У Сенаті Сполучених Штатів передбачувано не вистачило голосів для того, щоб засудити колишнього президента країни Дональда Трампа за підбурювання до штурму Капітолія 6 січня. Передбачувано – тому що від початку було зрозуміло, що за наявної розстановки сил між демократами і республіканцями домогтися необхідних для обговорення 67 голосів сенаторів просто неможливо. Саме тому процес у Сенаті був таким коротким.
Демократи й інші прихильники імпічменту могли б викликати свідків до нескінченності. І те саме могла б зробити сторона захисту. Але республіканців це не переконало б, зате зв’язало б руки адміністрації нового американського президента Джозефа Байдена, яка повинна пропонувати Сенату і невідкладні законопроєкти, і претендентів на заміщення кадрових посад. Тому демократи вирішили, що краще перегорнути сторінку якнайшвидше, ніж багатоденним процесом над колишнім президентом у буквальному сенсі слова паралізувати управління країною.
Втім, багато в чому це був абсолютно безпрецедентний процес. По-перше, тому що Трамп став першим в історії Сполучених Штатів президентом, якому Палата представників оголошувала імпічмент двічі.
По-друге, тому що Трамп став першим в історії Сполучених Штатів президентом, за імпічмент якому голосували не тільки представники “протилежної” партії, а й низка його однопартійців. Такого не було ніколи. Ні тоді, коли Сенат голосував за імпічмент президента-демократа Ендрю Джонсона. Це рішення не підтримав жоден сенатор-демократ. Ні тоді, коли голосували за імпічмент президента-демократа Білла Клінтона: це рішення не підтримав жоден демократичний законодавець. І навіть коли голосували за перший імпічмент Трампа, це рішення підтримав лише один сенатор-республіканець – Мітт Ромні, який відомий своєю жорсткою критикою Трампа. А тут – сім республіканців! Справжня сенсація.
Але при цьому потрібно врахувати, що троє з тих шести, що приєдналися до Ромні, недавно були переобрані і будуть знову боротися за свої місця в Сенаті тільки через шість років. А ще для двох це останній строк. Тож можна сказати, що більша частина сенаторів-республіканців, що замислюються про свої власні політичні перспективи, просто боїться Трампа, який і досі має безпрецедентну популярність у республіканського електорату.
Але, втім – і це третя відмінність історії з імпічментом Трампа від інших – проти колишнього президента публічно виступають навіть політики, які не проголосували за імпічмент.
Показовою в цій ситуації є позиція лідера республіканської меншості в сенаті Мітча Макконнелла, який стверджував, що він не проголосував за імпічмент тільки тому, що вважає, що таку процедуру не має проходити уже колишній глава держави.
“Дії колишнього президента Трампа, які передували заколоту, були ганебним ухиленням від виконання свого обов’язку. Немає сумнівів, що президент Трамп несе практичну і моральну відповідальність за те, що він спровокував події цього дня”, – заявив сенатор Макконнелл.
А це означає, що еліті республіканців належить непроста боротьба за власну партію з Трампом і “трампістами”, які, за своєю суттю – ніякі не республіканці і не консерватори, а радикальні популісти, які захопили контроль над найстаршою політичною партією Сполучених Штатів. Звідси і несподівана поява в рядах республіканців прихильників ультраправих ідей, теорій змови, різноманітних пройдисвітів і просто – називаймо речі своїми іменами – ідіотів. Але республіканці тут до чого?
А до того, що зараз республіканським законодавцям або губернаторам може здаватися досить зручним обиратися в традиційних республіканських штатах просто тому, що вони сфотографуються з Трампом на полі для гольфу.
Але, з іншого боку, вони повинні подумати і про ризики глобального політичного майбутнього. Виправдання Трампа ліквідувало можливість прийняття постанови, якою Сенат міг би заборонити колишньому президенту обіймати виборні посади – для такого рішення в разі засудження Трампа вистачило б простої більшості голосів сенаторів.
Отже, Трамп може висувати свою кандидатуру на виборах 2024 року. Але питання – чи буде він обраний після штурму Капітолія? І чи вдасться республіканцям здобути перемогу над демократами в Конгресі, якщо їхнім неформальним лідером, як і раніше, буде залишатися Дональд Трамп? Чи не перетворяться республіканці з партії в секту, якій буде вірний тільки її традиційний електорат (а для перемоги в масштабах країни його недостатньо) і від якої буде шарахатися кожен виборець, який вагається.
І так, кадри штурму. Їх будуть показувати під час будь-якої передвиборчої кампанії, яка буде так чи інакше пов’язана з Трампом. І так, ці кадри будуть надихати “трампістів” і не будуть відлякувати ревних республіканців, які плутають з чортом не тільки Байдена, але й Обаму, і Клінтона, і навіть Франкліна Рузвельта. Але тільки їх.
Інше питання – якому методу боротьби з Трампом віддадуть перевагу його однопартійці? Зрозуміло, що їм не хотілося б виступати проти популярного експрезидента самим. Вони б воліли, щоб Трампа задушила американська судова система – власне, про це й говорить Макконнелл, коли стверджує, що імпічмент після відставки не має юридичного сенсу, що для звичайної людини є звичайний суд. І так, судових повісток Трампу прийде чимало – вони вже почали приходити.
Але Трамп – справжній боєць, і немає ніяких гарантій, що програє він, а не судова система Сполучених Штатів. Тож поки людям буде продовжувати подобатися цей щиро переконаний у власній винятковості яскравий і самовпевнений чоловік, у якого є прості – хай і такі, що не мають ніякого сенсу і не спираються на здоровий глузд – відповіді на найскладніші запитання, ні сам Трамп, ні “трампізм” нікуди від нас не подінуться і будуть залишатися екзистенційною загрозою не тільки для американської, а й для світової демократії.