Скріни з повідомленнями від матері опублікувало видання РІА Мелітополь.

“Сину, пишу на випадок, якщо проблиск зв’язку буде і повідомлення відправиться. З нами все гаразд, залишився лише газ. Говорять, і його скоро не буде. Бомблять сильно. Світла і води немає вже другу добу. Але ми тримаємось. Сьогодні ____ приходила, ми поділилися їжею. Найстрашніше – не знати, що відбувається. Дуже любимо тебе, сподіваємося, що в тебе все гаразд”.

“Доброго ранку, синочку! Зараз 8:20, 4 березня. Ми пережили ще одну ніч. Сьогодні вночі майже не спали, бомбили нещадно. Здається, дуже близько. Дуже страшно загинути і лишити тебе одного. Але вже ранок – і ми живі. Газ, дякувати Богу, є. Більше нічого нема. Дуже сильно тебе любимо, бережи себе, наш рідний!”

“Синку, зараз 9:33. Ми в порядку. У квартирі 15 градусів, але ми зараз попрацювали та зігрілися. І ще раз зраділи своїй запасливості. Знайшли ящик гірлянд із батарейками та один ліхтарик! Тепер ми зі світлом. Якщо наші телефони сядуть, давай домовимося, ти намагатимешся дзвонити на телефон дідуся у 12 дня і 9 вечора, ми будемо його включати в цей час. Любимо тебе”.

“От такий жах. Я щодня боюся, боюся завтра. Боюся спати, страх, що завтра бомбитимуть і в черзі по воду не встигнемо сховатися. І ще так гидко від мародерів, які в перші дні зламували все поспіль і грабували усі магазини. І тягли, тягли. Сумки з парфумами з Брокарда(його спалили), дублянки з Папа Карло, ящики оселедця, капусту у відрах, дитячі памперси. Тягли і з нашого будинку, навіть біленька тітка Ніна з нашого будинку, що годує котів. Жах, серед цих людей ми живемо! Це відбувалося тому, що поліцейські були на фронті, а тепер, тато чув, що з’явилася можливість патрулювати, їх відловлювали та знімали штани, щоби ходили з голою ж…. Любимо тебе дуже! Цілуємо тебе з татом, до завтра, мій рідний!”

“Синочку, мій рідний, привіт! Ми живі, і наше пекло триває. Сьогодні 10 березня. Ми провели ніч у підвалі біля _____. Дякуємо їм, що прихистили нас 4 людей. Вчора був вибух страшної сили – з літака закинули щось на пологовий будинок третьої лікарні. Ми в цей час лежали у спальні на дивані. Як дізналися пізніше по радіо, це була бомба з діаметром вирви 10 м. Ми вискочили – і в шкарпетках у загальний коридор. Потім зрозуміли, що якщо у нас так, то що ж у бабусі? Тато вибіг на вулицю і подивився на їхні вікна. А їх просто немає – вибиті разом з рамками. Ми з жахом схопили бинти і побігли до них. На щастя, бабуся та ____ живі, але в істериці, уже з сумками стояли на виході зі своєї квартири, вірніше її руїн. Вибух був такої сили, що всі їх вікна та лоджія вибиті, замок вибитий, балкон вибитий. Все це летіло на них, але, на щастя, вони цілі. Ми схопили їх сумки і повели до себе, всі тремтіли від страху, наші будинки з чорними дірками замість вікон у багатьох. У маминого сусіда з однокімнатнї вибито двері”.

“Повернулися по речі, швидко схопили, що було поруч, сіли в машину і по шибках під вибухи поїхали сюди. Тут ночували в підвалі, дуже холодно, всі тремтіли, спали на землі в одязі на пінопласті і тонкій ковдрі. Ми схопили деякі пледи, але на 4-х цього мало. І їжі взяли небагато, те, що було приготовлено. На нашій лоджії все засипано склом. Сьогодні хотіли піти по продукти та речі, але не змогли, знову літають літаки та бомбардують. Навіть приготувати їжу не можемо, все у підвалі сидимо. Такий ось жах. Сьогодні ракета потрапила в одну з найближчих до нас дев’ятиповерхівок. На 8 поверсі. Спати в підвалі дуже холодно, тато боїться за свої нирки. Не знаємо, чи виживемо. Бережи себе, мій рідний “.

“Картоплі сирої у нас багато, але не можемо її приготувати, та й води мало, Вранці п’ємо персиковий сік, щоб воду економити. Слухаємо новини весь час, сподіваємось, що нам допоможуть. Вже нічого не шкода, аби вижити. Дуже холодно, але з дому ми притягли ковдру і мою хутряну дублянку, лежимо всі закутані. Не милися вже понад два тижні, одягнені як капусти, спимо в шапках, дублянках, п’яти светрах і шкарпетках. Говоримо мало, більше новини слухаємо, деякі грають у карти. Вчора трохи читали з гірляндою. Час тягнеться повільно, все в напівсні. Вчора тато допомагав ____ зміцнювати двері та вікна на третьому поверсі. Я мало не збожеволіла, поки він повернувся. Так хочеться вижити і обійняти тебе, мій рідний. Вчора ___ обіймала ____, а я тихо плакала. Але я рада, що ти зараз не з нами. Я дуже хочу, щоб ти жив і був щасливим. Ми молимо бога все, щоб не бомбили і щоб ми змогли обійняти своїх рідних. Любимо тебе дуже сильно. Бережи себе, мій рідний, ти найдорожче, що маємо”.

“Привіт, синочку, наш рідний! Як ти там? Ти в порядку? Ми так хвилюємось про тебе, у вас теж уже авіаудари, ми чули. Дуже сподіваємося, що ти у безпеці. Ми ще живі. Сьогодні  понеділок, ми всі сидимо в підвалі. З кожним днем ​​все гірше та гірше. Якщо вчора і позавчора ми ще ризикнули збігати додому, то сьогодні навіть страшно піднятися до туалету на перший поверх. Десь недалеко від ____ наші поставили свою установку, звуки моторошні постійно та відповідь прилітає. У небі літаки фашистів літають. Страх. У нас практично немає можливості приготувати їжу, треба це робити на вулиці біля гаража, а там дуже небезпечно. Вода закінчується, а йти по неї  страшно всім. Їмо всі мало, одна мого розміру порція на двох. Батько постійно голодний”.

“Вчора був сильний обстріл, ми бігли та кинули картоплю дорогою, ховалися у під’їзді. Такий страх. Прибігли, у мене довго тремтіли руки, і я так плакала. Від страху, від безвиході, від жалю до своєї квартири. Вона в жалюгідному стані, повертатися нам нікуди. Усі вікна розбиті, рами вивернуто. Віконне скло на кухні розлетілося і пробило мікрохвильову піч наскрізь. Вся моя кухня порізана склом. На балконі і в кухні зовсім немає скла, немає балконних дверей, інші рами частково зі склом, але всі вибиті і вікна не зачиняються. Можуть легко залазити мародери. Щось робити небезпечно, ми схопили продукти та бігти. Ось так ось. Я не уявляю, що б ми робили, якби не _____. У квартирі нашій зараз нуль градусів, воду, де ми брали вже два дні не підвозили, та й стояти за нею небезпечно, дров на багаття немає та й мало хто виходить готувати їжу, страшно”.

“Синочку, мій рідний! Пишу тобі з татового телефона, мій телефон давно сів. Сьогодні 13 березня, ми ще живі. Давно не писала, бережу заряд. Не знаю з чого почати. В якому жахітті ми знаходимося, ти знаєш. Місто, здається, вже майже зруйноване. Крім “Градів” та іншого ще й літак літає і бомбить нас. До нас у гості приходять знайомі, розповідають новини. Вчора бомба потрапила до головпоштампу, розбила його на дві частини, а там люди у підвалах і не відомо, чи живі. Нема кому їх дістати. Ми, ризикуючи життям, двічі бігали додому по продукти та ковдри. Навіть два мішки картоплі притягли, ящики печива, болесії, чаю, цукерок. Намагаємося хоч якось віддячити за притулок”.

“Синочку, мій рідний. Сьогодні 17-те, на моєму телефоні виявилося трохи заряду. Ми ще живі, хоч уже багато разів прощалися з життям. Ми в пеклі. Нас обстрілюють градами, закидають бомбами, мінами. Не залишилося жодної цілої будівлі. Все місто горить. Ми навіть боїмося вилізти з підвалу, в який за ніч забивається селище з дітьми. Ми майже не спимо, стоїмо і молимося в кутку підвалу всім натовпом. Нам страшно. У нашому автомобілі ударною хвилею вибило скло заднє, а за авто величезна вирва, виїхати неможливо. Ми не знаємо, що буде завтра, чи виживемо? Господи, за що нам це все. Молимо бога, щоб підвал врятував нас. ____ доводиться всіх годувати, бідна, вона просто свята. Порції дедалі менші. Батько голодний весь час. Готувати доводиться в гаражі – і то дуже страшно. Вікна та двері в будинку вибиті, тато з ____ постійно намагаються закласти дірки під обстрілом. Дуже холодно, у підвалі близько 5 градусів та темрява постійно. Ми молимося, щоб у тебе все було добре, щоб ти був щасливий. Ти в нас молодець, з усім упораєшся. Дуже хочеться вірити, що ми виживемо та зустрінемось. Любимо тебе дуже, дуже. Бережи себе, наш рідний”.

На щастя, ця історія з хепі-ендом. 18 березня їм удалося евакуюватися.

• Нагадаємо, репортери Associated Press протягом більш ніж двох тижнів документували облогу Маріуполя російськими військами. #Букви наводять переклад матеріалу AP, написаного відеографом Мстиславом Черновим та кореспонденткою Лорі Хінант.