Півтора року тому міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що поліція знайшла підозрюваних у вбивстві журналіста Павла Шеремета. Того ж дня, 12 грудня 2019-го, відбувся великий брифінг, на якому, крім голови МВС, були тодішній генпрокурор Руслан Рябошапка і президент Володимир Зеленський.
“Імовірні вбивці затримані, дуже багато відповідей ми сьогодні отримали. Але є ще одне запитання: хто замовник?” – заявив тоді президент.
Паралельно відбувалися обшуки й затримання. В результаті у слідчому ізоляторі опинилися троє: військовий та музикант Андрій Антоненко, дитячий кардіохірург та волонтер Юлія Кузьменко і військовий медик Яна Дугарь. Запитання до слідства виникли майже одразу. Адже мотивом злочину для цих трьох нібито стала дестабілізація ситуації в країні через убивство відомої людини. А зробити це вони вирішили начебто через “захоплення ультранаціоналістичними ідеями та культивацію величі арійської раси”. На доказ цього прокуратура навіть показувала меми з інтернету із Дідом Морозом, що “зігує”, вирвані з контексту. В подальшому ж в обвинувальному акті ця фраза зникла, натомість з’явилися згадки про “невстановлених осіб”, які могли бути замовниками злочину. Також помінялася й сама справа: спочатку це було велике провадження на 200 томів, однак згодом із нього виділили окреме провадження, яке і передали до суду. В результаті з 200 папок розслідування до суддів потрапили лише 26.
Чи не основними доказами, на яких ґрунтувалися підозри й звинувачення, були записи з камер спостереження, зроблені в ніч перед убивством Шеремета та за кілька днів до цього. Згодом їх порівняли з “еталонними відео” від 2019 року, на яких записані Антоненко, Кузьменко і Дугарь. Провели низку експертиз, зокрема комплексну портретну та експертизу ходи, в якій брав участь іноземний експерт Іван Бірч. Шевченківський районний суд почав слухати справу лише восени минулого року. І до квітня встиг переглянути 7 томів. І лише 30 березня він добрався до одного з основних аргументів слідчих: відео з камер спостереження.
Доказ низької роздільної здатності
14:00, Шевченківський районний суд Києва. В’їзд на територію вже традиційно перегороджений КУНГами з нацгвардійцями. Вони ж стоять по периметру вздовж паркану, що оточує будівлю, та перед входом. Охочих потрапити всередину перевіряє поліція: просить відкрити сумки, цікавиться, чи є ножі, пістолети, газові балони. Такі заходи безпеки, можна припустити, пов’язані з нещодавніми засіданнями, під час яких відбувалися велелюдні мітинги, а десятки протестувальників намагалися заблокувати автомобіль конвою, яким Антоненка вивозили до слідчого ізолятора після суду. Тоді, як відомо, сталися сутички з поліцією. Втім, такі акції зазвичай збираються раз на два місяці – коли фігурантам справи Шеремета продовжують запобіжні.
Цього ж разу під судом було тихо: ані автомобілів озвучки, ані сотень людей з плакатами, димовими шашками і фаєрами. Прийшли лише найближчі друзі та родичі. Попри це, суддя Оксана Голуб та присяжні так і не скасували своє рішення про “закрите судове провадження”.
Нагадаємо, за законом суд має таке право, якщо, скажімо, будуть розголошувати чутливу для потерпілих інформацію. В такому випадку до зали засідань пропускатимуть лише учасників суду: підозрюваних, їхніх адвокатів, прокурорів, потерпілих і їхніх представників, якщо вони є. Також у разі закритого засідання заборонено трансляцію та відеозапис. Утім, у справі про вбивство Шеремета ситуація інша: засідання в інтернет стрімить сам суд, а на засідання пропускають журналістів і не пропускають родичів та вільних слухачів.
Робота почалася із затримкою в пів години. Захист, вже традиційно, попросив присяжних випустити Антоненка з акваріуму, аби той сидів поруч. Адже так, за їхніми словами, не будуть порушуватися права людини, зокрема – не буде створюватися образ винуватого у злочині й чоловік зможе повноцінно спілкуватися зі своїми адвокатами. Суд, також традиційно, відмовив. Оскільки, на його думку, права Антоненка не порушуються, адже скляний бокс має отвори для вентиляції, через які можна спілкуватися із захисниками й передавати документи. Тож присутні перейшли до доказів.
До великого телевізора, встановленого перед лавами для вільних слухачів, вийшов прокурор Микола Тішин і близько години демонстрував присутнім відео з камер спостереження, зроблених у ніч на 20 липня 2016 року. Вони мали би проілюструвати, як саме рухалися ймовірні убивці центром Києва до та після закладання вибухівки під авто журналіста. Втім, якість відео лишала бажати кращого: частина з них була не різка, на частині ймовірні убивці виглядали як розмиті силуети.
– Не порушуючи принцип презумпції невинуватості, але хочу нагадати, що матеріалами досудового розслідування і висновками експертиз встановлено, що на відео обвинувачені Антоненко та Кузьменко. Як ми бачимо, камера фіксує двох осіб, які в подальшому закладуть вибуховий пристрій під авто Павла Шеремета. Камера, відео з якої ми дивимося, розташована на вулиці Олеся Гончара, 41. Водночас станом на 2016 рік за адресою Гончара, 28 б, проживав обвинувачений Антоненко – заявив прокурор Тішин.
– Я прошу звернути увагу на розташування будинку. І на маршрут, яким рухаються люди з цього відеозапису. На відео не видно, хто ці люди і як прокурор їх пов’язав з Антоненком чи Кузьменко. Також будинок 28 б розташований в іншій частині кварталу, аби в цьому переконатися, варто відкрити Google Maps, – парирував адвокат Станіслав Кулик.
– Прокурор говорить щиру неправду. Колись я і справді жив на вулиці Гончара. Але з 2006 року я живу на вулиці Старовокзальній зі своєю сім’єю. А на Гончара я просто прописаний, – пояснив Антоненко.
Загалом же, за версією слідства, убивці в ніч на 20 липня 2016-го вийшли з двору будівлі на вулиці Гончара, 28 б, і через вулицю Ярославів Вал дійшли до вулиці Івана Франка, де стояло авто Шеремета. Там жінка нібито заклала вибухівку, і пара рушила через вулицю Липинського, далі до Чехівського провулку, звідки вийшла на алею вулиці Бульварно-Кудрявська і… дворами повернулася назад до будинку на Гончара, 28 б. Суддів така логіка руху здивувала.
– За версією слідства, рух підозрюваних закінчився на Бульварно-Кудрявській. А далі? – поцікавилася суддя Марина Антонюк.
– За версією слідства, камера востаннє фіксує обвинувачених саме на Бульварно-Кудрявській. І потім вони звернули у квартал, де проживав Антоненко, на вулицю Гончара, – впевнено сказав Тішин.
– Ви будуєте версію таким чином, що рух обвинувачених починається від будинку, де був зареєстрований Антоненко. Але завершується він значно далі, – продовжувала Антонюк.
– У дворах на Гончара камер немає. Крайня камера у нас на Бульварно-Кудрявській. І потім обвинувачені йдуть всередину кварталу на Гончара, – доводив своє Тішин.
– Подивіться у своїй робочій схемі, де заклали вибухівку. Бачите? Потім люди з відео пішли за своїм маршрутом. Де місце проживання обвинуваченого – побачили? А тепер подивіться, де вулиця Бульварно-Кудрявська. Вона вище, ніж будинок, в якому нібито жив Антоненко. І куди далі веде лінія руху? – цікавилася Антонюк.
– У напрямку Львівської площі, – ніяково відповів прокурор.
– Тобто виходить, що обвинувачений додому не пішов? – уточнила суддя.
– Вони пішли на Гончара. Просто в тому районі немає камер, – продовжував прокурор.
– Все ясно, запитань у мене немає, – видихаючи, сказала Антонюк.
Слово взяв сам Антоненко.
– Шановний суд. Прокурор знову вводить вас в оману. 2016 року я не жив на вулиці Олеся Гончара. Також я вважаю, що на відео зафіксовані немісцеві люди. У них хаотичний рух якийсь. Я знаю той район. З Гончара, 28 б, і назад можна пройти дворами і не потрапити в поле зору жодної камери. Також зверніть увагу на статуру чоловіка. На його плечі, ноги, сідниці. Він більший за мене. Також у мене в ті дні 2016-го була інша борода, інша зачіска. Ми потім фотографії покажемо, коли черга наших доказів дійде, – заявив Антоненко.
– Я 2016-го жила на Позняках. Яким чином, за версією слідства, я переміщувалася звідти в центр Києва і назад? У мене під будинком також є камери спостереження. Чому їх не перевіряли? Вони б мали зафіксувати, якщо я виходила з дому. Також я неодноразово казала: порівняйте мою статуру і дівчини з відео. Як би я не старалася, я не можу так виглядати. У неї стрункіша і спортивніша фігура. І рівна спина, а в мене сколіоз, – додала Кузьменко.
Слово знову взяв суд присяжних.
– Скажіть, на відео ми побачили чоловіка з рюкзаком, який ішов назустріч людям, які закладали вибухівку. Скажіть, ви його намагалися знайти? Чи, можливо, він їх співучасник? – поцікавилися присяжні.
– Слідство намагалося, але не змогло встановити цю особу. На жаль, – заявив Тішин.
– Шановний суд. Хочу зазначити, що на відео з Бульварно-Кудрявської видно автомобіль із увімкненими фарами. Ймовірно, там також був свідок, якого слідство не знайшло. Адже знайти, хто був посеред ночі у Києві, – доволі складно, – сказав захисник Кулик. Останню фразу навіть з певною іронією.
До розмови приєдналася представниця потерпілої Оксана Мельник. Її, зокрема, цікавило, що з якістю відео. І чи не можна його зробити чіткішим.
– От дивіться, є ж в екранів телевізорів герци. Чи можливо, якби у нас був екран з більшими герцами, зробити зображення чіткішим? Аби було краще видно? Чи зробити зображення меншим, тоді буде якісніша картинка? – поцікавилася вона.
– Якби я робив це на проєкторі чи на великому екрані – так, було б видно краще. Я вас запевняю, що прокуратура зробила все від себе залежне, – впевнено сказав Тішин.
– Краще б не стало, – під ніс пробубонів технічний експерт, який показував відео на екрані. Його голос, втім, не почули.
– Ваша честь, дозвольте ремарку, – вклинився в розмову захисник Кузьменко Тарас Безпалий, – Є певні характеристики техніки. Є пікселі, яких в камері обмежена кількість. Збільшуй чи зменшуй зображення – додаткові пікселі там не з’являться. Якщо вивести ці відео на великий телевізор – то голови підозрюваних не стануть чіткішими. Ви хіба побачите набір квадратиків замість обличь, як у комп’ютерній грі “Майнкрафт”.
Розвідниця, якої могло не бути
Друга порція записів з камер спостереження стосувалася Яни Дугарь. За версією слідчих, дівчина за кілька днів до вбивства журналіста приїхала до Києва, аби “розвідати” квартал, у якому мали рухатися кілери. Це нібито відбувалося 15-18 липня, за кілька днів до підриву авто Шеремета. За цей час, як випливає із показаних відео, “розвідниця” сфотографувала лише одну камеру спостереження. Крім того, вона була одягнена у шорти й майку. На цій деталі наголосила сама Дугарь.
– Шановний суд. Дивіться, у мене на двох руках татуювання, – дівчина простягнула руки до суддів, – на ногах також є, але не можу їх показати, вони під штанами. У дівчини з відео їх немає. Також запитання: навіщо, якщо це розвідниця, фотографувати одну-єдину камеру? І саме ту камеру, в поле зору якої потім попадуть обличчя ймовірних підривників. Це ж абсурд! І спробуйте зробити знімок таким чином, – дівчина копіює швидкий рух корпусом, як на відео, – у вас не вийде сфотографувати камеру, яка висить десь вгорі, – пояснила Дугарь.
Свої зауваження мала і Кузьменко.
– Слідство припускає, що Яна могла замалювати татуювання тональним кремом. Але шановний суд, думаю, розуміє, що проходити вдень тривалий час із тональним кремом на руках і ногах і при цьому так, щоб татуювання лишилися непомітними – майже неможливо. Кожен, хто хоч раз користувався тоналкою, це зрозуміє. Логічніше було б одягнути штани і кофту з довгим рукавом, – зауважила Кузьменко.
До розмови приєднався Безпалий. Він нагадав, що свого часу один зі слідчих зафісував розташування всіх камер спостереження, не виходячи зі свого офісу, лише за допомогою Google Street View.
– Здається, 2017 року один зі слідчих, який займався справою Шеремета, встановив місцерозташування усіх камер за допомогою Google. Тоді запитання: якщо це можна зробити віддалено, тоді навіщо виходити на вулиці й фотографувати камери? Тим паче одну? – звернувся до суду Безпалий.
Присяжні, здається, почули адвоката.
– Скажіть, а й справді: навіщо було фотографувати одну камеру? Її не можна знайти через інтернет? Це якась додаткова камера спостереження? Їх же на тій вулиці багато. Чому саме вона?
– Не хотілося б перекладати це запитання на плечі слідчого, але замість нього я не можу відповісти. Відповідно до матеріалів справи я не можу сказати, навіщо це робили, – зізнався Тішин.
Пані Мельник також мала зауваження.
– Я не експерт, особа з відео, може, і схожа, але я б сказала, що я до кінця не певна в тому, що це Дугарь, – сказала вона.
Наостанок прокурор показав відео з дня убивства журналіста. На них, за версією слідства, “невідома підривниця” йде у закинутий будинок, аби спостерігати за авто Шеремета на вулиці Івана Франка. На записах видно жінку в сонцезахисних окулярах (о 5:00 ранку) та, ймовірно, рудій перуці. Після підриву авто вона рухається в бік ст. метро “Університет” і там зникає. Куди саме і на яку станцію – прокурор пояснити не зміг. На годиннику була 18:00. Робочий день закінчувався. Тож суд взяв перерву в засіданні. Цього разу до 13:00 13 квітня.
З двору суду помалу розходилася нечисленна група підтримки фігурантів справи Шеремета. Під входом стояло до десятка людей, серед яких і Дугарь: обговорювали засідання.
– Ну уявіть! Я, за їхньою версією, максимально роздяглася (йдеться про короткі шорти й майку дівчини-розвідниці з камер спостереження – ред.), аби сфотографувати єдину камеру. Ще й обличчя в неї показала. А потім підривники пройшли повз цю камеру так, щоб можна було розгледіти їхні обличчя. Ну це ж абсурд! – обурювалася дівчина. Під виття сирен з території суду роз’їжджалася Нацгвардія.