Однак, розслідування журналістів, представлене в Україні матеріалом Slidstvo.info, у межах глобального витоку фінансових документів низки офшорних компаній (“Pandora Papers”) змушує поговорити не лише про політичну, а й про юридичну відповідальність. Зокрема, ту, що визначена Кримінальним кодексом України.

Перше, що нам відомо про розслідування, це те, що його прем’єру вчора намагались зірвати. Втім, керівництво Малої Опери, директор якої спочатку заявив журналістам, що в орендованій будівлі раптово почався ремонт і зникло електропостачання, через якийсь час так само раптово “передумало” і презентація фільму все ж відбулась. Можливо, хтось все-таки погуглив про “ефект Стрейзанд” і ухвалив соломонове рішення – не поглиблювати масштаб проблеми ще й скандалом зі спробою цензури, а може й “статтею” про перешкоджання журналістській діяльності.

Друге, інформація про перекази мільйонних сум від “Привату”, який на час здійснення транзакцій належав Ігорю Коломойському, на рахунки компаній, що мають стосунок до Володимира Зеленського, не є новою. Принаймні з 2019 року, коли про це писали українські видання. Тоді ж називались і ті самі компанії, зареєстровані на Кіпрі та в Белізі, що фігурують у розслідуванні та оформлені на дружину президента Олену Зеленську. Зрештою, ці компанії вказані навіть у майновій декларації президента Зеленського, разом з сумами та переліком майна, які ставлять його в один ряд з тим образом, якому він протиставляв себе у передвиборчій кампанії…

Все це ніяк не завадило Володимиру Зеленському ані виграти вибори, ані завести у Верховну Раду свою “монобільшість” та фактично монополізувати призначення на ключові державні посади, сконцентрувавши у свої руках об’єм влади, який не снився ні Леоніду Кучмі, ні Віктору Януковичу. А відтак розмову про якусь “політичну відповідальність” на цьому можна завершити та перейти до питання відповідальності юридичної.

Адже опубліковане вчора розслідування є не просто журналістським матеріалом. Показано реальні фінансові документи, з реальними назвами компаній, іменами фізичних осіб, номерами рахунків, датами та сумами банківських переказів. Все це дає змогу перейти з площини журналістських розслідувань в площину розслідувань уповноважених на це органів, з усіма наданими їм законом правами та ресурсами. І тут є два варіанти розвитку подій.

Перший – розслідування в Україні в межах статей 209 (Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), 209-1 (Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом…), 212 (Ухилення від сплати податків, зборів), 212-1 (Ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування), 218-1 (Доведення банку до неплатоспроможності), 220-2 (Фальсифікація фінансових документів та звітності фінансової організації, приховування неплатоспроможності фінансової установи або підстав для відкликання (анулювання) ліцензії фінансової установи), 222 (Шахрайство з фінансовими ресурсами) та Розділу VI (Співучасть у кримінальному правопорушенні) Кримінального кодексу України.

Чималенький список, погодьтесь. Відповідно до норм частини 4 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, здійснювати таке розслідування може Державне бюро розслідувань, а за певних умов ще й Національне антикорупційне бюро. Втім, з історії про “вагнерівців” ми бачимо, що у ДБР не надто налаштовані розслідувати хоч що-небудь, якщо йдеться про президента. Звісно, він захищений Конституцією до завершення каденції (що знову актуалізує питання про другий строк), однак у розслідуванні йшлось не лише про президента, але й про очільника Служби безпеки, першого помічника президента, його друзів, щодо розслідування можливих злочинів яких немає жодних процесуальних перешкод.

Зрештою, йдеться й безпосередньо про Ігоря Коломойського, боротьба з яким, зокрема, у нас ведеться на рівні президента (принаймні, на рівні заяв президента), що мало б спонукати правоохоронців якомога ретельніше зайнятись даними з журналістського розслідування про виведення з України коштів. Тим паче, що такі повноваження, щобільше  – обов’язок, прямо передбачені нормами статті 214 КПК України.

Втім, очільниця Офісу генерального прокурора Ірина Венедіктова сьогодні заявила, що опубліковані журналістами дані не стали для правоохоронців чимось несподіваним. Одначе, з її заяви зовсім не випливає, що в ОГП почали розслідування можливих фінансових махінацій президента чи людей з його оточення. Навпаки, пані генпрокурорка скаржиться на журналістів за натяки про бездіяльність у розслідуванні справ навколо виведення коштів з “Приватбанку”. Очільниця прокуратури навіть заявляє, що їй вистачало мужності ставити свій підпис під підозрою олігархам. Втім, єдина інформація про можливу підозру Ігорю Коломойському звучить від колег (хочеться сподіватись, що вони не образяться за таке формулювання) Ірини Венедіктової зі США, а не з Різницької. І навіть попри підтримку розслідування “справ Привату” на рівні офіційних дипломатичних заяв, в Ігоря Коломойського наразі набагато більше проблем у США, ніж в Україні, навіть з законом про олігархів.

Тому, сьогодні більш реалістичним є другий варіант, у якому розслідуванням журналістів, яке крім українських видань, опублікувала також й низка міжнародних, серед яких The Guardian, OCCRP, Forbes, зацікавляться у США.

У 2021 році Сполучені Штати значно посилили протидію відмиванню коштів. Були внесені зміни до законодавства, які передбачають, що міністерство фінансів або прокуратура США можуть вимагати інформацію щодо будь-якої особи у будь-якого банку (зокрема й в іноземних), який проводить транзакції у доларах США. Наприклад, таку інформацію мінфін США може вимагати в межах проведення власного розслідування. А як ми знаємо, таке розслідування стосовно Ігоря Коломойського у Сполучених Штатах уже ведеться протягом досить тривалого часу. А матеріали Pandora Papers можуть стати в ньому черговим епізодом, у якому свою роль може зіграти й Володимир Зеленський. У цьому випадку закордонне майно фігурантів розслідування їм знадобиться ще дуже нескоро. Адже Конституція України забороняє видавати громадян України іншим державам. Проте цей захист діє лише в межах українських кордонів.

Втім, не слід виключати третього варіанту, за якого в українській правоохоронній системі пригадають про існування Договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах від 10 лютого 2000 року, за умовами якого обидві країни зобов’язались допомагати одна одній у проведенні розслідувань. І як наслідок – змінять свою позицію щодо рівня пріоритетності розслідування справ, у яких може фігурувати оточення президента. З будь-яких причин, наприклад, небажання самим асоціюватись з цим оточенням та зіткнутись з наслідками таких асоціацій. Зрештою, щось подібне обіцяли українцям у 2019 році, коли й з’явились перші дані “Pandora Papers”…