Детально їх аналізувати немає сенсу, оскільки кожен є “живим пам’ятником” непрофесіоналізму, порушенню принципу правової визначеності, зґвалтуванням техніки законотворчості і спричиняє  обґрунтовані сумніви в адекватності авторів. 

Тому #Букви зупинилися на новаціях, які безпосередньо зачеплять українців.

Перший законопроєкт, який уже встиг стати повноцінним законом, стосується змін до правил фінансового моніторингу банківських операцій.

Переказуючи понад 5 тисяч гривень потрібно підтвердити особу відправника. Це стосується і декількох переказів, якщо їх сукупний розмір перевищить 5 тисяч гривень. На практиці це означає, що переказуючи кошти  через касу банку, слід надавати документи, які посвідчують особу відправника (паспорт тощо). А ось при переказі через термінал банку верифікація відбуватиметься через банківську картку.

Як наслідок, доведеться відстояти чергу в касу, або мати рахунки у всіх більш-менш великих банках, щоб не платити комісію за міжбанківський переказ.

Жоден з цих способів не працює з “небанківськими” терміналами, і що робити у таких випадках, влада ще не придумала.

Зміни, впроваджені цим законом, спричинили чимало запитань, і на частину з них спробував відповісти президент Асоціації українських банків.

При переказах на суму понад 400 тисяч гривень банк зобов’язаний сповіщати Держфінмоніторинг. Раніше цей ліміт встановлювався на рівні 150 тисяч гривень. Про лібералізацію законодавства тут не йдеться — суми до ліміту банк також моніторитиме за принципами “типової і нетипової поведінки”. В НБУ цей принцип пояснювали так: поодинокі перекази на суми 10-20 тисяч гривень не перевірятимуть. Проте якщо на рахунок особи, яка тривалий час отримувала платежі на невеликі суми, раптово перерахують кілька сотень тисяч гривень, для банку це привід зацікавитись.

В Асоціації українських банків кажуть, що зацікавитися можуть і сумою 50 тисяч гривень. Це дає змогу  припустити, що чітких критеріїв нової системи моніторингу наразі не існує і рішення будуть доволі суб’єктивними, з усіма наслідками.

Звідси випливає третя новація — при виникненні сумніву щодо законності транзакції банк має право заблокувати кошти і вимагати документи на підтвердження правомірності отримання коштів. При цьому закон не встановлює чітких критеріїв для такого блокування, вочевидь і на підзаконному рівні їх не вироблено.

В Асоціації українських банків також наголосили на тому, що навіть при продажу особистих речей слід сплатити податок на доходи фізичних осіб, який наразі становить 18% суми доходу. Якщо простіше: продаючи на OLX за 1000 гривень шафу, придбану ще вашим дідусем, 180 гривень ви повинні віддати державі. Інакше ваші дії можуть бути розцінені як ухилення від сплати податків, з усіма відповідними наслідками. З кросівками, які ви замовили в інтернеті й вирішили продати, тому що не підійшов розмір – така ж історія: не забудьте поділитися з державою. А ще такі операції можуть бути розцінені як підприємницька діяльність без відповідної реєстрації — а це додаткові штрафи.

Щоб уникнути цього, в АУБ закликають реєструватися як фізична особа – підприємець (тим, хто займається подібною діяльністю систематично) і сплачувати податки як підприємець. Щоправда, які ознаки цієї “систематичності” — не кажуть. Тож  перед продажем непотрібних меблів, возика, з якого виросла дитина, одягу, який не підійшов, українцям варто подумати, чи не порушать вони закон, оскільки законодавець не завдав собі клопоту надати чіткі критерії подібних порушень.

Якщо ж прислухатися до рекомендацій очільника Асоціації українських банків, то від одержаних з продажу непотрібних речей грошей також потрібно буде сплатити податок (до 5%), а також щомісяця сплачувати майже 1500 гривень ЄСВ — незалежно від того, заробили ви щось  чи ні. В такий спосіб за рік ви допоможете державі майже на 16 тисяч гривень однією лише сплатою ЄСВ.

Ще одна новація, яку можна проілюструвати на практичних прикладах. Вона стосується замороження активів, пов’язаних з тероризмом та його фінансуванням. Наразі “найпопулярніший” спосіб стати пов’язаним з тероризмом та його фінансуванням — це потрапити до санкційного списку РНБО. Після підписання відповідного указу президентом (який  через приписи відповідного закону  фактично одноосібно контролює склад РНБО та необхідну кількість голосів там), банк зобов’язаний негайно, без попереднього повідомлення клієнта, заморозити його активи. Іншими словами, президент має фактично одноосібний контроль над фінансами будь-якої особи в Україні. Якої демократії вам ще не вистачає?

Так само президент разом з монобільшістю підготував українцям другий “сюрприз” — законопроєкт про “добровільну податкову амністію”.

Щоправда, амністія ця вкрай ефемерна, а добровільність нагадує вибір між розстрілом і повішенням, оскільки законопроєкт фактично встановлює презумпцію вини особи в набутті майна, правомірність одержання якого вона не зможе довести. До прикладу — зможете довести, що ви законно отримували заробітну плату чи доходи від бізнесу у 2000 році? А зможете документально підтвердити, що сплатили всі належні податки у ті часи? А довести, що придбали у ті часи, скажімо, квартиру коштами, з яких були сплачені податки?

Так звана “податкова амністія” передбачає, що в період з 1 вересня 2021 по 1 вересня 2022 року ви можете “добровільно” задекларувати активи, набуті до 1 січня 2021 року і з набуття яких не були сплачені відповідні податки та збори. З сукупної вартості задекларованих активів доведеться сплатити 5% їх вартості (9% у разі якщо такі активи перебувають за межами України). У відповідь держава обіцяє:

• не притягати вас до відповідальності за порушення податкового та валютного законодавства;
• звільнити від обов’язку сплатити податки за набуття задекларованих активів;
• не притягати до кримінальної та адміністративної відповідальності за відповідними статтями КК та КУпАП;
• не використовувати дані поданої декларації як доказ в інших провадженнях.

І це — відверте шахрайство з боку держави. Передусім тому, що “найпоширеніший” податок, який може охоплювати “амністія” — податок на доходи фізичних осіб, нараховується і сплачується за працівника роботодавцем. І саме роботодавець буде відповідальним за всі порушення податкового законодавства щодо нарахування та сплати ПДФО. Натомість президентський законопроєкт перекладає цю відповідальність на кожного українця, який коли-небудь отримував зарплату. 

У такий спосіб боротьба із “зарплатами в конвертах” на практиці виливається в покладення на працівників обов’язків, які не були на них покладені в момент отримання доходу, що фактично є порушенням конституційного принципу незворотності дії нормативно-правових актів в часі. За таких умов,  про жодне звільнення від відповідальності не йдеться, і в цьому суть шахрайства з президентською амністією — за 5%   майна декларант не отримує фактично нічого.

Другий етап шахрайства – декларування активів, придбаних за “неоподатковані” до 1 січня 2021 року доходи. Президентський законопроєкт пропонує звільнення від відповідальності на несплату податків від одержання такого майна, проте, стаття 102.1 Податкового кодексу України встановлює, що після завершення  строку тривалістю 1095 днів (три роки), нарахування податкових зобов’язань не проводиться. 

Іншими словами, пропонується звільнити від відповідальності за несплату тих податків, відповідальність за несплату яких і так не може наставати згідно з нормами вже чинного законодавства. Проте шахрайство іде далі, оскільки збір за результатами декларування все одно сплатити потрібно. Тобто, виникає ситуація, коли особа, звільнена від обов’язку виконання будь-яких податкових зобов’язань, все одно повинна буде сплатити 5% збір за результатами декларування.

Довести, що певні активи були придбані за доходи, щодо яких передбачений статтею 102.1 ПКУ строк ще не сплиув, у більшості випадків буде неможливо. А якщо розглядати це питання не в теорії, а на практиці, коли особа могла за “неоподатковані” доходи придбати один актив, продати його, сплативши за цю операцію податки, і придбати інший — вже за цілком законно отримані і “оподатковані” кошти, то ситуація ускладнюється ще більше. Звісно, подібні клубки можна буде “розплутати” — у кілька разів розширивши штат податкової та надавши податківцям можливості перевіряти все, що вони захочуть і коли вони захочуть (це може бути наступним етапом плану влади).

Це лише кілька прикладів, але їх вже достатньо, щоб розуміти, що за інформацію про майновий стан громадян і 5% від їх майна держава пропонує мильну бульбашку у вигляді звільнення від відповідальності, яка і без того не передбачена законодавством. 

До того ж законопроєкт прямо передбачає, що декларант повинен віднести свої кошти до банку, який є суб’єктом первинного фінмоніторингу, що передбачено законом про який йшлося на початку. І тепер уже президентський законопроєкт зобов’язує банк перевірити походження цих коштів, з усіма наслідками, наприклад, у вигляді блокування цих коштів. Непогана перспектива, правда?

Чому зобов’язаний перевірити банк, які в банку є для цього інструменти та повноваження (крім погрози заблокувати кошти, якщо клієнт не доведе законність їх набуття), у президентському законопроєкті не пояснюється. Оскільки нормами президентського законопроєкту прямо передбачено, що готівкові заощадження не підпадають під декларування (лише ті кошти, які декларант приніс в банк), то залишається незрозумілим лише одне — про яку “амністію” ідеться, якщо на кожному етапі реалізації президентського законопроєкту йдеться фактично про утвердження презумпції винуватості особи в незаконному набутті майна. Фактично, пропозиція президента зводиться до формулювання “доведіть, що законно отримали ваше майно, інакше у вас будуть проблеми”.

Ще один приклад шахрайства з президентською “амністією” — обіцянка не використовувати дані декларації для відкриття провадження і не застосовувати заходи забезпечення кримінального провадження, запобіжні заходи та не вчиняти слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні стосовно задекларованого майна. Шахрайство в тому, що така заборона стосується лише проваджень, які розслідуються за ознаками злочинів, передбачених статтями 212, 212-1 Кримінального кодексу України і не поширюється на всі інші. 

Тобто, нічого не заважає правоохоронцям розпочати слідство за будь-якою іншою статтею КК України, маючи дані декларації особи та не будучи зв’язаними тими “гарантіями”, які нібито надає декларанту президентський законопроєкт, спокійно провести будь-які слідчі (розшукові) дії. І знову в обмін на розкриття даних про майно і сплату 5% від його вартості, держава не дає особі нічого крім обману.

Ці нікчемні гарантії обмежуються періодом до 1 січня 2021 року, при тому, що президентський законопроєкт станом на 1 січня 2021 навіть не був зареєстрований у ВР. Цей пункт дає правоохоронним органам лазівку не застосовувати передбачені законопроєктом гарантії стосовно фактів створення, одержання, використання зазначених в декларації активів, які відбулись після 1 січня 2021 року і фактично означає, що самі декларанти, довірившись президентському законопроєкту, добровільно дадуть карт-бланш податковій та правоохоронцям на будь-які дії щодо їх майна. Для прикладу, якби датою такого обмеження була дата подання декларації, подібна лазівка була б недоступною. Що заважало авторам законопроєкту так і зробити — залишається загадкою.

Сумнозвісний законопроєкт 5600 формально покликаний забезпечити збалансованість бюджетних надходжень, а фактично є “старим добрим” збільшенням податкового навантаження всюди, куди дотягнулись автори.

Ті його норми, які торкнуться громадян безпосередньо, це передусім заборона виїзду за кордон керівникам підприємств, у яких є податковий борг (навіть якщо він потім виявиться безпідставним — таку людину все одно можна буде замкнути в Україні на час оскарження), скасування пільги зі сплати ПДВ за продаж квартир на вторинному ринку, збільшення акцизних зборів.

Міністр фінансів Сергій Марченко вже встиг заявити, що скасування пільги з сплати ПДВ щодо угод з продажу житла на вторинному ринку, не вплине на громадян — “бо вони не платять ПДВ”.

Якщо не аналізувати сумнівну профпридатність пана міністра після такої заяви, слід одразу перейти до суті. ПДВ є “податком кінцевого споживача”. І якщо цей податок сплатив забудовник, який на первинному ринку продав квартиру посереднику, і сплатив посередник — продавши квартиру вже на вторинному ринку кінцевому покупцю, який планує в ній жити, то і забудовник і посередник просто включать суму ПДВ до вартості квартири, і жодної можливості заборонити це у держави немає. А заплатить обидві суми кінцевий покупець, громадянин. І так само ця норма жодним чином не допоможе боротись з тими, хто, за словами пана міністра “отримував надприбутки від перепродажу квартир не сплачуючи  при цьому податки”. Просто покупець заплатить більше. Ну і заплатить ще додаткові витрати на адміністрування ПДВ.

Інша новація, яку принесе законопроєкт № 5600 — податкова отримає право стягувати податковий борг без звернення до суду. Простіше кажучи — самі нарахували, самі стягнули. 

Чудовою ілюстрацією наслідків цього є недавній кейс “Нової пошти”, оштрафованої на понад 300 мільйонів гривень. Держспоживслужба, після того, як навколо ситуації піднявся скандал, заявила про скасування штрафу, який ще не був стягнутий. У випадку набуття чинності законопроєктом № 5600, бізнесу довелось би роками повертати у судах суми, безпідставно стягнуті податківцями. І повертатимуть ці суми не з бюджетів податкової чи майна самих податківців, а з податків громадян і бізнесу. В результаті, бізнес втрачатиме оборотні кошти, податки витрачатимуться на відшкодування “помилок” податківців, а держава на якийсь час зможе покласти під асфальт ще кілька мільярдів гривень.

Враховуючи, що цим же законопроєктом пропонується надати податковій право вимагати від платників податків інформацію навіть за наявності підозри щодо порушення податкового законодавства (а не встановлення конкретних фактів, що свідчать про порушення) та запровадити інститут податкової застави донарахованих податкових зобов’язань на період оскарження дій податківців, у держави з’являється легальний інструмент паралізувати роботу будь-якого бізнесу в країні. Чи несе це корупційні ризики — вирішуйте самі. Чого точно слід очікувати — так це збільшення податкових перевірок.

Оскільки апетит приходить під час їжі, то на додачу до всього перерахованого законопроєктом № 5600 пропонується стягувати податок на землю навіть з тих ділянок, право власності на які ще не оформлено, але які перебувають у користуванні. Тобто, держава не намагається прискорити чи спростити порядок набуття прав на землю, не прагне усунути зловживання в цій сфері, не має наміром захистити права землевласника. Держава хоче отримати гроші. А якщо вам після кількох років намагань оформити право власності на земельну ділянку відмовили, а сама ділянка дісталась комусь іншому або заростає травою — ну що ж, можете втішити себе тим, що ви допомогли державі вашими грошима.

Підсумовуючи всі розглянуті законопроєкти, слід очікувати двох наслідків — зростання фінансового навантаження на бізнес і громадян, а також значного збільшення тиску з боку органів контролю. Влада чітко дає зрозуміти — єдиною метою є наповнення бюджету і заради цієї мети всі засоби вважатимуться виправданими.