Ця оцінка супроводжує бренд і досі.

За словами директора з дизайну Prada Фабіо Замбернарді, саме шоу, що шокували незвичними ідеями та концепціями, змусили бренд голосно заявити про себе. 

“Увагу почало привертати, коли шоу стало трохи більше з ідеями та концепціями, які здавалися такими, що шокують. Шокують через використання неправильних матеріалів, використання нейлону і не лише для сумок, дослідження потворності у порівнянні з красою”, — казав він.

Втілення того самого “потворного шику” — колекція 96-го року, зроблена з тканини, що нагадувала популярні в 70-х фіранки в брудних кольорах із намальованими вручну смугами та візерунками. Варто розуміти, наскільки це відрізнялося від того, що робили відомі конкуренти (Том Форд, Гуччі, Версаче), що звеличували сексуальність у своїх тогочасних колекціях.

Подальші колекції Міуччі Пради були наповнені й цілеспрямованими суперечностями. Наприклад, колекція SS04: суцільні відсилання до 1950-их, щаслива ностальгія, але без повторення вінтажних кліше. 

Створюючи колекцію AW08 Міучча прагнула працювати “без будь-якої точки відліку, без попередньої ідеї”. Вона просто робила свої колекції новими та сучасними “на око”. 

У цій колекцій для неї так само було пріоритетом створити щось “мінімалістичне, жіночне та стильне, але, зрештою, не таке сексуальне”. Не боялася і посилатися на саму себе з 90-х.

Кажучи про свої колекції, дизайнерка зазначала:

“Я намагаюся зробити чоловіків  чутливішими, а жінок — сильнішими”. 

Їй вдавалося це робити, немов надаючи одягу певної внутрішньої сили. 

Хоча жінки — в центрі уваги Міуччі, в її портфоліо є й чимало яскравих робіт для чоловіків. 

Прада ділилася, що коли створює одяг для чоловіків, то загадується над питанням:

“Якби я була чоловіком, що б я хотіла одягнути?”.

Її мета — знайти баланс, аби чоловіки в її одязі не мали смішний чи провокаційний вигляд.

“В моді чоловіки обмежені. Мені подобається трохи додати, але не так, щоб це стало смішним настільки перебільшеним, щоб це стало жартом…..або провокацією, а це мені не подобається. Оскільки я жінка, мої фантазії більше про жінок”.

Пропонуємо поглянути на останню з них, створену у співпраці з Рафом Сімонсом:

За допомогою візуальних виразів у своїх колекціях Прада надавала нового значення тому, що таке “жіночність”. Саме через новий погляд на моду, на жінок, на взаємодію між жінками та чоловіками світ і досі цінує її бренд. І саме тому Prada і досі входить до десятки найпопулярніших брендів одягу.