Немовби у відповідь йому прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков стверджує, що саміт, звичайно, було б добре провести, але для цього необхідні конкретні домовленості, а часу для їхнього досягнення у країн “нормандської четвірки” до закінчення повноважень федеральної канцлерки може й не вистачити.

Насправді політична доцільність проведення такого саміту за участю Меркель дорівнює нулю. Власне, вона дорівнювала нулю ще до парламентських виборів у Німеччині, але зараз, коли Меркель, по суті, вже є виконувачкою обов’язків голови уряду, а її власні міністри стурбовані переговорами про створення нової коаліції – причому одна частина кабінету приречена залишитися в опозиції практично за будь-якого реального розкладу – ефективність присутності Меркель на саміті є, м’яко кажучи, сумнівною.

Ба більше, сторона, яка ініціює такий саміт, ризикує одразу ж зіпсувати стосунки із новим федеральним канцлером Німеччини ще до вступу на посаду. Тому що новий федеральний канцлер може хотіти продемонструвати зовнішньополітичну самостійність, вміння вирішувати складні питання – ну, наприклад, спробувати провести у Берліні саміт “нормандської четвірки”, який так і не пройшов за його попередниці. А якщо саміт у Берліні відбудеться, наступним повинен бути Париж – і знову-таки, а коли? До президентських виборів у Франції або вже після?

Було б дивно думати, що у проведенні цього саміту зацікавлена ​​сама Меркель. Прощальні візити Меркель не просто мали ностальгійний характер: канцлерка демонструвала, що може вирішувати питання і не відступає від свого стилю діалогу. У Вашингтоні вона домовлялася із Джозефом Байденом про “Північний потік-2”, у Москві продовжувала нескінченну дискусію з Путіним, у Києві говорила про підтримку України за день до саміту “Кримської платформи”. У всьому цьому був сенс.

А в саміті “нормандської четвірки” ніякого сенсу не буде – тому що він завершиться провалом і нагадає, що за сім років Меркель так і не вдалося домогтися значного прогресу – хоча її важко у цьому звинуватити, як, втім, і Порошенка із Зеленським або Олланда з Макроном. Ім’я людини, яка не хоче ніякого прогресу і ніякої деескалації, всі добре знають, хоча президент України й уникає його згадувати. Я добре пам’ятаю погляд Меркель на пресконференції під час останнього саміту “нормандської четвірки” у Парижі. Це був здивований погляд на Макрона і Зеленського, вона немовби запитувала, чого юнаки намагаються від Путіна домогтися, вони серйозно чи прикидаються?

Цей саміт не потрібен Путіну – з Меркель або без неї. Тому що після саміту в Парижі він втратив інтерес і до “нормандського формату” як інструменту тиску на Київ, і до самого Зеленського, який не став капітулювати. Після кількох невдалих спроб Дмитра Козака втягнути нове українське керівництво у “прямі переговори” з російськими маріонетками в Кремлі просто стали імітувати переговорний процес за тривалих спорадичних обстрілів. Це і є стан конфлікту на даний момент.

Цей саміт не потрібен Макрону – тому що він нічим не завершиться, але перш за все тому, що він не пройде в Парижі. На відміну від Меркель, Макрон нерідко воліє виставу, ніж результат, але – виставу у французькому інтер’єрі.

Але цей саміт потрібен Зеленському. Просто для того, щоб імітувати пошук шляхів врегулювання ситуації на Донбасі – замість того, щоб чесно сказати, що процес у глухому куті через Росію і буде у цьому глухому куті ще довгі роки, якщо не десятиліття. І ще Зеленському, як відомо, дуже хочеться зустрітися з Путіним. А тут з’являється можливість домовитися хоча б про коротку двосторонню зустріч в рамках саміту, щоб потім розповідати, що зустріч відбулася і що Зеленський все мужньо Путіну сказав і навіть побачив в очах Путіна те, що захочеться побачити там піарникам Зеленського на момент проведення пресконференції.

Тому ні, цей саміт не для прощання з Ангелою Меркель. Цей саміт для задоволення іміджевих інстинктів Зеленського – а можливо, і для демонстрації Зеленському, як його оточення намагається задовольнити його іміджеві інстинкти. Тому вирішено ловити Путіна на сентиментальний гачок прощання із колегою в перемовинах – а раптом спрацює. І Меркель для Зеленського, як би це цинічно не звучало, зовсім не політик, що може допомогти йому покращити ситуацію на Донбасі. Тому що Зеленський чудово розуміє, що канцлерка вже нічим йому не допоможе. Меркель для Зеленського – наживка, щоб похизуватися перед телекамерами поруч з Путіним. Наживка, на яку повинен клюнути Путін.

Але Путін – старий чекіст і не знає слів любові. Для нього Меркель – валіза без ручки, просто ще один західний лідер, якого він пересидів. довго довелося пересиджувати – але пересидів. А тепер буде новий федеральний канцлер, він і його пересидить – отакої! Путін з Меркель вже попрощався, вона до нього сама прилітала, і правильно. А йому навіщо до Берліна летіти, спілкуватися з відставною Меркель, з Макроном, який, може, ще й програє вибори, і з Зеленським, який взагалі незрозуміло хто, президент держави, що не існує? Це не по-путінськи.

Але припустімо, що Путін постарів, подобрішав, полетить до Берліна і навіть собаку із собою не візьме, щоб Меркель налякати. Це якось вплине на війну на Донбасі? Відповідь негативна – ніяк не вплине, тому що війна залежить не від самітів, а від бажання Путіна її закінчити.

А ось такого бажання у Путіна немає. І тому навіть якщо припустити, що у Москві після обрання нового федерального канцлера Німеччини – і, можливо, після президентських виборів у Франції – з’являться міркування, що для поліпшення відносин з обома західними лідерами краще б провести новий “нормандський саміт”, це теж ні на що не вплине.

Приїдуть, сфотографуються, виступлять на безглуздій пресконференції, ухвалять чергову заяву про чергову “формулу Штайнмаєра”, а потім Росія нічого не буде виконувати, буде продовжувати стріляти, роздавати паспорти й проводити на Донбасі свої вибори.

Й головним героєм цього саміту буде не Зеленський, а саме новий федеральний канцлер Німеччини, якому “вдалося розморозити процес” – тож на місці Зеленського я б не поспішав ставати статистом у чужій грі, навіть якщо призом буде півгодинна зустріч із Путіним і можливість сказати після неї кілька безглуздих фраз спантеличеним українським журналістам.