8 березня в Києві пройде Марш за права жінок: традиційна хода покликана в Міжнародний жіночий день звернути увагу на права жінок і гендерну нерівність у  нашій країні.

Попри те, що формально чоловіки й жінки в Україні рівні (ст. 24 КУ), насправді до справжньої рівності далеко. Згідно з останнім звітом The Gender Equity Index від ПРООН за 8 лютого 2020 року, Україна посідає 60-е місце за індексом гендерної рівності серед 162 країн, поруч з Коста-Рикою та Уругваєм.

Показники гендерної рівності за цей рік вище у Росії (54-е місце) Кувейту (53-е місце), Саудівської Аравії (49-е місце), і Китаю (39-е місце).

Які гендерні перекоси існують в українському суспільстві та чи справді  жінки з ними стикалися?

Ділова сфера

Мінсоцполітики визнає: навіть у 2020 році в Україні зберігається високий рівень гендерної сегрегації на ринку праці. Роботодавці дискримінують жінок як на рівні працевлаштування, так і кар’єрного зростання. Це призводить до розриву в розмірі заробітної плати в розмірі 25%, нерівних можливостей доступу до економічних ресурсів, відмінності в якісних характеристиках зайнятості та соціального статусу жінок і чоловіків.

Мінсоцполітики описує відразу два феномени сучасної нерівності статей:

Липка підлога – коли жінка не може влаштуватися на роботу через упередження, стереотипи, в тому числі на роботу її можуть не пускати рідні або чоловік, вона не може піти працювати через опіку над родичами або дітьми з особливими потребами.

Скляна стеля — перешкоди в кар’єрному зростанні, які відбуваються негласно або за закритими дверима, тому нікому не відомі. Це і категоричне підвищення тільки «через ліжко» і різниця в зарплатах, і призначення на високі посади чоловіків через особисті стереотипи начальства.

Анна Корнілова, HR

Шукали співробітника на позицію начальника складського комплексу. У фінал вийшли 2 кандидати — одна жінка з внутрішнього резерву компанії, і один зовнішній кандидат. За професійними здібностями: досвід, управлінські навички — однакові. У внутрішньої кандидатки навіть перевага — вона вже працює в компанії давно, займає гарну управлінську позицію, знає внутрішню кухню і цього складу, в тому числі, бізнес-процеси, проблеми й важелі впливу. А сфера вузька — логістика, кандидатів на такий комплекс в мільйоннику на пальцях однієї руки порахувати можна.

Але керівник відмовляється розглядати її: «Вона ж жінка! Як вона чоловіками керувати буде? ». Коли у мене закінчилися адекватні аргументи, я стала наводити сумнівні, мовляв, вона мужик зі сталевими яйцями, просто ви через спідницю не бачите. Неначе мати яйця — величезне щастя для всіх жінок. Мені від себе огидно було — як ніби я особисто принижую жінок, наділяючи їх типово чоловічими якостями, як ніби мужик з яйцями краще, ніж жінка в спідниці. Керівник той, звичайно, не зрозумів всіх моїх мук. Але мені, як жінці HR  було неприємно зіткнутися лоб у лоб з відвертою гендерною дискримінацією. На посаду все одно взяли чоловіка.

Часто на рівних посадах на жінок вішається додаткове навантаження (привітання, організація заходів, догляд за кухнею), при цьому розрив у зарплатах зберігається.

Анна Мироненко, юристка

На першому місці роботи мені відкрито висловлювали невдоволення за те, що я відмовлялася накривати на стіл, мазати бутерброди та різати салати для офісних пиятик. Це робили всі жінки  крім мене, і  лише  жінки. Якщо пиятика  була з нагоди дня народження чоловіка — він просто приносив пакети та віддавав «дівчаткам», все решту  робили вони. Мені було тоді років 20, і світогляд дещо  відрізнявся від теперішнього, але вже тоді ситуація мені здавалася мерзенною та  огидною, я відмовилася брати участь у  ній, і за це мене недолюблювали всі колеги і чоловіки, і жінки — багато хто відкрито висловлював своє невдоволення і ставлення.

Правда  після того, як я відкрила ножем консервну банку, яку жоден мужик з офісу до того відкрити не зміг, пирхання стало менше. Але це другий  бік тієї ж медалі.

Багато хто вважає жіночу можливість потрапити на посаду «через ліжко» привілеєм, однак вона теж є ознакою гендерної нерівності. Там, де чоловікові потрібно володіти професійними навичками, жінці потрібно надавати додаткові послуги. І все одно вищі посади, вищі зарплати та владні позиції все одно залишаються у чоловіків.

Родина

Традиційні цінності щодо сім’ї все ще невикорінні в Україні. Вони стали більш сучасними в тому, що жінка може працювати, але майже не змінилися стосовно того, хто має йти в декрет, брати на себе левову частку виховання дітей і забезпечувати побутові потреби сім’ї. Це жінка.

Таким чином, якщо жінка при такому укладі працює — побут виливається в так звану «другу зміну», неоплачувану хатню працю   й  догляду за дітьми.

Юлія Почтаренко

Мій чоловік — зі Львівщини, з типовою галицькою мамою. Обом її синам вже під 30, а вона досі вважає, що хтось повинен кидати все і бігти розігрівати їжу, як тільки голодне дитятко прийде додому. Ситуація: працюємо на городі, приходить її меншенький син з роботи, свекруха просить мене побігти й розігріти йому борщ. Ось прямо побігти.

Потім свекруха дуже дивувалася, що її старший син сам  прасує  собі в Києві речі, може на всіх чай приготувати й знає, де що на кухні лежить. Але мій шлях до цього був тернистий і не без складнощів, наприклад, він навчався по YouTube, як робити какао. Патріархальне виховання робить з чоловіків побутових інвалідів …

Якщо ж жінка не працює, а лише займається побутом – ця праця все одно залишається неоплачуваною, вона позбавляється належнихї за КЗпП відпустки, лікарняних і, нарешті, пенсії. Її праця оцінюється лише  з точки зору чоловіка, який її утримує, їй не належать економічні важелі. А саме рівний доступ до ресурсів є одним з визначень гендерної рівності на думку ООН.

І це не застарілий уклад глухих сіл. Подібний уклад сім’ї пропагується навіть зі сцени TEDx Lviv  попри те , що місія TED – поширення унікальних і інноваційних ідей.

Подібний «перекіс» у ресурсах, а також стереотипне ставлення до жінок, веде до сумної статистики: 90% випадків насильства в сім’ї – стосовно  жінок. Кожна третя жінка відчувала на собі фізичне або сексуальне насильство, кожна четверта – від власного партнера.

Суспільна думка

ЗМІ, маркетологи й політики не квапляться ставити знак рівності між жінкою й чоловіком. Вони йдуть легким шляхом стереотипів, не усвідомлюючи, що таким чином створюють небезпечне середовище  для жінок.

Матеріали все ще виходять із заголовками, в яких жінок позначають через особливості їх зовнішності, реклама будується на об’єктивації (ставлення  до людини, як до функції, бездушного предмета).

Політики, які мають відстоювати гендерну рівність, що диктуються Конституцією, натомість першими створюють негативну картину для жінок, особливо це стосується президента Зеленського та  його команди.

Все це створює вороже налаштоване до жінки середовище, де їй варто залишатися функцією, не надто мудрувати, не прагнути більшого.

Світло в кінці тунелю

Однак, не можна сказати, що зрушень у боротьбі з сексизмом в Україні немає.

Торік був підписаний Закон про запобігання та протидію домашньому насильству, завдяки якому розширено коло людей, що потрапляють під дію закону (не лише  подружжя, але і співмешканці), насильство розділене на фізичне, емоційне й сексуальне. Щодо останнього, доданий фактор згоди, без якого статевий акт не вважається добровільним.

Прийнята, але досі не ратифікована Стамбульська конвенція (про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнього насильства) – її ратифікація є основною вимогою маршу 8-го березня.

Крім того, попередній склад Мінсоцполітики оголосив про необхідність реалізації до 2030 року Пекінської платформи дій та Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка охоплює викорінення насильства щодо жінок та дівчат, участь жінок у політичній діяльності країни, право жінок на працю і рівні права на робочому місці, наприклад, оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами або відпустки по догляду за дитиною, послуги з догляду за хворим родичем.