Думки
Незалежні ЗМІ – невіддільна складова демократичної держави. Без неї ми програємо війну з Росією, – інтерв’ю з військовослужбовицею ЗСУ Іриною Шевченко
Марина Ковальчук Філологиня
Понад 100 днів боротьби, страждань, люті, віри та надії. Чого не було за цей час, так це розпачу і зневіри. Ця війна випробовує нас усіх, дає нам шанс здобути перемогу над собою і продемонструвати сміливість і відданість Україні.
Середа, 8 червня 2022, 18:48

Ми щойно відсвяткували День журналіста. Цього року — на тлі повномасштабної війни. За даними Інституту масової інформації, під час неї вбито вісім журналістів. Троє з них — українські. Ще двадцять чотири журналісти загинули як учасники бойових дій.

Ця історія колишньої журналістки українського телевізійного каналу, яка свідомо й осмислено пішла до українського війська. Вона стала бійцем ЗСУ. Ірина Шевченко, військовослужбовиця ЗСУ, співробітниця служби зв‘язків з громадськістю. Колишня журналістка  “5 каналу”.

Фото: Ірина Шевченко

– Пані Ірино,  що було мотивацією рішення щодо служби в ЗСУ?

– Війна розпочалася для мене наприкінці лютого 2014 року. Ми з колегою з “Укрправди” Оксаною Денисовою дивилися трансляцію завершення олімпіади в Сочі і розуміли, що в Путіна тепер розв’язані руки, і він полізе в Україну. Ми думали, що він одразу вдарить по Києву і готувалися захищатися. Ми з жахом усвідомлювали, що у нас практично немає армії. З перших днів агресії я, мої друзі, колеги майже всі свої гроші витрачали на потреби добровольчих та регулярних підрозділів. Ми  постійно вимагали від політиків оперативної реакції на все, що відбувається на фронті. Приблизно до кінця 2016 року я була зосереджена на темі реформ в армії та забезпеченні ЗСУ. Щоразу, коли була така можливість, виїжджала на передову. Як журналістка я відчувала потребу бути там, бо саме там відбувалася найголовніша подія.

З часом я зрозуміла, що російсько-українська війна і українська армія —  це все, що мені цікаво. Я не хочу більше писати на інші теми, навіть побутові розмови я переводила на воєнну тематику. Контрактна армія тоді вже активно розвивалася, реформи, завдяки волонтерському десанту і команді генерала Дмитра Марченка, йшли повним ходом. Я супроводжувала цей процес інформаційно.

Мені хотілося бути зі своєю армією весь час. Але була певна, що жінка віком під п’ятдесят, без досвіду служби навряд чи потрібна в новій контрактній армії. Під час відряджень на фронт я бачила, як набирає обертів інформаційна складова в російсько-українській війні, наскільки важливою є робота пресофіцерів. Один з них, Олександр Савченко з 24-ї бригади якось за кавою на “передовому передку” сказав, що шукає собі помічника, бажано хлопця. Зробила собі примітку, що в моєму фаху є потреба. Я змалку багато подорожувала, займалася спортом, завжди була в добрій фізичній формі. Звісно, в моєму віці військову кар’єру починати запізно. Але здоров’я і загальна фізична підготовка дає змогу працювати за фахом і не бути тягарем для підрозділу. У тій же ж бригаді я познайомилася з військовою, трохи старшою за мене, яка нещодавно підписала контракт і повноцінно працювала за своїм фахом.

Наступне моє відрядження було на Новий рік. 2021-й я зустріла на позиціях під Голівкою. Мій колега Олексій Годзенко, який перервав кар’єру тележурналіста задля служби в армії, познайомив мене зі своїм товаришем, командиром батальйону. Комбат саме шукав собі фахівця з інформаційних питань та зв’язків з громадськістю. Коли я це почула, зрозуміла, що це мій шанс. У розмову втручатися не стала, мені потрібен був час, щоб зрозуміти, чи готова я настільки радикально змінити своє життя. Кількох місяців вистачило, і вже у березні я підписала контракт.

– Чи вплинуло таке рішення на ваше особисте життя?

– На приватне життя мій вибір не вплинув. Діти вже дорослі, а з чоловіком ми були на одній хвилі. Він мене розумів і в усьому підтримував. Він і сам хотів піти у військо, але мав деякі проблеми зі здоров‘ям і помер шість років тому.

Фото: Ірина Шевченко

– Чи можна щось стверджувати про особливу роль жінки у війні?

– Ніякої особливої ролі у жінки на війні немає. Жінкам взагалі не місце на війні. Якщо ти на війні, ти не жінка, ти військовослужбовець. Жінки-військовослужбовиці – на рівних із чоловіками фахово роблять свою роботу. І це не лише медики, кухарі, військові журналісти. Дуже багато жінок працюють за військовими спеціальностями — стрільці, навідники, командири бойових машин, оператори артустановок.

– У чому полягає робота військового журналіста?

– Робота військового журналіста і цивільного журналіста дуже схожі. Таке ж фізичне навантаження, ненормований робочий день, ризик. Все це було і в моєму цивільному житті. Так, на війні ризику і загроз більше, але у нашому батальйоні дуже добре навчають особовий склад. Перш ніж зайти на позиції, ми тренувалися на полігонах. Дуже багато уваги приділяється тактичній медицині. Так що більший ризик компенсується кращою підготовкою. Будьте впевнені: ЗСУ не пропустять російських окупантів вглиб країни, принаймні цілими. Але боротьба триває не лише на військовому фронті.

Військовий журналіст має змогу першим фіксувати події на передовій. Військовий журналіст супроводжує цивільних колег, добирає локацію для знімань, може порадити героїв для сюжету.

Фото: Ірина Шевченко

– У чому, на вашу думку, полягає місія і роль медіа у цій війні?

– Роль медіа в сучасних війнах величезна. Інформаційна складова – не менш важлива, ніж арта, авіація, флот, механізовані підрозділи. Росія веде дуже потужний інформаційний наступ усі вісім років, і ми зараз даємо гідну відсіч ворогові.

– Сподіваюся, війна занулить всі антидемократичні моменти життя країни. Ми мусимо побудувати нову вільну державу. Яке значення мають незалежні ЗМІ в такій справі?

– Незалежні ЗМІ – це невіддільна складова демократичної держави. Без неї ми програємо війну з Росією, навіть коли фізично здолаємо їхню армію. Тому для мене стала шоком інформація про відімкнення  з етеру “5-го”, “Прямого” і “Еспресо”. Так не має бути у цивілізованій країні, яку ми захищаємо на фронті.

– Чи змінилися ви протягом служби у війську?

– Мої звички і вподобання майже не змінилися. Як і раніше, слухаю класичну музику, українську музику класичну та сучасну, люблю старий британський рок.

– Хотілося б ваших побажань читачам “Букв”, можливо, ви б хотіли висловитися стосовно чогось?

– Побажання в мене одне — Перемоги. І ще знайте: військові пишаються нашими цивільними. Ми, як контрактники, готувалися і навчалися. А ви без підготовки опинилися в епіцентрі бойових дій, коли уся країна стала лінією фронту чи ближнім тилом. Ми тримаємося і триматимемося до перемоги лише тому, що перший зухвалий напад росіян витримали ви. Якщо у вас є можливість працювати, відпочивати, займатися своєю родиною, ростити своїх дітей, використовуйте цю можливість на повну. Не ставте життя на паузу. Це теж складова нашої перемоги, коли, попри усі зусилля російських окупантів життя триває, любов і радість не залишає нашу землю. Це надихатиме нас, надаватиме нам сил і означатиме, що ми добре робимо свою роботу.

Фото: Ірина Шевченко

Врешті остаточна мета Ірини Шевченко – зняти свій сюжет про перемогу в українсько-російській війні. Цілковиту перемогу.

Ось такі вони, справжні герої – скромні й сильні, без галасу, зойків і депресії. Вони просто відповідально виконують свою роботу. Що не дає нам права й змоги пасувати й зневірятися, бо тут, у тилу – місце їх сили боронити Україну. Отже, разом  до Перемоги!

Довідка: Кореспондентка Ірина Шевченко 22 лютого 2021 року повідомила  ЗМІ, що пішла з 5 каналу. Шевченко подякувала колегам за роботу. “До зустрічі! Панове, дивіться П’ятірочку, це одне з небагатьох джерел об’єктивної інформації у нашому буремному світі”, – написала вона.

Теги: війна

Межа у Telegram

Підписатись