Думки
Обмін полоненими під час карантину: коли мовчання Банкової шкодить
Євген Чайка
Перед Великоднем Україна змогла забрати від проросійських сепаратистів 20 своїх громадян. Цей обмін анонсували давно, його дату кілька разів переносили, а список прізвищ за цей час зазнав певних змін. Позначився на ситуації й карантин: всі, хто опинився на свободі, будуть змушені провести 2 тижні в обсервації. Його ж використали як привід для того, аби не допустити до висвітлення процесу українські медіа.
П’ятниця, 17 квітня 2020, 14:57

Українська влада анонсувала низку обмінів ще минулого року. Зокрема, про це йшлося після завершення зустрічі в Нормандському форматі, яка відбулася в Парижі 9 грудня. Згодом, 29 грудня, до України повернулися понад 70 людей.

А трохи пізніше президент Володимир Зеленський обіцяв подальші звільнення, оскільки на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей лишається понад 200 українських громадян. Власне, один із таких обмінів нібито мав відбутися ще у лютому цього року. Потім його нібито перенесли на березень.

Врешті на початку квітня під час засідання Тристоронньої контактної групи у Мінську учасникам перемовин вдалося дійти певних домовленостей. І 16 квітня з тюрем бойовиків на свободу вийшли 20 людей. Натомість Банкова мала віддати бойовикам 20 людей, яких судили чи судять за участь у війні на Донбасі. Щоправда, в останній момент троє з них відмовилися їхати на окуповані території. Тож це чи не перший обмін, під час якого Україна віддала менше людей, ніж отримала.

Проблема списків

Українське суспільство до останнього не знало, кого ж саме звільняють з полону бойовиків. З уривчастої інформації, яка доходила з Банкової, можна було зробити висновок, що до Великодня з тюрем проросійських сепаратистів вийде витягти щонайменше двох українських військових. В Офісі президента зазначають, що “оприлюднення у ЗМІ імен тих, кого Україна намагається повернути, ускладнює процес їхнього включення до списків на звільнення”.

При цьому представники “ДНР” і “ЛНР” оприлюднили перелік людей, яких готові звільнити, ще на початку квітня. І за винятком кількох прізвищ, цей список збігається з тим, який ОП оприлюднив 16 квітня після завершення обміну. Приблизно за тиждень до звільнення в українському інформпросторі почала з’являтися неправдива інформація про імена та можливі дати звільнення людей. Офіс президента не надто активно ділився офіційною інформацією. Тож українським ЗМІ довелося шукати підтвердження деінде. А саме – у Telegram-каналах бойовиків.

Подібна ситуація виникла й під час обміну – з українського боку висвітлювати процес не допустили жодне ЗМІ, навіть лояльне до Банкової. Причиною цього назвали COVID-19 та пов’язані із ним карантинні обмеження. Варто нагадати, що під час минулорічного грудневого обміну була подібна ситуація, проте причини недопуску журналістів не називали. При цьому з боку бойовиків і у грудні 2019-го, і у квітні 2020-го вільно працювали кілька телекамер, зокрема – федерального “Пєрвого канала”.

Водночас у питанні нерозголошення прізвищ на певному етапі перемовин Банкова вчиняє правильно. На цьому, зокрема, наголошують і правозахисники. Адже в окремих випадках, наприклад, на фінальній стадії обміну, оприлюднення прізвищ може зашкодити обміну. Проте в інший час говорити про таких людей потрібно.

“Якщо йдеться про конкретні імена – то ми говоримо про дві категорії списків і про дві різні ситуації. Нагадаю, що окремо тривають перемовини про звільнення людей, які позбавлені волі за політичними мотивами в окупованому Криму та Російській Федерації. За нашими даними, їх щонайменше 89. Коли до цих людей застосовують тортури, чи не допускають незалежних адвокатів, чи не надають медичну допомогу, то, за поодинокими винятками, ми можемо публічно про це говорити. Принаймні, Росія офіційно визнає, що вона цих людей утримує, і відповідно, несе відповідальність за їхні життя та здоров’я”, – коментує “Буквам” ситуацію голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

Водночас вона наголошує: коли йдеться про полонених з тимчасово окупованих районів Донбасу, то тут правозахисники більш обмежені у своїх діях. “Також тривають перемовини про військовополонених та цивільних заручників на окупованому Донбасі. Вони утримуються як в т. з. офіційних кримінально-виконавчих установах та слідчих ізоляторах, так і в розгалуженій мережі секретних місць несвободи, наприклад, сумновідомій “Ізоляції”. І тут ми дуже обмежені у діях. Коли мені надходить інформація, що після катувань людина збожеволіла, вона постійно кричить та ходить під себе (це реальна ситуація), то ми не можемо виходити із публічними вимогами, а мусимо діяти інакше. По-перше, цю інформацію важко перевірити. По-друге, постане питання, а яким чином вона до мене потрапила. По-третє, оскільки Росія заперечує очевидний для всіх факт, що в ОРДЛО просто ніхто не чхне без її дозволу, то ця людина може просто зникнути після такого розголосу”, – зауважує правозахисниця.

Вона також зазначає: попри всі обмеження, потрібно говорити про цих людей. Хоча б для того, аби проблема їхнього звільнення не випадала з порядку денного української влади. Власне, один із таких прикладів – звільнення найбільш “медійних” політв’язнів минулого року: Олега Сенцова, Володимира Балуха, Павла Гриба, Романа Сущенка та інших. Також як приклад можна назвати Надію Савченко, яка свого часу стала символом українських політв’язнів і першою опинилася на свободі в результаті обміну з Росією.

“Але в ситуації, коли перемовини дійшли до фінальної фази, небезпечно називати імена потенційних звільнених. Мусимо цей короткий період утримувати режим “тиші”. Україна вимушено пішла неправильним шляхом за незрозумілого для мене мовчання ОБСЄ та країн-учасниць Нормандського формату: Франції та Німеччини. У Мінських домовленостях йдеться не про обмін, а про одночасне звільнення утримуваних сторонами осіб”, – наголошує правозахисниця.

“Ми ж проводимо обміни, а це економічна категорія, яка призводить до зростання попиту на нових ув’язнених, введення під час перемовин коефіцієнтів, проведення торгів за політичні поступки в обмін на свободу і таке інше. Тому коли під час цих перемовин ти підсвічуєш ім’я конкретної людини, то ціна її звільнення зростає. Саме тому українська влада має тісно співпрацювати із правозахисниками та рідними ув’язнених та пояснювати, коли починається цей “період тиші”. Увесь інший час ми просто мусимо публічно називати людей на імена, аби суспільство бачило за цими цифрами конкретні людські долі”, – каже Матвійчук.

Водночас правозахисники наголошують: у цей обмін потрапили лише кілька людей, за звільнення яких боролася активна частина суспільства. Зокрема, це двоє військових: Микола Гриненко та Віктор Шайдов.

Перший потрапив у полон бойовиків у січні минулого року на Донеччині. Військовий зник під час виконання бойового завдання неподалік Павлополя. Згодом побратими побачили його на відео бойовиків: чоловіка допитували. Військовий розповідав про обставини ситуації, через яку потрапив у полон.

За словами Гриненка, він зачепив “чи то сигнальну міну, чи розтяжку”, пролунав вибух, армієць упав, розгубився, втратив інших з поля зору, після чого почув, як до нього підходять проросійські бойовики. Їм він здався у полон. Шайдов – один із військових, який разом із сімома побратимами випадково заїхав на КамАЗі на непідконтрольні Україні території у травні 2019-го поблизу Новотроїцького Донецької області.

Також серед цієї групи звільнених є ще одне відоме ім’я – Сергій Русинов. Його бойовики затримали в Луганську у квітні 2018-го за проукраїнські пости у соціальних мережах. Він отримав від “суду” Луганська 5 років тюрми за “участь у терористичній організації”. Водночас, за інформацією організації “Медійна ініціатива за права людини”, у списках також опинилися “засуджені” нібито за співпрацю із Службою безпеки України. Також серед тих, хто вийшов з тюрем бойовиків, можуть бути люди, які працювали на проросійських сепаратистів. Однак перевіркою цих фактів мають зайнятися українські правоохоронці. Тож поки варто утриматися від однозначних висновків.

Обмін, якого не сталося

Також правозахисники додають: наразі не можна говорити про те, що відбувся обмін “всіх на всіх”. Навіть важко говорити про те, що формат обміну був “всіх встановлених на всіх встановлених”. Оскільки є низка людей, звільнення яких активісти та активна частина суспільства домагаються впродовж кількох років. Як переконують співрозмовники “Букв” серед причетних до перемовин у Мінську, Україна намагається їх визволити, підкріплює конкретні прізвища документами, проте бойовики переконують, що нічого не знають про названих людей.

“Такі історії справді трапляються. Наприклад, ситуація Андрія Гаррюса. Він жив у селищі поблизу Макіївки, на початку війни виїхав звідти, але не зміг знайти роботу, тож був змушений повернутися. Його арештували у грудні 2018 року, сильно побили. Коли його привезли додому на обшук – його не впізнала рідна мати. До сьогодні від нього ані рідні, ані дружина не отримали жодного листа чи дзвінка по телефону. Але їм вдалося з’ясувати, що його тримають у СІЗО Донецька”, – розповідає Матвійчук.

“Так само вдалося встановити, що його звинувачують у підготовці диверсій. Є відповідний лист від “Генпрокуратури “ДНР” Раз на три місяці йому передають передачі. І при цьому на Мінських перемовинах на запити української сторони розводять руками та цинічно стверджують, що такої людини не утримують. На жаль, це непоодинокий випадок. У неофіційній розмові із представником міжнародної організації я перепитала, як це відбувається на практиці, може, українська сторона не показує у таких випадках наявні у родини документи. Ні, українська сторона їх показує, але чує у відповідь – “нам треба час, щоб розібратися”. І цей час тягнеться нескінченно”, – наголошує правозахисниця.

Після грудневої зустрічі у Парижі Володимир Зеленський анонсував звільнення політичних в’язнів, яких за сфабрикованими обвинуваченнями судили й судять в Росії та на окупованому півострові Крим. Зокрема, на Банковій обіцяли, що до цього обміну потраплять і кримські татари. Це звільнення нібито мало відбутися цією весною. В Офісі президента 16 квітня запевнили, що переговори про звільнення ув’язнених з політичних мотивів “тривають”. Проте наразі скидається на те, що процес поставили на паузу. Про це, зокрема, заявив один із адвокатів бранців Кремля Микола Полозов 10 квітня.

“Переговорний процес про передачу українських політв’язнів російською стороною з якоїсь причини призупинено. Нині 120 українських політв’язнів – українці, кримські татари – очікують, що ці переговори будуть відновлені, і у них буде шанс повернутися додому”, – цитує адвоката 24-й канал.

Про те, що перемовини щодо бранців Кремля наразі призупинено, може свідчити і той факт, що наразі немає комунікації з цього питання між Банковою та родичами політв’язнів. Про це “Буквам” розповів Ігор Котелянець, голова об’єднання родин бранців Кремля, брат “кримського диверсанта” Євгена Панова.

“Щодо питання політв’язнів наразі, на жаль, взагалі немає комунікації. Жодної. Востаннє про це ми говорили у січні-лютому. Нам давали обіцянки, що до кінця березня відбудеться обмін. І публічні заяви про це робили. А потім просто перестали відповідати на будь-які наші питання і запити. І якщо комунікації не буде й далі – то ми будемо виходити на акції під Офіс президента. Попри карантин. Тому що обіцянок було багато, але їх не виконали”, – розповідає Котелянець.

Разом із тим, за даними правозахисників, у тюрмах ОРДіЛО та РФ продовжують лишатися люди, які цілком імовірно співпрацювали із Службою безпеки, розвідкою, проте досі не звільнені. І наразі важко прогнозувати, чи вдасться звільнити когось із цих людей під час наступних обмінів.

“Не треба забувати, що у нас йде війна із Російською Федерацією, і в цій війні є, наприклад, розвідники. До мене зверталися рідні людей, які ув’язнені за співпрацю із СБУ в Росії. Самі ув’язнені цю співпрацю визнають, і за цими критеріями під політв’язнів не потрапляють. Але ж Україна має докладати зусиль для їхнього звільнення. Інакше хто буде боротися за державу, яка не бореться за тих, хто бореться за неї?” – зазначає Матвійчук.

При цьому в тюрмах бойовиків та Росії є люди, які потребують звільнення через свій стан здоров’я. Наприклад, у частини політв’язнів (зокрема, тих, хто проходить у справі Хізб ут-Тахрір) є симптоми коронавірусної хвороби. Проте у російських тюрмах вони не отримують належної допомоги. І є обґрунтовані сумніви, що вони зможуть її отримати у разі ускладнень, наприклад, пневмонії. Також, за даними Центру громадянських свобод, у полоні можуть перебувати люди із травмами хребта та люди, у яких є проблеми з роботою щитовидної залози. І якщо такі факти підтвердяться, можна говорити про те, що такі бранці мають всі шанси не дожити до наступного раунду переговорів у Мінську. Тож, як зауважують правозахисники, потрібно домагатися звільнення таких людей без жодних обмінів.

Теги: Володимир Зеленський, Андрій Єрмак, обмін полоненими

Межа у Telegram

Підписатись