Якщо спробувати описати одним словом ту частину біографії Сергія Шкарлета, яка охоплює його перебування на посаді очільника Міносвіти, цим словом буде “скандал”.

Скандал з плагіатом. Скандал з перебуванням на посаді тимчасово виконуючого обов’язки понад граничний строк, встановлений законом “Про державну службу” – майже півроку замість трьох місяців. Скандал з відмовою профільного комітету Ради підтримати його кандидатуру і не передбаченим законом “випробувальним терміном”, який придумав прем’єр Шмигаль, щоб пояснити причини перебування Шкарлета в складі Кабміну довше, ніж це дозволяє закон.

Скандал з призначенням на посаду, під час якого ряд депутатів заявили про факти кнопкодавства, що вкупі з мінімально необхідною кількістю голосів “за”, залишає питання законності перебування Сергія Шкарлета на посаді міністра – відкритим.

Не те, щоб інша частина біографії пана Шкарлета обійшлась без скандалів, однак з його появою в Міносвіти їх частота і масштаби вийшли на новий рівень, міжнародний. І зараз визріває ще один, пов’язаний з навчанням в Україні студентів-іноземців. Перші його ознаки з’явились ще до появи поточного міністра на своїй посаді, однак з червня 2020 року (коли Сергія Шкарлета було призначено т.в.о. міністра освіти) не з’явилось навіть натяків на вирішення проблеми.

За інформацією ДП “Український державний центр міжнародної освіти”, у 2020 році в українських ВНЗ навчалось 76548 студентів з інших країн. Майже чверть (18 095 осіб – 23,64%) прибули з Індії, наступними, зі значним відривом, ідуть Марокко (8832) та Туркменістан (5322).

Слід зазначити, що у 2019 студентів-іноземців було значно більше – понад 80 тисяч і до цього їх число стабільно зростало, починаючи з 2014 року.

Це досить цікавий факт, оскільки у 2014 розпочалась війна з Росією, були окуповані українські території в Криму і на Донбасі, а чимало вищих навчальних закладів або залишились на окупованих територіях, або змушені були покинути налагоджені навчальні бази та евакуюватись на підконтрольні Україні території.

Однак, все це не зупиняло студентів перед приїздом на навчання до України. До 2019 року, коли їх кількість почала знижуватись. Причиною цьому могли стати низка подій, про які нижче.

У 2019 році ряд українських ЗМІ опублікували серію новин про скандал у Кропивницькій філії Донецького національного медичного університету. Тоді студенти-іноземці розпочали протест через незадовільні умови навчання – у ВНЗ не знайшлось ані належної кількості підручників, ані викладачів, ані можливості забезпечити необхідну практику студентам-медикам.

Крім того, раптово виявилось, що університет начебто недоотримав кошти за навчання, хоча студенти сплачували їх у повному розмірі. Доходило навіть до того, що деяких студентів просто не зарахували на навчання, попри одержану передплату.

У ВНЗ порадили звертатись до компанії-рекрутера, яка організовувала оформлення документів, однак там припинили відповідати на дзвінки. Співпрацю з цією компанією університет начебто розірвав лише навесні 2021 року, лише через два роки після того, як скандал з студентами-іноземцями набув розголосу та після зміни керівництва Кропивницької філії.

Повідомлялось, компанія-рекрутер заборгувала університету 2 мільйони доларів США, начебто через те, що компанії не заплатили студенти. Щоправда, це згадували не як причину для припинення співпраці і звернення з позовом про стягнення боргу, а чомусь як причину для продовження співпраці.

Виконуюча обов’язки ректора університету в інтерв’ю місцевим журналістам розповіла, що проблема не лише з боргами – частині студентів не “легалізували” документи про середню освіту (що унеможливлює їх зарахування на навчання), у деяких була академічна заборгованість з десятків дисциплін, однак їх чомусь не відрахували з ВНЗ, а вишенькою на торті стала видача кількох дипломів особам, які навіть не навчались в університеті.

Щоправда, ДонНМУ таки звертався до суду з позовом про стягнення боргу з компанії-рекрутера. Однак, через деякий час від первісної суми позовних вимог (яка складала 19 537 331 гривню) університет відмовився і зменшив розмір претензій майже в 4 рази – до 4 965 602 гривень. А згодом ще раз зменшив позовні вимоги – відмовившись від розірвання договору з контрактером.

Погодьтесь, досить дивна політика для закладу, який і без того не може похвалитись ні фінансовим становищем, ні бездоганною репутацією. Проте це ще не кінець історії. Суд першої інстанції позов університету задовольнив і стягнув з рекрутера 4 965 602 гривні.

Однак, рекрутер подав на це рішення апеляційну скаргу і мотивуючи свої вимоги суперечностями в документах, наданих університетом, домігся скасування рішення суду першої інстанції і відмови в позові в цілому. Університет рішення суду апеляційної інстанції не оскаржував, тому результатом цього процесу для нього стала втрата 111 726 гривень, які стягнули як судовий збір.

З іншого судового рішення можна дізнатись, що студенти ДонНМУ за умовами контракту дійсно повинні були сплачувати кошти за навчання не на рахунок ВНЗ, а на рахунок компанії рекрутера. А вже та – переказувати їх до ВНЗ. Який економічний зміст для університету в цій конструкції – залишається лише здогадуватись.

До слова, вартість принаймні п’ятого року навчання у ДонНМУ за напрямом “Медицина”, принаймні для одного з студентів-іноземців, становила 2900 доларів США. При тому, що на сайті самого університету ця сума становить всього 34 200 гривень за рік навчання (приблизно 1300 доларів за поточним курсом) за напрямом “Медицина”.

З цього ж судового рішення ми можемо дізнатись, що хоч студент сплатив за два роки навчання понад 5500 доларів, до університету ці кошти так і не дійшли, а самого студента – відрахували через заборгованість за надані послуги. Також з рішення можна дійти висновку, що контракт з рекрутером був чинним на момент ухвалення рішення судом. Подібних рішень можна знайти ще декілька, а судячи з останніх опублікованих наказів на сайті ДонНМУ, на посаді поновився ректор, якого пов’язували з описаними вище скандалами.

Назва компанії-рекрутера з абзаців вище – ТОВ “Українські освітні послуги”. Вона існує й досі, за даними реєстру юридичних осіб, її власником є громадянин Пакистану Ахмет Аяз, керівником – Гохер Афшин. Однак значно цікавішим є ім’я попереднього керівництва (а також власника).

Алла Сергіївна Наволокіна, яка очолювала ТОВ “Українські освітні послуги” у 2017 році, зараз працює на посаді проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків Приватного закладу вищої освіти “Міжнародний європейський університет”. Також за адресою реєстрації ТОВ “Українські освітні послуги” (Харків, вулиця Катаєва, 13, квартира 9), зареєстрований Наволокін Павло Миколайович. Там же зареєстроване ТОВ “Український міжнародний медичний центр”, власником та керівником якого є Алла Сергіївна Наволокіна.

Міжнародному європейському університету у березні 2021 року анулювали ліцензію на підготовку студентів магістерського рівня за спеціальністю “Медицина”. Причиною такого рішення МОН стало виявлення неправдивої інформації у документах, які були подані університетом.

Попри те, що Міжнародний європейський університет втратив ліцензію на підготовку магістрів за напрямком “Медицина”, у Міністерстві освіти і науки України на запит #Букв повідомили, що на магістратурі в МЄУ наразі навчаються 120 студентів з інших країн, зокрема і за напрямком “Медицина”.

Цікаво, що на вебсайті МОН можна знайти відомості щодо права провадження освітньої діяльності у сфері вищої освіти, де йдеться про те, що Міжнародний європейський університет провадить навчання фахівців магістерського рівня підготовки за напрямком “Медицина” на підставі наказу МОН № 144-л від 26.08.2021, однак сам цей наказ на сайті Міносвіти знайти не вдається.

На сайті ж самого МЄУ в розділі “Ліцензії” як підстава для підготовки магістрів за напрямком “Медицина”, вказана ліцензія, яка була анульована МОН у березні цього року.

З усім цим, не дивно, що ситуацією зацікавились правоохоронці, а саме – Служба безпеки України. У квітні цього року СБУ провела обшуки у приміщеннях державного підприємства та одному з навчальних закладів, в рамках розслідування протиправного механізму оформлення іноземних студентів у приватний український медичний ВНЗ. За інформацією правоохоронців, організатори схеми діяли у змові з чиновниками держпідприємства у сфері освіти.

За 3000 доларів охочих влаштовували до українських ВНЗ, “оминаючи” обов’язкову подачу необхідних документів та складання іспитів. Назву держпідприємства в СБУ не вказали, однак з сайту МОН відомо, що державним підприємством, яке представляє Міністерство у питаннях навчання іноземців в Україні є Український державний центр міжнародної освіти (УДЦМО), який наразі очолює Олена Шаповалова.

Слід зазначити, що серед послуг, які надає УДЦМО, також є консультаційні та організаційні послуги для іноземців та осіб без громадянства стосовно організації вступу на навчання до закладів освіти України (щоправда, ціна на них чомусь вказана в доларах США, а не гривні, що є порушенням стаття 99 Конституції України та статті 5 закону України “Про валюту і валютні операції”).

З урахуванням цього, УДЦМО, як самостійний суб’єкт господарювання, є напряму зацікавленим у тому, щоб працювати з абітурієнтами-іноземцями без посередників-рекрутерів, вартість послуг яких може сягати 30-кратної різниці з цінами, оприлюдненими УДЦМО, а в описаних вище випадках ще й серйозно псує репутацію України. Проте, в Центрі, як і в самому міністерстві, схоже, не надто занепокоєні цією проблемою.

Про те, що проблема не є локальною і вже набула загрозливого характеру, свідчать рішення судів.

Наприклад, в ухвалі Голосіївського райсуду Києва ідеться про розслідування фактів заволодіння коштами іноземних студентів з боку компаній-рекрутерів та керівників ВНЗ. У матеріалах справи, яка перебуває в провадженні СБУ, згадується про те, що підприємствами-контрактерами підбір студентів здійснюється формально, у зв`язку з чим, до України потрапляють особи, мета перебування яких не відповідає заявленій у офіційних документах.

Також, у випадку, коли іноземець не вступає до ВНЗ або не продовжує навчання в ньому з інших причин, підприємствами-контрактерами неофіційно пропонується допомога у нелегальному виїзді до країн Західної Європи або їх легалізації в Україні іншим чином. В перекладі з процесуальної на українську це означає, що проблема вийшла за межі “банального” шахрайства та завищення вартості вступу на навчання до українських ВНЗ для студентів-іноземців, і розрослась до масштабів організації незаконної міграції до України чи ЄС.

Серйозний міжнародний скандал в таких умовах – лише питання часу. І перше, що буде поставлене під питання коли такий скандал розгориться – доцільність збереження безвізового режиму між Україною та ЄС. До слова, судові рішення, окрім згаданої вище ухвали Голосіївського райсуду Києва, засекретили, що є ще одним свідченням того, що мова не лише про обман кількох студентів.

Окремо про масштаб проблеми свідчать назви університетів, задіяних у розслідуванні СБУ. Серед них – Дніпропетровська медична академія МОЗ України, Одеський національний медичний університет, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, Національний технічний університет України “КПІ імені Сікорського”, Харківський національний медичний університет, Буковинський державний медичний університет тощо.

За інформацією того ж УДЦМО, НМУ імені О.О. Богомольця та Харківський НМУ входять в трійку лідерів за кількістю іноземних студентів. За ними – Одеський НМУ, в топ-10 входить і Буковинський ДМУ. І в їх випадку мова не про кілька десятків студентів чи сотень студентів, як у ситуації з ДонНМУ чи МЄУ, а про тисячі осіб.

Про стан справ в УДЦМО добре відомо, оскільки директора та працівника Центру допитували в рамках зазначеного провадження як свідків. Однак, ухвала, про яку мова, датована серпнем 2020 року, допити відбулись ще раніше, почався новий навчальний рік з новою вступною кампанією, а якихось змін, крім зменшення кількості студентів-іноземців – не настало. Наприклад, ТОВ “Бобтред ед`юкейшн консалтентс”, згадане в ухвалі як таке, що відмовилось надати слідчим документи на ухвалу суду, досі існує та провадить свою діяльність.

Щоправда, там змінилась назва, з ТОВ “Боб тред” на поточну, і змінились власник та керівник – замість громадянина Індії Сінгх Хардіпа з’явився громадянин Індії Чагал Павіт Пал Сінгх. Цікаво, що в окупованому Росією Криму до листопада 2016 року діяла компанія з схожою назвою – ТОВ “Боб трейд”. Зареєстрована вона була у вересні 2014, тобто вже після анексії півострова, і з дати реєстрації серед її власників зазначався Сінгх Хардіп. З Чагал Павіт Пал Сінгхом він пов’язаний через ГО “Намасте Україна”, в якому обидва є засновниками.

Інший рекрутер, який фігурує у згаданому провадженні, ТОВ “Укрстаді”, має той самий контактний номер, вказаний у реєстрі юридичних осіб, що й ТОВ “СтадиУА” та ТОВ “Харківський учбово-освітній центр “Майстер клас”. Про оренду приміщень в одному офісному центрі з єдиним колл-центром тут не йдеться, оскільки всі три розташовані в різних кінцях Харкова. Засновниками ТОВ “Харківський учбово-освітній центр “Майстер клас” є громадяни Індії Каушік Сачін та Сінгх Хардіп. Перший раніше був і засновником та керівником ТОВ “СтадиУА” та входить до складу засновників ГО “Намасте Україна”.

А вишенькою на цьому тортику є те, що ДП “УДЦМО” на своєму сайті досі рекомендує Сінгх Хардіпа та ТОВ “Бобтред ед’юкейшн консалтентс” як рекрутерів для іноземних студентів. Зокрема, й для влаштування до Харківського НМУ, який фігурує в розслідуванні СБУ.

У звіті Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти за 2019 рік, який став піковим за кількістю іноземних студентів в Україні, зазначалось, що однією з ключових проблем організації набору на навчання іноземних громадян є неконтрольована реалізація запрошень для потенційних кандидатів на навчання. Наведені й конкретні цифри – наприклад, у 2016–2017 та 2017–2018 навчальних роках було видано на 70% більше запрошень для громадян Марокко (4026 та 6743 відповідно), на 50% — громадян Індії (3571 та 5212 відповідно), на 40% — громадян Гани (990 та 1403), та удвічі більше для громадян Пакистану (1523).

При цьому, станом на 2017 в Україні отримували освіту 303 пакистанці (по 50–60 осіб на кожному курсі навчання), а на кінець 2017–2018 навчального року їх число зросло до 338. Водночас для громадян Єгипту кількість виданих запрошень на навчання зросла лише на 9%. У 2018 році було видано 50 248 запрошень, а студентів у тому ж році збільшилося на 9295 (з урахуванням студентів з країн СНД, які переважно не оформлюють відповідні запрошення).

З таких умов, відсоток реалізації запрошень складає усього близько 15–17%. Головним мотивом вказаних дій у НАЗЯВО називають фінансовий фактор — отримання додаткових коштів за рахунок фактичного продажу запрошень потенційному кандидату на навчання.

Ну і насамкінець знову про гроші. У звіті того ж НАЗЯВО за 2020 рік наводяться дані про те, що при їх поточній чисельності студенти-іноземці за період навчання в українських ВНЗ (5-6 років) витрачають в Україні понад 3 мільярди доларів США. Це стабільні і відчутні за обсягом об’єми надходження валютних коштів для української економіки, поточний стан якої далекий від того, щоб розкидатись подібними ресурсами.

Пандемія COVID-19 уже нанесла удар по цьому джерелу доходу, і поточна ситуація з рівнем вакцинації не дає надій на зміну ситуації на краще в найближчій перспективі. Іншим джерелом проблеми, що назріла, є відмова визнавати українські дипломи (повністю або частково) з боку Азербайджану, Туркменістану, Індії, Єгипту, Марокко, Йорданії, Ірану, Саудівської Аравії, Ємену, Оману, про що у НАЗЯВО попереджали ще у 2019.

Однією з причин цього названо і описані вище скандали та випадки шахрайства з іноземними студентами. Іншою – низька якість вищої освіти, на яку скаржиться третина україномовних та російськомовних студентів-іноземців, однак – майже дві третини тих, хто володіє англійською. За таких умов можна стверджувати, що реформа системи здобуття вищої освіти в Україні студентами з інших країн назріла ще два роки тому.

Однак, на сьогодні залишається визнати, що поточне керівництво Міністерства освіти і науки України навіть не намагається вирішити цю проблему.

#Букви звернулись до Державної прикордонної служби України за інформацією щодо кількості іноземців, які прибули для навчання в українських ВНЗ у цьому році. Як ідеться у відповіді Адміністрації Держприкордонслужби, за 2021 рік з метою навчання до України прибули 2,6 тисяч іноземців.

Якщо екстраполювати дані ДП УДЦМО за попередні роки щодо відсоткового співвідношення чисельності студентів з Індії до їх загальної чисельності, з 2,6 тисяч іноземців, що прибули на навчання до України, студентів з Індії мало б бути близько 20-25%, тобто 500-600 осіб. Натомість, за інформацією Держприкордонслужби, таких студентів було лише шість.

Звідси напрошується один з висновків – або чиїсь дані не відповідають дійсності, або Україна уже втратила близько п’ятої частини надходжень від іноземних здобувачів вищої освіти.